— На вигляд усе добре захищене, правда? — сказала Робін.

— Так. І це коли не брати до уваги юрбу папараці, які тієї ночі стояли тут на варті.

Страйк відкинувся на чорну огорожу номера 23, вглядаючись у номер 18. Вікна колишньої оселі Лендрі були вищі, ніж на інших поверхах, а балкон, на відміну від інших, не прикрашали фігурні кущики. Страйк витягнув з кишені пачку цигарок і запропонував Робін; та похитала головою, здивована, бо не бачила, щоб він палив у офісі.

Підкуривши і глибоко затягнувшись, Страйк сказав, не зводячи очей зі входу:

— Бристоу гадає, що тієї ночі туди хтось заходив — непомічений.

Робін, яка уже вирішила, що у будівлю ніяк не проникнути, подумала була, що зараз він ту теорію розкритикує, але помилилася.

— Якщо так,— мовив Страйк, вглядаючись у двері,— то це було сплановано, і сплановано дуже добре. Не може так поталанити, щоб людина легко обійшла фотографів, кодовий замок, охоронця і замкнені двері квартири, а тоді ще й повернулася. Річ у тім,— він почухав підборіддя,— що така ретельність у проникненні не в’яжеться з недбалістю убивства.

Робін різонуло слово «недбалість» — ця черствість з боку Страйка.

— Штовхнути людину з балкона — то спонтанна дія,— пояснив Страйк, ніби побачив, як вона внутрішньо скривилася.— Гаряча кров. Сліпий гнів.

Він виявив, що компанія Робін його задовольняє і заспокоює — не лише тому, що вона уважно слухала його і не починала розмови, коли він мовчав, а й через ту обручку з сапфіром у неї на підмізинному пальці, яка була мов акуратна крапка: тільки до сих, а далі зась. Страйкові це цілком підходило. Можна було ненав’язливо вихвалятися — одна з небагатьох радощів, які йому ще лишилися.

— А якщо вбивця вже був усередині?

— Це набагато вірогідніше,— озвався Страйк, і Робін відчула велике задоволення собою.— І якщо вбивця був усередині, маємо на вибір самого охоронця, когось із подружжя Бестиґі чи невідомого, який ховався у будівлі потай від усіх. Якщо йдеться про Бестиґі чи Вілсона, проблеми зі входом і виходом немає: їм досить було повернутися туди, де вони мали бути. Лишався ризик, що Лула скалічиться, але виживе і все розповість, але якщо це зробив котрийсь із них, у спонтанному, продиктованому гнівом злочині є сенс. Посварилися, потім її бездумно штовхнули.

Страйк курив і далі вивчав фасад, а саме проміжок між вікнами на першому поверсі й на третьому. Головно він думав про Фреді Бестиґі, кінопродюсера. Робін з’ясувала, що коли Лула перекинулася через бильця балкона на два поверхи вище, Бестиґі спав. Той факт, що на сполох забила дружина Бестиґі, яка наполягала, що вбивця нагорі, у той час як чоловік стояв поруч з нею, означало, що вона принаймні не підозрювала його. Хай там як, саме Фреді Бестиґі був з чоловіків найближче до загиблої у момент смерті.

З досвіду Страйк знав, що профани захоплюються мотивом; але у списку професіоналів на першому місці — можливість.

Підтверджуючи — за незнанням — свій статус цивільної, Робін сказала:

— Але нащо комусь сваритися з нею серед ночі? Про те, що вона не ладнала з сусідами, наче нічого не було? І це точно не могла зробити Тенсі Бестиґі, так? Нащо б їй бігти униз до охоронця, якщо вона тільки-но зіштовхнула Лулу з балкона?

Страйк не дав прямої відповіді, бо, здавалося, стежив за ходом власної думки, але за мить озвався:

— Бристоу зациклився на чверті години після того, як його сестра зайшла всередину, фотографи пішли, а охоронець покинув пост, бо йому стало зле. Це означало, що фойє на короткий час стало прохідним,— але як людина поза будівлею могла знати, що Вілсон не на місці? Вхідні двері не скляні.

— Плюс,— проникливо додала Робін,— треба знати код, щоб їх відімкнути.

— Люди схильні до недбальства. Якщо тільки охорона не змінює код повсякчас, його може знати купа небажаних персонажів. Гляньмо, що отам.

Мовчки вони пройшли до кінця Кентигерн-Гарденз, де виявили вузький провулок, який дещо криво огинав блок будинків, до якого належав і той, де мешкала Лендрі. Страйка насмішило те, що провулок називався Серфз-Вей — «шлях слуги». Достатньо широкий для однієї автівки, він був добре освітлений, і сховатися тут було ніде — суцільні довгі, високі, гладенькі стіни обабіч брукованого проходу. Незабаром Страйк і Робін дійшли до великих автоматичних дверей, поруч з якими на стіні величезними літерами було написано: «ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ». Тут ховався підземний паркінг для жителів Кентигерн-Гарденз.

