— До особливого розпорядження, — пояснив він.

Та Накас не дуже засмутився. Він виламав з грат найдовшу дротину, зробив з неї вішалку, роздягнувся і випростався на нарах Сон переніс його на батьківщину.

А з далекої Англії в той час прилетіла термінова зашифрована телеграма:

А з центру прийшла така сама таємна відповідь:

Прочитавши цей шифр, шпигуни всі як один почали готуватися до від’їзду в Африку, на той чудовий острів Лімпопо, де так добре росте капуста.

Коли начальник таємної служби Макс Стемплей, прозваний Старою Калошею, довідався, що на острові Лімпопо спалахнуло повстання, він одразу зачинив усі залізні віконниці кабінету, схожі на двері вогнетривкого сейфа, вимкнув телефони, залишивши один, контрольний, запалив справжню воскову свічку, закурив від неї гаванську сигару і сів думати. В мертвій тиші його мозок раптом почала свердлити слушна думка: «Треба з відпустки відкликати Буфало Білла, або, інакше кажучи, таємного агента № 123»

А тим часом той єдиний чоловік, який міг без великого напруження врятувати свого начальника, весело проводив відпустку хоч і в дикому, але рідному заході. Вже третю добу він сидів у сідлі без сну, а його вірний кінь біг риссю і намагався не розбудити свого друга.

«Нехай виспиться, — шкутильгаючи, думала собі розумна тварина і, піднявши високо голову, пильно озиралася по преріях. — Я й без нових підків ще потерплю…»

Але цього разу кінь помилився. Білл не спав і вже третю добу озирався навкруги, шукав міцне дерево, бо що далі то тихіше цокали підкови, те й дивись остаточно зітруться.

«Кінським босоніжкам капець настав, — сумно дума він. — Хіба тільки задня права трохи довше протримається, а інші три — до першого каменя». Нарешті на обрії побачив самітну секвойю і спрямував коня до неї. Під найтовщою гілкою він раптом натяг повіддя — і кінь став мов укопаний.

— О’кей! — Як Білл розрахував, так і вийшло: три підкови, не витримавши такого шаленого бігу, відпали самі, четверта ледь трималася на одному цвяху. Білл без особливих зусиль відірвав і останню і у вибитий слід поклав нові підкови цвяхами догори. Швидко перекинув повіддя через найтовщу гілляку, обкрутив кінцями вірьовки коня і, піднявши його на якихось п’ять ярдів, раптом опустив… Підкови були так точно покладені, а кінь так був навчений, що, впавши, сам підкувався, мовби вскочив у великі чере вики, і Біллові залишилося тільки загнути цвяхи.

— На цілий місяць вистачить, — подумав Білл уголос, скочив у сідло й заспівав:

Пісня була така весела, що він відчув себе знову молодим і бадьорим, побачив себе хлопчаком, який скакав цими безкрайніми преріями і все співав: «Оля-а-а-а, оля-а-а-а».

Саме тоді на нього та на його великого вчителя й напали бандити того проклятого О’Міла. Вони оточили їх і почали шмагати… Добре, що Білл устиг викинути свого вінчестера у високу траву, інакше-бо його продірявили б мов решето…

— Чому ти так зробив? — спитав його розгніваний Макс, прозваний Старою Калошею.

— Містере, якщо вони ще раз спробують на нас напасти, ми хоч матимемо чим оборонятися.

Тоді його за кмітливий і винахідливий розум Макс і взяв разом з конем у розвідку. Звичайно, Білл у ті добрі часи був набагато розумніший за свого коня, але й кінь, спілкуючись з таким мудрим хазяїном, майже не відстав від нього.

В умовленому місці, а точніше в старій перехнябленій корчмі, яка називалася «Дрейк Великий Вишкварок», Білл прив’язав свого коня до стовпа, наполовину пофарбованого, і ненароком побачив забуту тут фарбу. Не маючи чого робити, він дофарбував стовп. Але фарби іще трохи залишилося. Тоді Білл неквапливо пофарбував іще чиєсь нове сідло, а пензель витер об стегно коня… І тільки після цього зайшов усередину.

