Отже, всякі заїки навідувались до Хоми — й такі догідні, що тільки на смітник повикидать, і оті заїки-ледаща, які не годяться нінащо, й оті заїки, що вимиють ложки — та й виллють борщ! Грибок маслючок чи свині їсти готував, чи з-під корови гній вичищав, чи правою рукою Мартоху по вечері обіймав, а тим заїкам багато й не треба. Вони слідком за грибком маслючком шнуркували чи до свині, чи до корови, чи до Мартохи — й реготали. Хай лукавий і невірний Хома ложку після молочного киселю облизує, хай на космічний супутник у небі дивиться, хай жаб’ячий концерт із очеретів слухає, — заїки знай регочуть. 1, здавалося б, нема чого реготати, а вони ж для своєї користі і для свого здоров’я хочуть якомога більше реготу урвати. Особливо ж надриваються і той, що з Сухолужжя, колишній колгоспний комірник, якому сказали до тюрми готуватись; і той із Липівки, Що проторгувався, та поки що не попався; і той із Кри-вошиїв, що ніколи совісті не мав — та й ту продав.

Звісно, Перекучеренко був чесний заїка, та й до пуття не відав, до якої компанії втрапив, але, як то мовилось і мовиться: із якими заїками поведешся — від таких заїк і наберешся, отже, хоч чи не хоч, а й на чесного заїку Перекучеренка можна було подумати всяку марну марницю!

Деякі з тих заїк видужували і вже ставали такими базіками, що язики в них бекали і бекали, мов голодні вівці. Декому (як отим із Кривошиїв, Сухолужжя чи Чудв) одпускало тільки на якийсь тиждень, то знову мусили навідуватись до Хоми, щоб підлікуватись. А яблунівський голова сільради — знову ж таки, хоч із чесних заїк! — теж мусив учащати на сеанси реготу, бо хоч і помагало, та ненадовго.

— Гнате Васильовичу! — запевняв старший куди пошлють. — Не сумнівайтесь, вилікую ваше заїкування реготом. Бачте, перебої в процедурах, бо ви ж бо не завжди й удома застаєте мене. То, знаєте, міг би до вас і в сільраду заскочити, коли з ферми повергаюсь.

— Е-е, Хомо Хомовичу, краще вже ходитиму додому, я не ледащо, з якого води не вивариш.

— То приходьте на ферму. Поки я коло худоби пораюсь, ви б і посміялись уволю.

— Хто ж бо, Хомо Хомовичу, стане привселюдно реготати з такого трудівника, як ви!

— Десь би заховалися за скотинякою — і реготали б, і лікувалися б!

— А що народ скаже? Народ скаже, що ви, Хомо Хомовичу, трудитесь, а я насміхаюсь.

—Чому ж насміхаєтесь? Із недугою своєю боретесь.

— А хто на фермі знатиме, що борюсь з недугою? Ніхто й не повірить. Отож і казатимуть, що стільки з мене користі, як із чорта смальцю...

Тепер ви втямили, куди ото дивилась яблунівська сільрада, що на її території вільно ріс такий характерник, як грибок маслючок?

Тут, либонь, слід сказати про те, що досі Хома невірний, лукавий не хворів ніякими хворобами. Бо Хома як здоровий удався, то так повсякчас і тримався, бо, як то мовиться, як удасться біс, то хоч вибий увесь ліс. І не тра було про нього казати, що горбатого й могила не виправить, чи з чорної кішки білої не зробиш, чи криве дерево не дуже виправиш.

А моцаком із моцаків Хома тому, по-перше, вдався, що в будь-якій роботі кохався.

Вже сам він колись похвалявся, що йому робити — мов п’яному з гори котитись. На грибку маслючку колгосп «Барвінок» і тримався: Хома брав силу із колгоспу, а колгосп брав силу із Хоми. Й трудно сказати, хто з них був дужчий у тій дружбі — старший куди пошлють чи колгосп «Барвінок». А що роботи в колгоспі завжди вистачало, то здоров’я в грибка маслючка ніколи не убувало, й чим більше трудиться, тим здоровший і на лиці вродливіший. А тільки трохи менше на фермі покрутиться, то, дивись, на силі немов і підупадає, і вже з лиця попоганшав, наче йому вночі приснилось оте, що страшно проти ночі й згадувать. Ото вже яка велика й мало вивчена лікувальна сила колгоспної праці!

