І Мартоха замовкала, бо хоч і не знала, та не могла не здогадуватись, як мудра яблунівська молодиця, що раз Хома сказав про оджас, значить, він зараз усю енергію тіла й свідомості обернув на духовну силу й зосередив у мозку. «Е-е! — потай міркувала Мартоха. — Я не ота кума, що без ума, а в її кума й того нема, я бачу, що мій Хома взявся до. великого ума! »
Подеколи старшого куди пошлють облягали такі тяжкі думки, що він несподівано сам для себе виходив у астрал. Як це йому вдавалось? А вдавалось так, що видиме тіло Хоми, взуте й одягнене, чи в хаті сиділо й сьорбало борщ, чи морочилося коло скребкового транспортера на корівнику, а в цей час так зване астральне тіло старшого куди пошлють виходило в астрал. Еге ж, ніхто б не сказав, що зараз Хома прогулює на роботі чи не сповняє біля Мартохи того, що повинен сповняти законний чоловік біля своєї законної жінки, а насправді все було зовсім не так, тільки хто ж тямив, що не так!
Виходячи в астрал, грибок маслючок у нападі дрібного марнославства якусь мить-другу дозволяв собі помилуватися своїм фізичним тілом, відданим пристрастям земним, а тоді вже зі швидкістю думки зринав у небеса над Яблунівкою. Тут, у прозорих хвилях ефіру, грибок маслючок почувався істотою неземною, він почувався богом, який скрізь — і водночас ніде, який вмістив у собі весь мислимий і немислимий світ і все мислиме й немислиме в світі, який є живою природою і водночас жива природа є ним самим, у якого форма є змістом і водночас зміст є формою.
Перебуваючи в астралі в небесах над Яблунівкою, грибок маслючок із ким тільки здибався тут! Авжеж здибався з тими, хто також вийшов в астрал, бо вже тут заведено споконвіку, що віл знається з волом, а астральне тіло знається з астральним тілом... Йому цікаво було зустрічатися з астральними тілами людей ще з печерних віків, яких легко розпізнавав по одягу зі звірячих шкур і кремінних сокирах у лівиці чи правиці. Астральні тіла скіфів здавалися легшими й прозорішими, ніж виходців із палеоліту, й Хома навіть вітався з деякими, бо легко сходився не тільки з людьми, а й з їхніми астральними тілами. А вже козацькі астральні тіла, що заникували в небеса над Яблунівкою, то й зовсім грибка маслючка мали за свого...
Не думайте, що астральне тіло Хоми весь час витало над Яблунівкою та землями колгоспу «Барвінок». Зі швидкістю мислі він переносив своє слухняне астральне тіло то до білих ведмедів, що ховались від полярної хуги поміж крижаних торосів, то на тихоокеанські рожеві коралові рифи, об які билась шовкова лазурова хвиля, то в сахарську оазу, де на сухих вітрах тропіків шелестіли пальми. Полюбляючи гострі відчуття, Хома в астралі вдавався до того, до чого б він ніколи не вдався на колгоспному корівнику: неодмінно вишукував над планетою грозу, щоб атмосферними розрядами полоскотати собі нерви. І хоч блискавка в небесах лине з невблаганною апокаліптичною швидкістю покари, проте астральне тіло старшого куди пошлють завжди бігло попереду блискавки, завжди встигало втекти, — й після таких ігрищ із блискавкою Хома почувався наелектризованим, високовольтні його почуття віяли озоном!
Крім того, перебуваючи в так званих гарячих точках планети, він узяв собі за звичку наздоганяти в повітрі кулі, хапати в пригорщі, — і таким чином рятувати жертви од вірної загибелі. Над джунглями в басейні ріки Оріноко зазнав катастрофи лайнер іноземної компанії, екіпаж і пасажири загинули, проте зуміла врятуватись дванадцятирічна дівчинка Джоан, мулатка з міста Сан-Паулу. Впавши з висоти в три тисячі метрів, юна Джоан не те що не покалічилась — не мала навіть жодної подряпинки і, харчуючись ягодами, корінцями та молюсками, на дев’ятий день своєї фантастичної подорожі по непрохідних джунглях дісталась до напівдикого людського племені. Для Джоан та її батьків, що подумки вже поховали дитину, зосталося загадкою її казкове врятування, коли навіть від літака зуміли знайти тільки частину фюзеляжа. І лише для нас не є таємницею, що юну мулатку Джоан урятував Хома, який, будучи в астралі, в цей час пролітав над басейном ріки Оріноко, став мимовільним свідком авіакатастрофи, підхопив у повітрі дівчинку і з батьківською ласкою опустив на землю, встелену листям ліан.
