— Що накажете далі, сер? — спитав його капітан.

— Які негідники! — лютував Бонд. — Бачу, що помилявся. Ваш план геніальний, містере Нокс. Ось вам чек на мільйон фунтів стерлінгів.

— Пробачте, але про такі гроші не було ніякої мови.

— Авжеж, — почав викручуватися великий шпигун, — але навіщо нам їхати на безлюдний острів? Як тільки зникне берег, одразу ж випірнуть два підводних човни. Ми переберемося до них. Я з містером Бруком і моряком Доком — в один, а ви з усією родиною — в інший. Операцію закінчать кілька торпед і море. Той мільйон — це компенсація за ваш «Дельфін».

— А коли я не погоджусь? — за спиною Джеймса відчинилися таємні двері. В них з’явився старий Напас, озброєний швидкострільною гвинтівкою.

— Тоді й ви підете на дно, — відповів Бонд. — Але я не радив би, мільйон — не так уже мало за таку гнилицю.

— Гаразд, попливімо далі, містере Бонд, а поки що прошу покласти зброю, — наказав Крапас. — Гру закінчено.

— Божевільні! Я ж кажу: за нами пливуть підводні човни. Не дочекавшись мого знаку, вони торпедують ваше корито!

— Ми й до цього підготувалися, — відповів Крапас, замкнув каюту й швидко піднявся на палубу. — Хлопці, увага! Напасе, запускай мотор! Брук, до керма й покажи, на що здатний капітан крейсера! А ви, стрільці, в кожного, хто вилізе з підводного човна, стріляйте без попередження.

Залізні страховиська не примусили себе довго чекати. Першими вистромилися перископи, потім гармати й круглі люки. Але тільки-но хтось з’явився в отворі люка, одразу ж падав підстрелений.

— Повну швидкість! — гукнув Крапас Напасові, і корабель швидко рвонув уперед.

— Прокляття! — почувши гул мотора, верещав Бонд. — Вони нас торпедуватимуть. Ми злетимо в повітря!

Його вереск розбудив Джовані Джовіні. Впізнавши великого розвідника, князь ввічливо запропонував:

— Вам треба прополоскати горло.

— Я не соліст опери, — образився розвідник.

— То чого так горлаєте?

— Помовч, віслюче! Може, в твоїй кишені залишалася якась зброя?

— Навіть дві! — відповів італієць і зареготав.

— Дурень і блазень! — лютився Бонд.

А «Дельфін» тим часом плив чимраз далі від підводних човнів. Доки там зорієнтувалися, доки зачинили люки, час уже минув. Кілька торпед застрягло на дні, кілька снарядів, не долетівши до шхуни, плюхнулися в море. Так не розпочавшись, закінчився той морський бій. Точно маневруючи, Брук уник іще кількох атак і витер піт.

— Усе! — сказав він переможно.

Підводні човни ще деякий час переслідували їх, а потім повернули назад, бо пальне в них кінчалося.

Коли все ущухло, Джеймс Бонд ухопився за голову й почав бігати по каюті.

— Чудово! — раптом не витримав його внутрішній голос. — Бонде, признавайся, ти приголомшений?!

Але великий розвідник мовчав. Не діставши відповіді, внутрішній голос залишив Джеймса на всі часи.

Майже два місяці блукав «Дельфін» південною Атлантикою, обминаючи великі порти і звичні корабельні шляхи, доки знайшов позначений на карті Бонда безлюдний острів. З першого погляду він нічим не відрізнявся від інших островів. На нього так само накочувалися веселі хвилі, на поверхні води плескалася риба, в повітрі шугали птахи, і віяв теплий вітер, але скільки сягав зір не було видно ні коминів, ні диму, не гуркотіли гармати й не горіли садиби невинних людей Сюди не ставала нога і жодного шпигуна…

— Що будемо робити з полоненими? Адже ми не можемо возити їх за собою. Може, висадимо їх на безлюдний острів?

На цьому й порішили.

Опинившись на березі, Джеймс Бонд одразу запитав:

— Кому належить цей острів?

— Нікому, — відповів таємний радник. — Мабуть, Нептунові!

— Якщо цей острів нічий, тоді я проголошую його власністю короля Англії, — урочисто сказав великий шпигун Джеймс Бонд і, прив’язавши носовик до гілки, встромив кілки в пісок.

