— Я в Малих Дубових Грядах руками не дивився й очима не пас! Маю алібі: позавчора, як і вчора, я вранці, вдень і ввечері порався коло скотини, й ногою з ферми не ступав нікуди.

— Три дні тому в Кривошиях із біологічного кабінету в школі вкрадено заспиртованих гадів...

— Тю! — в один голос тюкнули голова сільради і старший куди пошлють.

— Заспиртованих гадів потім знайшли у верболозах над ставом, зловмисник викинув, проте спирт пропав, наче вивітрився. Ходять чутки, що ви навідувались у Кривошиї.

— Це якийсь добрий собака набрехав, ото вже солить мені язиком. І за той день маю алібі!

— Так, так, — не став суперечити голова сільради Перекучеренко. — Хома не отой дзиґар, що одне показує, а друге б’є.

— Ви ж бо знаєте, яка слава про вас котиться по світах?

— Знаю. Де що скоїться, а Хома винуват. У якої вдовиці дитя народилось, а Хому батьком величають, у якого дядька здулась корова, а приплітають грибка маслючка. Авжеж, коли в мене така слава, то чом не тулити горбатого до стіни! Але вини моєї немає ні в чому — ні в тому, що в Малих Дубових Грядах украдено, ні в тому, що в Кривошиях познущались із заспиртованих гадів. Я в Одесі на Привозі не був і з пістолета не стріляв. Хоч, може, теж зумів би влучити в пікову даму чи лезом ножа зловити кулю. Й коло оперного театру в ліверних пиріжках не порпався і ювілейні карбованці не діставав. Хоч, може, зумів би дістати з пиріжка не ювілейного карбованця, а десятку чи сотню. І ще хочу таке сказати — й голові сільради, й начальникові районної міліції. Справді, я умілець, а народ називає навіть народним умільцем. І я зі своїм умінням ні від кого не криюсь. Але ж багато брешуть на мене, брешуть і не заїкаються. У Трилісах не я обчистив промтоварний магазин і не я там забув під прилавком баночку синтетичної ікри. У Вовковиях не я розправився з колгоспним волом! У Хрещатому не я накрив ярмаркові товари шапкою-невидимкою. А в Жданові в ресторані «Золота рибка» та в поліклініці не я ковтав яйця, не мені з рота діставали курку, качку й гуску! Хоч, може, я такий мастак і народний умілець, що теж без труда зумів би ковтати яйця, теж зумів би постачати споживачам живу птицю, а не свіжоморожену. Так що не треба причисляти мене до шахраїв і ловкачів, я не авантюрних і не пройдисвіт, а старший куди пошлють із колгоспу «Барвінок, і мені дорогі мої колгоспна честь і трудове сумління.

І грибок маслючок так споважнів, так набундючився, так нагороїжився, наче свою колгоспну честь і трудове сумління нікому не віддасть, не подарує і не проциндрить.

— Тут таке діло, Хомо Хомовичу, — поважно озвався Венеційський, суворішаючи чорними очима.

— Еге ж, таке діло, — вмить підхопив Перекучеренко й теж построгішав зеленим жабуриннячком очей.

— Ну, якого ще цвяшка хочете мені в лоб забити? — поспитав спогорда старший куди пошлють.

— Хомо Хомовичу, ми не сумніваємось у вашому алібі, — сказав начальник районної міліції. — Знаємо, що ви з ферми від скотини й ногою ні руш.

— Це ви як в око вліпили!

— Але ж слід було з вами зустрітися? Слід. Ген ви з радником американського президента здибались, із товстосумами за океаном ручкалися, знайомилися з підготовкою корпусів швидкого реагування, то нам сам Бог велів познайомитись.

— Авжеж, годилось познайомитись, бо ми одного поля ягоди, — поважно проказав грибок маслючок. — Але ж там, за синім морем, мене в літню резиденцію запрошували, й то я не пішов, а тут у сільраду не міг не навідатись.

— Значить, Хомо Хомовичу, так, — мовив начальник районної міліції, і в голосі його, як годиться, задзвенів метал найвищої проби. — Ви маєте стопроцентне алібі, і ні слідчі органи, ні органи міліції ні в чому вас не підозрюють. Від вашого імені чи під вашим чесним іменем по селах району, а також по інших областях діють чи то аферисти, які видають себе за ілюзіоністів, чи то ілюзіоністи, котрих треба судити з усією суворістю, як аферистів. Та хоч би як викручувались оті кримінальні злочинці, що маскуються під самодіяльних магів, і самодіяльні маги, чия артистична творчість пахне кримінальними злочинами, скоро всіх виведемо на чисту воду. Кожен лже-Хома дістане по заслугах!