Не виповіси всіх пригод, що сталися з Хомою в астралі, але нехай ніхто не сумнівається, що старший куди пошлють жодного разу не порушив кодексу честі, не зганьбив ім’я колгоспника з «Барвінку».
Як уже мовилося, Хома виходив в астрал не з якоюсь егоїстичною чи корисливою метою, скажімо, щоб одним прихапцем привезти вінок цибулі з Єгипту чи авоську апельсинів із Марокко. Хома в астралі переливав золотоносну породу своїх думок, щоб видобути думку-самородок: чим він може прислужитись науково-технічній революції у Яблунівці, щоб його подвиг засяяв у віках? І чи пролітав Хома над Ейфелевою вежею та Єлісейськими полями, чи астральна доля закидала того в князівство Ліхтенштейн, чи опинявся над Гонконгом — повірте, нашого грибка маслючка не цікавили екзотичні зваби ні Парижа, ні Ліхтенштейну, ні Гонконга, бо в голові плекав одну й ту саму нав’язливу думку.
На перших порах зі старшим куди пошлють пробували загравати деякі астральні жіночі тіла — оливкові та шоколадні на колір, персикові та помаранчеві, бо якому жіночому астральному тілу не сподобається гармонійно розвинуте астральне тіло яблунівського колгоспника! Одна метиска з острова Трінідад, що навіть в астралі звабливо пахла корицею, мускатним горіхом і гвоздиками, довго переслідувала Хому й над Трінідадом, і над озером Байкал, і навіть над благословенною Яблунівкою, але й вона, як і всі інші астральні жіночі тіла, мусила дати Хомі спокій, бо переконалась, що той клопочеться науково-технічним прогресом у колгоспі — й край. І ця легковажна метиска з острова Трінідад цілком щиро позаздрила простій колгоспниці Мартосі, що не боїться пускати свого Хому в білий світ, бо серед усіх спокус усього білого світу старший куди пошлють свято зберігає їй вірність.
І, як ми розуміємо, коли вже вірний лицар науково-технічної революції так самовіддано задумався, то мусив до чогось і додуматись, адже так не буває, щоб наш колгоспник думав — і не додумався!
РОЗДІЛ СОРОК ДЕВ’ЯТИЙ,
де знову дає про себе знати золотоокий академік Йона Ісайович Корогли, який щиро сумнівається в можливості виготовлення машини часу і в невидимості Хоми, а ще застерігає від майбутніх чудес яблунівського колгоспника
Ще не забули про новоспечених отих шефів, які навідувались до Яблунівки?
Може, ви й забули, тільки ж отой золотоокий академік Йона Ісайович Корогли не забув. Написавши донос, за яким Хому було відлучено від ударної праці на корівнику й тимчасово позбавлено високого звання старшого куди пошлють, цей «знаменитий сходознавець, якого знали всі тюркологи світу», не заспокоївся. Злопам’ятний і заздрісний, він знову надіслав листа на ім’я правління колгоспу «Барвінок», а в цьому листі що тільки понаписував своєю велевченою рукою! Мовляв, досі ніхто з найвидатніших умів планети не збудував машини часу, досі ніхто ще не став невидимцем, — ось і Хома не міг збудувати машини часу, ось і Хома не міг стати невидимцем, у такі теревені може повірити лиш людина вкрай забобонна або ж така, що молода була — дурна була, а стара стала — ще дурніша стала.
Далі якими тільки термінами цей видатний тюрколог оперував у листі! Детермінізм і передбачення у класичній філософії, міра й межа прогнозу, закон заперечення заперечення, співвідношення формальної та абстрактної можливості, значення філософських принципів для аналізу формально можливого, зв’язок абстрактної можливості з формою й змістом при прогнозуванні, застосування математичних методів при дослідженні абстрактно можливого в прогнозуванні, реальна можливість і суперечливість матеріальних процесів, побудова прогностичної моделі, горизонт прогнозування, взаємодія прогнозу й об’єкта прогнозування... І вся ця наукова термінологія мала довести, що Хома не створив не тільки фантастичної машини часу, а й не створить інших чудес, на які, можливо, дехто сподівається від чудотворця.