Коли вони опинилися, за Страйковими підрахунками, біля будинку номер 18, Страйк підстрибнув, вхопився за край стіни і підтягнувся. З того боку тягнулися невеликі, ретельно доглянуті садки. Між кожним рівненьким, акуратно підстриженим газоном і будинком, до якого він прилягав, виднілися тінисті сходи на цокольний поверх. Людині, яка хотіла б залізти у будинок з затилля, знадобилася б, на Страйкову думку, драбина, або помічник, щоб підсадив, а також міцна мотузка.

Він зіслизнув зі стіни і, приземлившись на протез, придушено скрикнув від болю.

— То нічого,— запевнив Страйк, коли Робін теж занепокоєно зойкнула; вона помітила, що він кульгає, і вирішила, що Страйк, мабуть, розтягнув гомілку.

Від шкандибання бруківкою куксу натерло сильніше. Через негнучку конструкцію штучної гомілки ходити нерівними поверхнями було важче. Страйк подумки поремствував, що взагалі поліз на ту стіну. Робін, може, і гарненька дівчина, але й близько не рівня жінці, від якої він щойно пішов.

— Ти впевнена, що він детектив? Бо це кожен уміє. «Гуглом» користуватися.

Метью після довгого дня, незадоволеного клієнта і неприємної розмови з босом був дратівливий. Те, що наречена отак наївно і не до речі захоплюється іншим чоловіком, йому не сподобалося.

— Він нікого не гуглив,— пояснила Робін.— То я гуглила, а він працював над іншою справою.

— Мені вся ця ситуація не подобається. Робін, він спить в офісі. Ти не думаєш, що там щось нечисто?

— Кажу тобі, я гадаю, що він тільки-но розійшовся зі своєю жінкою.

— Ото вже не дивно,— заявив Метью.

Робін опустила його тарілку згори на свою і пішла на кухню. Вона сердилася на Метью і трохи — на Страйка. Шукати знайомих Лули Лендрі у кіберпросторі їй сподобалося; але тепер, озираючись назад і дивлячись на ситуацію очима Метью, вона запідозрила, що Страйк дав її дурну роботу, щоб згаяти час.

— Слухай, я нічого не кажу,— мовив з-за дверей кухні Метью.— Мені просто здається, що він дивак. І що то за прогулянки серед дня?

— Метью, ми не гуляли. Ми ходили дивитися місце зло... місце, де, на думку клієнта, щось сталося.

— Робін, та не роби з цього такої таємниці,— розсміявся Метью.

— Я підписала угоду про нерозголошення,— різко озвалася вона, озирнувшись через плече.— Я не маю права тобі нічого розповідати про справу.

— Справу!

Метью знову презирливо пирхнув.

Робін ходила крихітною кухнею, прибираючи продукти і грюкаючи дверцятами шафок. Незабаром Метью, спостерігаючи за нею, подумав, що міг бути неправий. Він став позаду неї, коли вона скидала залишки їжі у відро, обійняв, сховав обличчя у вигині шиї, взяв у долоню і погладив персо, на якому лишилися випадково завдані Страйком синці — що незворотно вплинуло на ставлення Метью до того чоловіка. Метью мимрив примирливі фрази у медове волосся Робін, але та вивернулася і поклала тарілки у раковину.

Робін здавалося, що сумніву піддають її власну фаховість. Страйка, здавалося, зацікавили речі, які вона знайшла в інтернеті. Він подякував їй за професіоналізм та ініціативність.

— Скільки у тебе нормальних співбесід наступного тижня? — спитав Метью, коли вона відкрила холодну воду.

— Три! — гукнула вона, перекрикуючи гудіння води й сердито тручи тарілку.

Робін дочекалася, коли він піде до вітальні, й тільки тоді вимкнула кран. Вона помітила, що до обручки прилип шматочок замороженого горошку.

До Шарлоттиної квартири у п’ятницю Страйк приїхав о дев’ятій тридцять. Це, вирішив він, дає їй час дійсно піти з квартири — якщо вона взагалі збирається йти, а не чатувати на нього. Обабіч широкої вулиці височіли розкішні, елегантні білі будинки, росли платани, тут була м’ясна крамниця ніби щойно з п’ятдесятих, кафе, де сиділи представники вищих прошарків середнього класу, вишукані ресторани. Страйкові все це завжди здавалося дещо несправжнім, театральним. Мабуть, у глибині душі він завжди знав, що перебуває тут тимчасово, що тут йому не місце.