— Лже-Хома не Хома, — шанобливо сказав грибок маслючок про себе. — А Хома — це вам не лже-Хома!

— Суща істина, — згодився голова сільради. — Хомою треба вродитись і вдатись, і не десь, а в Яблунівці.

— Якби ж один лже-Хома, а то розвелась ціла зграя, — мовив начальник районної міліції, і метал у його голосі був підточений жахом. — Та всіх виловимо! Навіть тих, що, може, щиро помиляються, щиро хочуть наслідувати ваші, Хомо Хомовичу, великі діяння. А вже потім з’ясуємо, хто правий, хто винуватий. Спасибі, що відірвались від роботи на фермі й прийшли в сільраду.

— Добре, що покликали, — тупцяв у порозі грибок маслючок. — Я вже й сам хотів просити міліцію, щоб якийсь порядок навела. Бо й справді розвелось багато отих, що вміють ускочити й вискочити, а на Хому звертають.

І щойно грибок маслючок вийшов, як Перекучеренко одразу став заїкатись:

— К-кому с-смішк-ки, а к-кому нітрішк-ки.

Приїзд начальника районної міліції самого товариша Венеційського до обітованої Яблунівки і розмова в сільраді зі старшим куди пошлють були скрізь помічені й належним чином прокоментовані. Помічені й належним чином прокоментовані у Великому Вербчому, Сухолужжі, Чудвах, Кривошиях та інших довколишніх селах, від яких і голку в сіні спробуй сховай, а тут такі події! 1, звісно, чутка докотилась до зарубіжних могутніх концернів брехні й наклепу, до синдикатів інсинуацій і фальсифікацій, до численних радіоцентрів.

Розперезались, як тільки могли, всі органи, котрі тут годі перераховувати, бо забагато честі для них. На перших сторінках газет аршинними літерами набиралось: Яблунівка, Хома Прищепа, Мартоха, Венеційський, Перекучеренко! Інформація про чергову відставку кабінету в Італії, про валютні баталії на біржах Нью-Йорка та Ріо-де-Жанейро, про воєнні вилазки ізраїльської вояччини на півдні Лівану, про страйк французьких докерів, про найновішу сукню англійської принцеси Анни та інші не менш важливі повідомлення йшли на підверстку до матеріалів із Яблунівки. А що їх було обмаль, мов кіт наплакав, то майстри жовтої преси вдавались до хитромудрих маніпуляцій, після яких оті котячі сльози обертались на повноводі ріки брехні, де стояли каскади Ніагарських водопадів вигадок, обману, безсоромності.

Нічого не навчившись після поїздки грибка маслючка до Америки, де Хома невірний і лукавий відмовився зробити візит радникові вашінгтонської адміністрації, який помилково прийняв його за дисидента, тепер буржуазні органи масової дезінформації знову зчинили страшенний галас довкола славного імені яблунівського колгоспника. У їхніх виступах укотре йшлось про те, начебто саме на Хомі найяскравіше можна побачити, як порушуються права людини в Яблунівці. Мовляв, погляньте лишень, як вільно ведеться у їхньому вільному світі. У них там бідний до всіх рідний, а багатий нікому не радий. А яка свобода слова: хто має багацько, той бурчить, а хто не має, той мовчить. А яке в них суспільство рівних можливостей: багатому товстосуму щастя, а бідному поденщику діти, багатство дме, а бідування вдвоє гне, багатому життя, а бідному виття. А який у них високий рівень техніки, повсюдна механізація: багатому і під гору вода тече, а бідному і в долині треба криницю копати. А які плоди генетики й селекції: у багатого й теля з телям, а в убогого одна корівка — та й та ялівка. А яка небачена індустрія розваг та відпочинку: половина світу скаче, половина плаче, багачеві вітер гроші несе, а бідному половою очі засипає. І соціальна структура у них зі світу сього поширилась на той світ: бідним і на тім світі доводиться на товстосумів робить — товстосуми будуть у котлі кипіть, а бідняки дрова носить. Ось, мовляв, як у них скрізь добре, навіть персональні протиатомні сховища мають капіталісти: дожившись до самого краю, хочуть пожити й за краєм, навіть у водневому пеклі бізнесмени спробують жить, як набіжить, а як не можна сяк, то вхитрятимуться інак, і бідняки в тому пеклі житимуть, аж поки жили порвуть.