В корчмі він уздрів таку картину: кілька малих ковбоїв, а точніше пастухів, вимагали в старого Дрейка заплачені йому кілька хвилин тому гроші.

— Ваша корчма нікуди не годиться! — кричав один. — Ви для біфштексів використовуєте м’ясо старої шкапи!

— Хлопчику, — спокійно заперечував Дрейк, — та шкапа вже давно з’їдена, тепер я для біфштексів використовую шкіру старого сідла.

— Це знущання! Ми вже цілу годину чекаємо свого коктейлю, а він досі ще не збовтаний! Поверніть нам гроші.

Побачивши Білла, Великий Вишкварок ще спокійніше відповідав зухвальцям:

— Хлопці, а чому б вам іще трохи не почекати? Коли почнеться землетрус, коктейль сам собою зіб’ється.

— Та ми тебе за таку наругу продірявимо, мов стільник, — парубчата схопилися за револьвери.

— Хелоу, Дрейк! — своєчасно вигукнув Білл, підкинув обидва кольти вгору, а піймавши, влучними пострілами^т прибив до стелі дві мухи. — Чому немовлята нервують? — спитав бармена, тобто корчмаря, і видув з обох ніздрів дим. — А ти запитай у них, — ще спокійніше відповів Вишкварок.

Білл раптом повернувся, мов міцно накручена пружина, до хлопчини, який найбільше розмахував руками, дулом кольта зсунув бриля на потилицю і спокійно запитав:

—Слухай, немовлятко, чи ти молишся, перш ніж їсти?

—Ні, що ви!.. Моя матуся. Пробачте, містер Дрейк так смачно готує, що отруїтися зовсім неможливо.

— Ось бачиш, старий, — Білл залишив у спокої свою гармату шістнадцятого калібру, — вони славні хлоп’ята. А що нового в Новому світі?

— Хелоу, Білл! — відповів корчмар. — Казна-що коїться. Той Макс, ота стара Калоша, завжди пристойну роботу знаходить тоді, коли його запрошення зовсім не чекаєш, Та боюсь, що цього разу треба буде тобі, залишивши прерії, податися за океан.

Почувши ім’я та прізвисько Макса, ті капловухі затремтіли, як листя осики, й тихо сіли чекати землетрусу, після якого думали випити свій звичний і добре збовтаний молочний коктейль «Прощай, подруго», але дива не відбулося.

— А в чім річ? — глянувши на них, весело сказав Білл. — Мені байдуже — гойдатися на пароплаві чи трястись у сідлі, нехай тільки добре заплатить.

— Ти, Білл, маєш рацію! — сказав Дрейк Великий Вишкварок.

Обидва ще зелених ковбої з заздрістю в очах вклонилися славнозвісному Біллові й вийшли поглянути на коней, інакше кажучи, намагалися втекти з честю, але один із них одразу ж повернувся з револьвером у руці, — Сто чортів у печінку! — заверещав він, начебто золоту жилу знайшов. — Хто пофарбував мого коня?!

Білл знову погрався своїми гарматками й щиросердно признався:

—Малий, це зробив я… А що ти хотів сказати тим приском?

Нічого, сер!.. Я тільки прийшов сповістити, що фарба вже добре висохла.

— Мужчина! — Білл сховав зброю, — Дружба? — спитав він весело.

— Дружба, — зрадів ковбой.

— О’кей!.. І, щоб не було, хлопче, образи, коли чистимеш свого коня, не забудь і мого. Та дивись мені, без пустощів!

Коли ковбой слухняно зник за дверима, Дрейк Великий Вишкварок нахилився до бара, вмочив палець в сливове варення і нишком написав «На тебе чекає Макс. Справи — смертельні. Заробіток — шалений». Потім він почав голосно щось говорити й непомітно облизав палець і злизав напис.

— Ось які справи, мій любий.

Біллові двічі цього повторювати не треба було. Він скочив у сідло і вихором помчав в інше умовлене місце. Його пробував наздогнати той молокосос, його новоспечений товариш, але іскри від підків Біллового коня в деяіких місцях підпалили висохлі прерії, і вогонь та дим затулили його від очей хлопця, та ненадовго.