— Ні,— відповів Бристоу. Це коротке слово аж бриніло панікою; тоді з майже видимим зусиллям він повернув на своє обличчя презирливий вираз.— Як це міг бути я? Я був у Челсі з мамою. Вона вам сама казала. І Тоні мене там бачив. Я був у Челсі.

— Ваша мама — інвалід із залежністю від валіуму і проспала більшу частину того дня. Ви повернулися до Челсі не раніше, ніж убили Лулу. Гадаю, пізно вночі ви прийшли до материної кімнати, перевели годинник і збудили її, вдаючи, що час вечеряти. Ви маєте себе за кримінальний талант, Джоне, але такі речі робили вже мільйон разів — хоч і не з такою легкою жертвою. Ваша мати заледве знає, який день надворі, стільки у неї в крові опіатів.

— Я весь день був у Челсі,— повторив Бристоу, смикаючи коліном.— Весь день, тільки один раз вийшов до офісу по документи.

— Кофту з каптуром і рукавички ви добули у квартирі на поверх нижче. Саме вони на вас на зйомці з камери спостереження,— провадив Страйк, не зважаючи на його слова,— і то велика помилка з вашого боку. Та кофта унікальна, єдина на світі така; її пошив спеціально для Дібі Макка Ґі Соме. Добути її можна було лише у квартирі під Лулиним помешканням, тож ми знаємо, що ви були там.

— У вас немає жодних доказів,— заявив Бристоу.— Я чекаю на докази.

— Звісно ж, чекаєте,— просто відповів Страйк.— Безневинна людина не сиділа б тут і не слухала б мене. Вона б уже пішла геть. Але не хвилюйтеся. Докази у мене є.

— Немає,— хрипко озвався Бристоу.

— Мотив, засоби, можливість, Джоне. У вас були всі три складові. Почнімо спочатку. Ви не заперечуєте, що з самого ранку пішли до Лули...

— Звісно, що ні...

— ...бо є свідки, які бачили вас там. Але я не думаю, що Лула давала вам контракт із Соме, завдяки якому ви потрапили до її квартири. Гадаю, ви його десь поцупили. Вілсон вас пропустив, і за кілька хвилин ви вже влаштували з Лулою скандал під її квартирою. Прикинутися, що цього не було, у вас не вийшло, бо це чула прибиральниця. На щастя для вас, Лещинка погано знає англійську, тож вона підтвердила вашу версію подій: що ви розлютилися, бо Лула повернулася до свого хлопця, нахлібника й наркомана. Але я гадаю, що насправді ви посварилися через те, що Лула відмовилася давати вам гроші. Всі її розумні друзі казали, що ви дуже дбали про її статки, але того дня вам, мабуть, настільки потрібна була подачка, що ви отак до неї вдерлися і почали скандалити. Що — Тоні помітив нестачу на рахунку Конвея Оутса? Треба було терміново докласти грошей?

— Безпідставні умовиводи,— заявив Бристоу, смикаючи колінами.

— Подивимося, наскільки безпідставні, коли дійде до суду,— сказав Страйк.

— Я ніколи не заперечував того, що ми з Лулою посварилися.

— А коли вона відмовилася виписати чек і зачинила двері у вас перед носом, ви спустилися на поверх нижче — і виявили другу квартиру відчиненою. Вілсон з майстром з охоронної компанії роздивлялися сигналізацію, Лещинка теж десь щось робила — мабуть, пилососила, бо двоє чоловіків не почули, як ви пробралися за їхніми спинами у коридор. Ризику, власне, було небагато. Якби вони озирнулися і побачили вас, ви б могли вдати, ніби хочете подякувати Вілсону, що той вас впустив. Поки вони займалися сигналізацією, ви перетнули коридор і заховалися десь у великій квартирі. Там повно місця. Порожні шафи. Простір під ліжком.

Бристоу в безмовному запереченні хитав головою. Страйк провадив тим самим буденним тоном:

— Ви, мабуть, чули, як Вілсон казав Лещинці, що код сигналізації — один-дев’ять-шість-шість. Лещинка, Вілсон і майстер пішли, а квартира лишилася повністю до ваших послуг. На жаль, Лула вже покинула будівлю, тож ви не могли повернутися нагору і змусити її дати вам грошей.

— Суцільні фантазії,— заявив юрист.— Я зроду не заходив до другої квартири. Я пішов від Лули, зазирнув до офісу, щоб узяти документи...

— ...в Елісон — ви ж наче так мені сказали, коли ми вперше обговорювали події того дня? — спитав Страйк.

На худій шиї Бристоу знову зацвіли рожеві плями. На мить завагавшись, він прочистив горло і мовив:

— Я точно не пам’ятаю, чи у неї,— тільки пам’ятаю, що це було дуже швидко. Я хотів чимшвидше повернутися до мами.