— Коли цей острів англійський, то мені нічого іншого не залишається, як завоювати його! — полковник Шмульке вдарив Бонда в підборіддя, але ту ж мить отримав нокаут і ненадовго заспокоївся.

— Де два б’ються — третій виграє. — Жюжю вхопив «прапор» і замінив французьким носовиком: — Хай живе республіка!

З цим не погодився Джовані Джовіні, але йому вчепилися в чуба… і бійка спалахнула з новою силою. Скориставшися з цього, Крапас спокійно повернувся на «Дельфін».

Ще два роки блукав «Дельфін». Воюючі країни то заарештовували неслухняний корабель, то примушували возити вантаж, то тримали в карантині, доки нарешті, накупивши зброї, ліків, корабель повернувся на острів Лімпопо. Але ніхто його тут не зустрів. Село Чіка-Чака було спалене, посіви витоптані, колодязі засипані… Не було ознак життя і в інших селах. Коли «Дельфін» уже хотів був повертати назад, у куточку бухти він побачив димок, який підіймався в небо.

Підпливли до берега. Коло вогнища лежав поранений Чінга Чанга. За ним доглядали вірні друзі.

— Що тут скоїлося? — нічого не зрозумів Крапас. — Ви програли?

— Ще гірше, брате Накумба. Ми тепер воюємо між собою. Один з вождів хоче залишитися з англійцями, чаклуни— з німцями, дехто — з французами, дехто — з американцями… Всі озброюються, острів аж кишить шпигунами, усякими радниками та інструкторами… Я залишився сам.

— Ти можеш помандрувати з нами.

— Ні, я залишуся тут. Це мій обов’язок.

— Тоді — до побачення.

— Я також залишаюся на острові, — сказав мовчазний Брук, — Тут живе моя родина, тут минула моя юність, тут моя батьківщина.

З ним залишився і вірний йому Док.

Коли «Дельфін» знову опинився в морі, Крапаса обійняв такий сум, такий біль, що на очі йому ненароком набігла сльоза. Стільки жертв, стільки мук і сліз, стільки сміливості й самопожертви — і все даремно!..

Але в цей час його покликав у радіокаюту Напас, надів навушники й мовив:

— Ти, брате, тільки послухай!

«Всім! Всім! Всім! — крізь шум океанських хвиль долинав далекий голос. — У Росії перемогла революція! Хай живе єдність, рівноправ’я, братерство! Вся влада — трудящим!»

Брати слухали й не вірили.

«Всім! Всім! Всім!» — повторював схвильований голос.

Слухаючи повідомлення, капітан далекої плавби Кріступас Накас, син Напаліса, і сам незчувся, як повернув штурвал на північний захід.

Додому.

— Що ти робиш? — здивувався Напас. — Від одного повстання до іншого?

— Тутешні події — тільки буря в склянці води, порівнюючи з тим ураганом, який здійнявся на нашій батьківщині.

АНТИДЕТЕКТИВНА ПОВІСТЬ

Для старшого шкільного віку

Художник АРВІДАС ПАКАЛЬНІС

КИЇВ «ВЕСЕЛКА» 1985

С(Лит)

П29

Приключенческая повесть лауреата Государственной республиканской премии Литовской ССР и премии Ленинского комсомола Литви Витаутаса Петкявнчюса представляет собой пародию на популярные в капиталистических странах детективы. Автор, используя гиперболы и парадокси, едко высмеивает шпиоиоманию, получившую широкое распространение в литературе Запада.

Авторизований переклад з литовської

РАЇСИ ГРИГОРОВОЇ-ПЕТКЯВІЧЕНЄ

Перекладено за виданням:

Vitautas Petkevičius

Audra stiklinėje.

Vaga. Vilnius. 1982.

© Leidykla «Vaga», 1982

© Видавництво «Веселка», 1985, переклад українською мовою.

П 4803010200—213

М206(04)—85

186.85

Петкявічюс В. К.

П29 Буря в склянці води: Антидетективна повість. Для ст. шк. віку / [Авториз. пер. з литов. Р. І. Григорової-Петкявіченє]; Худож. А. Пакальніс.. — К.: Веселка,

1985. — 152 с., іл.

Пригодницька повість лауреата Державної республіканської премії Литовської РСР і премії Ленінського комсомолу Литви Вітаутаса Петкявічюса являє собою пародію на популярні в капіталістичних країнах детективи. Автор, використовуючи гіперболи та парадокси, їдко висміює шпіономанію, яка широко розповсюджена в літературі Заходу.