— Сьогодні неприймальний день, — бундючилися вартові. — Ще слово — ми вас заарештуємо!

— Чудово! Тоді все одно впустите нас! — зрадів Рапас і витяг з рукава дві довгі отруйні гадюки, які вигнулися старовинними пістолетами й почали тицяти майже прямо в очі сторожі своїми роздвоєними язиками. Солдати, вшановані таким чином, наче крізь землю запалися, а начальник охорони мерщій побіг до міністра внутрішніх справ. Високий урядовець викликав до себе головного наглядача в’язниці й почав кричати:

— Навіщо ти випустив капітана «Дельфіна»?!

— Пане міністр, я його не випускав. Він іще сидить || мабуть, збожеволів, бо розмовляє з вороною.

— Йди і зараз же мені перевір!

Наглядач повернувся дуже задоволений.

— Пане міністр, лікар каже, що й вам треба перевіритись.

— А до чого тут лікар? — здивувався міністр.

— Я виконував ваш наказ.

— Нічого не розумію. Ти мені по-людськи відповідай, що ти перевіряв?

— Розум.

— Дурню, мені треба знати, чи капітан Нокс іще сидить?

Наглядач в’язниці через деякий час повернувся ще веселіший.

— Пане міністр, капітан поки що сидить, але незабаром утече.

— А що він робить?

— Ламає грати й виготовляє вішалки.

— То добре. Давай міркувати логічно: якщо той у камері, то звідки оцей узявся? — Він підвів головного наглядача до вікна, підняв ріжечок фіранки й показав на Рапаса.

Наглядач пополотнів і почав белькотіти:

— Якщо оцей справжній, то той — привид… А коли й цей привиджується, то вони обидва привиди… Ваша милість, що нам тепер робити?

— Не знаю.

Від тих слів обом зробилося зле, але в холодному басейні, який за ніч наносили відрами тубільці, відволодав тільки міністр і вийшов зустрічати Рапаса.

— Містере Нокс, ви дуже запізнюєтесь, — сказав він, пильно придивившись до обличчя Рапаса, але ні гриму, ні маски не помітив. — Прийом відбувся вчора, і на ньому вже встиг побувати якийсь самозванець. За це ми його й посадили у в’язницю.

— Мені здається, я прибув саме вчасно, тобто добре виспався і відпочив. — Рапас поплескав лева по загривку, покуйовдив гриву й звелів: — Ганнібале, подай дядькові лапу.

Лев підняв ногу, а міністр зблід і відсахнувся.

— Дякую, не треба, ми, може, якось і без здоровкання…

— Будете ввічливими, — мовив Накас. — То як ви гадаєте, губернатор мене прийме зараз же чи призначить мені комфортабельну кімнату, щоб я почекав?

— Зараз, — відповів верховний поліцейський. — Ні, трохи пізніше. Адже він не може зразу аж трьох.

— А ми ніколи по одному не ходимо. — Рапас махнув рукою, і у нього між пальцями задиміла запалена сигара. — Може, покуримо задля знайомства? — запропонував він здивованому міністрові.

— 3-залюбки, — почав запинатися той і на всяк випадок простяг руку, але Гава крикнула пронизливим голосом:

— Нічого не давай цьому шахраєві!

Від цього крику поліцай поліцаїв острова Лімпопо аж спітнів.

— А… а чому вона розмовляє людським голосом?— украй очманів поліцейський чиновник.

— Бо вмію, — відрубав птах. — А чому ти, не вміючи, каркаєш, мов ворона?

Пострах острова Лімпопо вмить позбувся своєї кмітливості і вперше в житті почав говорити про те, що надумав кілька годин тому.

— Ви всім забезпечуєте себе з повітря помахом руки.

— Тільки сигарами, — відповів Рапас.

— А зброєю?

— Ми її відбираємо у ворогів, — капітан підійшов до вкрай розгубленого поліцейського й дуже серйозно, наче роблячи трус, з однієї кишені витяг револьвер, а з іншої — американську бомбу.

— Ви не маєте права! — розпалився міністр. — Таких речей я з собою не ношу!

— Якщо ви відмовитесь від цих гарних іграшок, то , нічого не маю проти. Вони мені знадобляться у вашому гостинному товаристві, — і навмисне почав бавитися ними. А потім знову запитав: — То як?.. А може, губернатор мене зовсім не прийме?