— Як гадаєте, Джоне, яке враження це справить на суд, коли Елісон встане і скаже присяжним, що ви попросили її збрехати для вас? Перед нею ви зіграли роль згорьованого брата, потім запросили її на вечерю, і сердешна дурепа так зраділа можливості постати перед Тоні як жінка, яку бажають, що погодилася. За кілька побачень ви умовили її сказати, що вона бачила вас в офісі вранці напередодні Лулиної смерті. Елісон вирішила, що ви просто нервуєте, занадто переймаєтеся, так? Була певна, що на решту дня ви вже маєте залізне алібі від її коханого Тоні. Вона вирішила, що нестрашно трохи безневинно збрехати, щоб вас заспокоїти. Але того дня, Джоне, Елісон не було в офісі, й вона не могла дати вам жодних документів. Кипріян відіслав її до Оксфорда шукати Тоні. Ви почали нервувати після похорону Рошель, коли зрозуміли, що мені це відомо, так?

— Елісон не дуже розумна,— повільно сказав Бристоу, неусвідомлено потираючи руки, ніби миючи їх, і смикаючи колінами.— Мабуть, вона переплутала дні. Неправильно мене зрозуміла. Я ніколи не просив її казати, ніби вона бачила мене в офісі. Її слово проти мого. Мабуть, то вона просто мститься, бо ми розійшлися.

Страйк засміявся.

— О так, Джоне, вона вас покинула. Потому як моя асистентка подзвонила вам уранці, щоб виманити до Рая...

— Ваша асистентка?

— Звісно, що вона; я ж не хотів, щоб ви мені завадили обшукувати квартиру вашої матері, так? Елісон допомогла нам, надавши ім’я клієнта. Розумієте, я їй подзвонив і все розповів, включаючи те, що маю докази, що Тоні спить з Урсулою Мей і що вас скоро арештують за убивство. Це переконало Елісон у тому, що їй потрібен новий хлопець і нова робота. Сподіваюся, вона поїхала в Сассекс до матері — я рекомендував їй вчинити саме так. Ви тримали Елісон біля себе, бо це ваше алібі, а ще тому, що вона могла дізнаватися думку Тоні, якого ви боїтеся. Але останнім часом я почав непокоїтися, що вам з неї вже нема користі, а отже, вона теж може впасти десь із великої висоти.

Бристоу спробував презирливо засміятися, але сміх вийшов штучний, порожній.

— Отже, виходить, що ніхто не бачив, як ви того ранку заходили до офісу по документи,— провадив Страйк.— Бо ви ховалися у будинку номер вісімнадцять на Кентигерн-Гарденз.

— Мене там не було. Я був у Челсі, в мами,— заявив Бристоу.

— Не думаю, що на той момент ви планували вбити Лулу,— мовив Страйк, не зважаючи на нього.— Ви, мабуть, просто хотіли знову до неї причепитися, коли повернеться. В офісі на вас не чекали, бо знали, що ви працюєте з дому, складаєте товариство хворій матері. В холодильнику була їжа, ви знали, як заходити і виходити так, щоб не вмикалася сигналізація. Вам добре було видно вулицю, тож якби прибув почет Дібі Макка, ви мали б достатньо часу, щоб вийти, спуститися вниз і сплести там казочку про те, що довелося сидіти у квартирі сестри. Єдину проблему становила можливість доставки до квартири; але величезний букет троянд прибув, а вас так і не помітили, еге ж? Гадаю, що саме тоді у вашій голові зародилася думка про вбивство — поки ви сиділи сам-один у величезній квартирі, серед розкошів. Ви, мабуть, почали уявляти, як добре буде, якщо Лула — яка, ви були певні, не лишила заповіту — помре. Ви точно знали, що ваша хвора мама буде набагато м’якша, надто через те, що в неї лишитеся тільки ви. Останнє вже було добре, так, Джоне? Думка про те, що нарешті ви будете єдиною дитиною? І вас уже ніколи не покинуть заради красивішого, милішого брата чи сестри?

Навіть у темряві, яка дедалі густішала, Страйк добре бачив кролячі зуби Бристоу і пильний погляд його короткозорих очей.

— Хай як ви упадали коло матері, хай як зображали відданого сина, все одно ніколи не були на першому місці, еге ж? Вона завжди більше любила Чарлі. Всі більше любили Чарлі, навіть дядько Тоні. Й от Чарлі не стало, ви вже чекали, що тепер станете центром уваги, і що? З’являється Лула, і всі починають перейматися через Лулу, дивитися за Лулою, обожнювати Лулу. Біля маминого смертного ложа навіть немає вашого фото. Тільки Чарлі й Лула. Ті двоє дітей, яких вона любила.