Справді, звідки така сила в старшого куди пошлють, звідки таке всевладдя над собою, над людьми, над роботою й словом, над природою? Звідки така могутність розуму, якому скоряються всі науки, всі знання, всі ремесла і всі жанри мистецтва? Звідки така всепроникливість у заповідні таємниці буття, в сфери свідомості й підсвідомості?

Авжеж, по-всякому пояснювали такий феномен, як старший куди пошлють Хома Хомович Прищепа з яблунівського колгоспу «Барвінок». Безумовно, є слушність у тому, щоб коріння його феноменальності вбачати в надлюдській залюбленості в роботу на корівнику, — при такій залюбленості примусове відлучення грибка маслючка від роботи не могло не стати трагедією. Є смисл не забувати про закоханість його в красу й силу українського слова. Є резон пам’ятати, що жив чоловік не тільки за московським, київським і місцевим часом, а й за декретним, ефемеридним і місцевим зоряним часом. Авжеж, напився чародійної сили з молоком матері, але ж і з народної пісні він зачерпнув стільки, що не виміряєш. Та й багато інших чинників, на які з більшою чи меншою справедливістю вказувала районна газета і на які вдруге тут посилатись немає потреби.

Звісно, слід відмести всякі сенсаційні здогади, які висловлювались у західній буржуазній пресі. Слід рішуче відмести пасталакання заокеанського хіроманта Майкла Макговерна, котрий на трудовій руці яблунівського колгоспника зумів роздивитись винятково рідкісне Кільце Венери й назвав старшого куди пошлють рабом планети Меркурій. Необхідно рішуче засудити і варнякання амстердамського напівпорнографічного журнальчика, який намагався за вигаданими синдромами рідні старшого куди пошлють роздивитись коріння надлюдської сили Хоми невірного і лукавого. Автор тієї статті обіцяв написати не тільки про синдроми рідні, а й про синдроми самого грибка-маслючка, та, слава Богу, обіцяна стаття так і не появилась, бо чи то журнал перестав існувати, чи то автора вхопив правець.

Славен Хома Хомович! За якусь мить спроможний із Яблунівки перенестись у будь-яку частину земної кулі — хай то аляскинський льодовик Колумбія, що спускається до морської затоки, чи засніжена вершина Евересту, хай то буде Національна бібліотека Франції, заснована королем Франціском І ще на початку XVI століття, чи Білий дім у Вашінгтоні. Проектуючи свій дух у заданий район земної кулі й подумки перетинаючи колосальні відстані, старший куди пошлють, либонь, уже сьогодні може не тільки все там бачити своїми живісінькими очима, а й чути своїми вухами!

Надсвідомий стан свідомості дозволяє розуму Хоми опанувати найвищі істини, яких би він до науково-технічної революції опанувати не зумів. Вічність природи, вічність буття він сконденсував у роки свого життя свідомими зусиллями своїх епохальних вчинків і своїх епохальних думок, зумівши перекинути міст над безмежними проваллями часу. Й домігся він успіху тому, що думав не абияк чи будь про що, а тільки в руслі вимог науково-технічного прогресу, й усі його вчинки так само підпорядковано науково-технічному прогресу навіть тоді, коли випадало помилятись. Нескінченні знання, кескінчена могутність, нескінченний спокій, нескінченне блаженство — ось чого досягнув старший куди пошлють у своєму житті. Звісно, досягнув не без сприяння голови колгоспу Михайла Григоровича Дима, не без зацікавленості голови сільради Василя Гнатовича Перекучеренка, не без пильного контролю начальника районної міліції самого товариша Венеційського. І, звичайно, за ласкавої допомоги рідної жінки Мартохи та всіх інших яблунівців, яким випало щастя бути сучасниками грибка-маслючка, коли ото він перекидав міст над безмежними проваллями часу, здобуваючи безсмертя.

Слався ж нині й прісно, великий організаторе параду планет Хомо Хомовичу з яблунівського колгоспу «Барвінок»! Явивши свій безмежний геній у невсипущих думаннях і невсипущих чудотвореннях, ти в своїй особі утвердив безсмертя колгоспників не тільки з Яблунівки, а й з Сухолужжя, Великого Вербчого, Кривошиїв, Чудв, Липівки, а й з усієї України, а й з усієї нашої неосяжної держави. І, звичайно, утвердив безсмертя всього роду людського, який, очевидно, чекав на твоє пришестя, сам до пуття не відаючи, що чекає саме на твоє пришестя, що вже непомітно дочекався, що має щастя жити з тобою в одну епоху, дивуючись і вражаючись із твоїх думок і твоїх діянь.

Слався ж нині й прісно, Хомо Хомовичу, слався, слався!

____________________________________

Роман «Парад планет» є третьою книгою «химерної» трилогії Євгена Гуцала. Про попередні пригоди Хоми Прищепи та інших мешканців Яблунівки йдеться у першій та другій книгах трилогії: романах «Позичений чоловік» і «Приватне життя феномена».