Конституційна специфіка Хоми — аякже, тракторозавр, перша у світі напівлюдина й напівтрактор! — не могла не спричинитись до подальшого накопичення феноменальних здібностей його особистості. Власне, експериментуючи на своїй шкурі й намагаючись іти попереду науково-технічного прогресу, щоб таким сумнівним побитом не відстати від нього, грибок маслючок навіть не міг уявити всіх наслідків...
Лишенько, ота його надлюдська працьовитість, оте його безголов’я з власною головою, оте його невидимство коло скребкового транспортера на корівнику, а ще ж бо виходи в астрал, а ще ж не піддався на спокусливі зальоти метиски з острова Трінідад, яка й в астралі пахла корицею, мускатними горіхами та гвоздиками!
Тепер його психіка якісь химерні підсвідомі імпульси перетворювала на матеріальні фізичні тіла, які давались Хомі у відчуттях. Хому не полишало відчуття, що, перебуваючи тут, він водночас перебуває скрізь у світі, куди може сягнути чи й не сягнути його уява. Крім того, він мав певність, що його форма свідомості є водночас формою свідомості всієї органічної й неорганічної матерії, і, навпаки, багатолика форма свідомості всієї органічної й неорганічної матерії є формою свідомості його, тракторозавра Хоми, вчорашнього старшого куди пошлють...
Хтось інший, можливо, не впорався б із такими перевтіленнями, тільки не грибок маслючок, та й, очевидно, хтось інший і не спізнав би таких перевтілень, судились вони Хомі на роду...
Якщо механіки лізли до двигуна, перевіряючи роботу форсунок (коли раптом темнішали вихлопні гази чи збільшувалась витрата палива й втрачалась потужність), тоді тракторозавр Хома був певен, що його механічні нутрощі заполонили кліщі. Не тільки чув, а й бачив, як вони ворушаться в моментоскопі — у скляній трубці, в гумовій трубці, у трубці високого тиску. Тракторозавр Хома відчував гостро й дражливо, як примітивний акариформний кліщ надсімейства Endeostigmata торкає його чутливе залізо сегментами ніг, животиком, медіальним оком, боковими очима, хеліцерами, педіпальпами, статевими кришками, коксальними органами, анальними клапанами. Тракторозавр Хома тішився, що ці акариформні кліщі не загрожують йому якимось інфекційним захворюванням, проте й журився, що вони здатні завдати шкоди сільскогосподарським рослинам у «Барвінку», адже він трудиться коло землі.
Крім прикритих відчуттів, звідував у цей період тракторозавр Хома й відчуття приємні, коли барвисті метелики, спершу появляючись у галюцинаціях, матеріалізувались, і він їх бачив, милувався — хай то під дірявим накриттям тракторного стану, куди задував холодний осінній вітер, чи на колгоспному подвір’ї, коли доставляв силос на корівник... Метелики творили феєричне видиво, що налаштовувало тракторозавра Хому на святковий лад, і він милувався мінливою пістрянкою, таволговою гострянкою, звичайною лишайницею, совкою мома, очкастою зубчаткою, звичайною ведмедицею, сріблястою лункою і стяжівками — голубою, жовтою, червоною!
Це були найкращі хвилини в житті тракторозавра Хоми Хомовича Прищепи, коли він бачив довкола безліч метеликів, яких ніхто не бачив, але, звичайно, не можна сказати, що в нього були метелики в голові, раз їх не було в природі в таку осінню непогідь.
Коли в тракторозавра Хоми нагрівалась коробка передач, або самоперемикалась передача, або вмикалось дві передачі одночасно — тоді він спізнавав геть дивний стан: начебто він полуниця з вусами та з червоними ягодами, яку хочуть схрестити з безвусою полуницею, що має білі ягоди... що він обернувся на графік залежності коефіцієнта завантаження технологічного комплексу машин від площі посіву культури кукурудзи... А ще — ніби він обернувся на пісню, яку співано колись, а вона й досі звучить у повітрі: гей, гук, мати, гук, де козаки п’ють, і веселая та доріженька, куди вони йдуть...