-— Прийме, неодмінно прийме, — відказав хитрун, — тільки завтра. Нам треба відповідно підготуватися. А ви, будьте ласкаві, скажіть нам, що дзьобає цей розумний птах і що їсть цей чудовий лев? А тепер, будьте такі добрі, не заважайте губернаторові відпочивати.

— Не будемо! — вигукнула Гава.

— Не будьте, — одразу погодився міністр.

— Ми не можемо звідси навіть кроку ступити, доки у вашій в’язниці сидить моє друге Я!

— Ви такими справами не жартуйте. — Міністр приготувався тікати. — Це вам не цирк…

— І ми те ж саме хочемо сказати, — не поступався Накас. — Негайно покличте губернатора!

Гава злетіла з плеча Рапаса, сіла на голову поліцейського і гострим дзьобом постукала його в маківку.

— Мерщій, фараоне! Не чекай, поки наш «котик» прочистить твої вуха!

Незважаючи на протест губернатора, який учора добряче пригостився, його розбудили, облили холодною водою і запросили на термінову нараду.

— Дива! — досі ще тремтів наляканий міністр. — Той молодий капітан і в камері сидить, і з левом, мов з собакою, по саду ходить, і всякі жахливі штуки солдатам демонструє, і бомбу з собою носить…

— Нікуди його не впускати! — мов сокирою відрубав губернатор.

— Та він уже сам зайшов: у камері сидить, псує в’язничний інвентар.

Я хотів сказати: нікуди його не випускати! — виправився губернатор.

— Та він уже виламав усі грати і з них зробив шістнадцять вішалок.

— Тоді запрошуйте його в гості.

— Буде виконано.

— І одразу ж викличте містера Джеймса Бонда. Другу телеграму пошліть міністрові колоній, нехай він якнайшвидше висилає нам підмогу.

Коли Рапас, блискаючи ретельно начищеною сережкою, зі своїми супутниками зайшов у прийомний зал і кивнув губернаторові, той сів у самому куточку і відгородився від гостей величезним столом.

— Знаєте, і я замолоду був непоганим піратом, — поштиво сказав він — Чим маю бути корисний?

— Здоровенькі були, — відповів син Накаса. — А ти, Ганнібале, будь чемним і лизни дядькові руку.

— Дякую, не треба, — губернатор заліз на стіл. — Я руки сам мию.

— Та ви не бійтеся, мій лев добрим людям нічого поганого не робить, не кусає, тільки лизне в обличчя.

— Я й умиваюсь, — злякався губернатор. — Тричі на день.

Але лев англійської мови не розумів. Він скочив на стіл, звівся на задні лапи й по-дружньому, поклавши передні лапи на плечі королівського намісника, лизнув у його знатний ніс, а губернатор від такої несподіваної люб’язності весь спітнів, посунувся вниз, і його заціпило.

— Годі, Ганнібале, — попередив лева Рапас. — Якщо в пана руки й справді чисті, він одразу ж відпустить нас із в’язниці, — промовив басом і на всяк випадок дмухнув вогнем із рота.

— Ви, певне, жартуєте і прийшли запросити мене у мандрівний цирк? — все ще сподівався викрутитися королівський намісник.

— Гаразд, — далі напускав туману Рапас і витяг з рукава гадюк: — Може, вам свіжини? — Потім почув гул мотора й пожвавішав: — Коли так, я починаю: Напасе, відгукнись! — Він махнув рукою в бік вікна, і його оповив дим. — Напасе, кому я кажу?!

— Мені! — відповів голос брата за вікном.

Переляканий губернатор, визирнувши у вікно, побачив ще одного капітана далекої плавби, який приїхав ролс-ройсом, позиченим у купця Макт-Камари на кілька годин.

Від цього видовиська зникло будь-яке бажання чинити опір і сперечатися.

— Випустіть! — скрикнув він. — Одразу ж всіх трьох! Усіх чотирьох! І капітана, і привида, і його друге чи трете Я випустіть! Живих і неживих, вільних і полонених… —. Після цих слів він знепритомнів і сів на підлогу в кутку, бо гепнутись на повен зріст у бік лева побоявся.

Коли до його кабінету через кілька хвилин збіглися всі три брати й керівник повстанців Чінга Чанга, ніхто в палаці не насмілився заступити їм шлях.

— Ти, Крапасе, на коня — і галопом у порт, а ми на машині — в джунглі. Треба поспішати, поки вони не опам’яталися. Зустрінемося в затоці коло гирла!

— Вперед, герої! — каркнула Гава і, показуючи шлях, полетіла першою.