По-друге, як ми вже казали, ніхто так не міг користати з краси і сили могутнього українського слова. Працюючи, старший куди пошлють ніколи не почувався бездумним, навпаки, в його думках зеленів, цвів і плодоносив увесь Світ. Світ цей був не окремішньо від Хоми, а в Хомі, він мав його в єстві своєму в кольорах, у пахощах, у музиці. А тому Хома скидався начебто на великий пук рослин, де були благодатка, чорногірка, лепешняк, гордовля, скусівник, кошачий горох, багун, квасниця, дикий шапран, німиця чорна, сонна одур, білокопитник, глог, гогоц, бозник, блават, водяний трифоль, гадючник...

По-третє, здоров’я в Хоми крилось не тільки в колгоспній праці, не тільки в могутніх ресурсах невмирущого українського слова, а й у тому, що він завжди був точно визначений у космічному просторі, без будь-яких похибок зорієнтований щодо всіх небесних тіл.

Авжеж, мовиться про зорієнтованість тіла грибка маслючка щодо планет, зірок, астероїдів і т. д.

За яким часом жили і живуть у Яблунівці? Ну, за місцевим там, за київським чи московським. Дехто — й знать не знає про час, декотрі — про час не чули, бо плели мачули. А грибок маслючок, окрім київського, московського та місцевого часу, не міг обійтись ні вдома, біля жінки, ні на тваринницькій фермі без місцевого середнього сонячного часу, без поясного часу, без декретного часу, без ефемеридного часу та без місцевого зоряного часу. Гай-гай, уся ця зорієнтованість старшого куди пошлють потрібна не так, може, для того, щоб не спізнюватись на ферму до скотини, як для того, щоб у будь-яку хвилю дня і ночі тіло яблунівського колгоспника було точно визначене щодо всіх небесних тіл. Скажімо, грибок маслючок завжди твердо знав видимий радіус сонця, проекцію сонячної вісі обертання на картинну площину, геліографічну широту центру сонячного диска й довготу центрального меридіана Керінґтона. Шкурою своєю відчував старший куди пошлють і селенографічну довготу й широту центру диска Місяця, а також фізичні координати Марса, Юпітера й Сатурна.

Беручи воду з криниці, грибок маслючок сам собі міг сказати:

— О, комета Стефана — Отерма пройшла через сузір’я Овна...

А п’ючи пиво в чайній, міг буркнути отаке казна-що:

— Ти диви, де вже ота комета Туттля!

І ніхто з любителів пива не втямив би з тієї мови й на макове зернятко.

Авжеж, можна б докладно розповісти про те, які зв’язки існували між грибком маслючком та кільцями Урана; між грибком маслючком і чорними проваллями зоряної маси; між грибком маслючком і білими карликами; між грибком маслючком і рухом окремої пилинки в кільцях Сатурна по круговій орбіті. Можна було б докладно розповідати й про те, як грибок маслючок відчував не просто секунду, а секунду атомну, бо оте її постійне відчуття теж мало неабияку вагу для яблунівського колгоспника, теж впливало на його трудовий ентузіазм, на поводження в колективі, на стосунки з сусідами, та, либонь, годі.

Годі гори перевертати, бо хоч скільки б їх перевертали — однаково стоять на місці!

Бо, може, міцне фізичне й душевне здоров’я старшого куди пошлють і справді трималось на невсипущій колгоспній праці й на могутньому українському слові, а от чи трималось воно так само й на вивіреності та виваженості чинників космічних — хтось, може, й не згодиться, засперечається.

— Га?! — скаже листоноша Федір Горбатюк, багатий на розум проникливий, мало не енциклопедичний. — Хома не кашляє навіть тоді, коли Марс переходить сузір’я Діви? Кажіть-балакайте! Побачимо, що станеться з Хомою, коли Марс переміститься в сузір’я Скорпіона.

А через якийсь час знову гомонітиме серед яблунівського люду листоноша Федір Горбатюк.

— Га?! Кажете, Хома навіть не скривився, коли Марс перемістився в сузір’я Скорпіона? Побачимо, якої грибок маслючок заспіває, коли Марс буде видно в сузір’ї Стрільця!