Глибокі надра підсвідомості тракторозавра Хоми, космічні провалля його психіки — з допомогою яких унормованих закономірностей можна їх осягнути? Тут безсилі як яблунівський механік першої руки, так і доктор Фрейд із його суб’єктивно-ідеалістичним ученням. Бо який механік, бо який Фрейд пояснить явище — коли вузли й деталі тракторозавра Хоми змащували в’язким трансмісійним маслом, він почувався географічним парадоксом, себто озером Балхаш, яке, розташоване в краю із сухим континентальним кліматом, одну половину має прісної води, а другу — солоної? Як, виходячи з постійної боротьби між свідомим і підсвідомим, доктор Фрейд зумів би пояснити відсутність розжарювання в лампах освітлення тракторозавра Хоми, несправність проводів, запобіжників, — за такої ситуації він сам собі здавався дерев’яною скульптурою Христа скорботного з Молчинського монастиря XVII століття в Путивлі?
Не тільки доктор Фрейд, не тільки його послідовники Фромм і Хорні, не тільки заповзятливий механік із колгоспу «Барвінок» нездатні збагнути цей самодіяльний і, можливо, рукотворний феномен, пойменований тракторозавром Хомою. Не годен до кінця збагнути й сам автор, котрий, здається, повинен знати грибка маслючка як своїх п’ять пальців. Але не знає! Тому-то автор страждає й мучиться від безмежності свого героя, від його невичерпності, від його невбувної загадковості, якої з часом не меншає, а більшає, й абсолютна істина про Хому відсувається все далі й далі, підтверджуючи справедливу думку, що до осягнення абсолютної істини можна лише прагнути — й ніколи не осягнути.
РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ТРЕТІЙ,
де мовлено про загадкову душу Мартохи, яка завжди зостається жінкою, тому-то подавай їй хоч тракторозавра, а також про несподівані метаморфози, що вїабулися з Хомою від магічного чару українських пісень і поцілунків жіночих уст
А рідна жінка Мартоха?..
А та Мартоха, якій у молодості не треба було запаски, коли і в плахті гарна, про яку ніхто не казав, що лінива дівка — в неї не метена долівка, яка і воза не возила, а двір Хомі украсила, себто віддалася за грибка маслючка цнотливою? Еге ж, як ота Мартоха, яка ходила в нездоланному поясі цнотливості, поки старший куди пошлють літав до Америки?
Ну, сваряться жінки з чоловіками, коли їх горілка з ніг збиває, якщо були колись хазяями, а тепер бовкунами їздять, які знають своє діло мірошницьке — запустять та й мовчать. Але ж потім хіба якась не помириться, хіба не пригорне до грудей отямленого ледаря чи п’яницю, бо хоч ледар чи п’яниця, але свій! А Хома, в тракторозаври записавшись, не став ні ловкачем, ні вайлуватим, ні марнотратом, не скалічився й не постарів, і Мартоху не розлюбив, то чого б їй гзитись? То чого б їй гзитись, коли він як був трудівник із трудівників, то й зостався, коли він навіть попереду прогресу випхався далеко, ставши лицарем науково-технічної революції?
Гай-гай, у жіночій вдачі сам чорт роги ламав ще тоді, коли наші пращури їздили в Крим по сіль на чумацьких мажах, ламають чорти роги й тепер, коли, дивись, новітні чумаки в скафандрах возитимуть корисні мінерали аж із-за Персея, Кассіопеї, Цефеї, причому як транспортний засіб використовуватимуть не космічні літальні апарати, а навчаться експлуатувати комети — хай та комета Цзицзіньшань I із сімейства Юпітера, комета Джакобіні — Ціннера чи комета Джикласа.
«Може, й справді почалося з того, що я позичала колись Хому отій пройдисвітці Одарці Дармограїсі за породисту телицю? — снувались думки в Мартошиній голові. — Мала чоловіка, а тепер — тракторозавра!» Здавалось, від маркітних думок Мартоха не бачить світу, як сліпа курка зерна. Й скрізь, де ногою ступить, снувалась їй із душі русальна пісня, тільки без голосу, самим сухим пошептом: «Сиділа русалка на білій березі, просила русалка в жінок намітки: «Жіночки, сестрички, дайте мені намітки, хоч не тоненької, аби біленької»».
Яблунівські дівчата й молодиці, дивлячись на сновиду Мартоху, перешіптувались докірливо між собою: