— Подумав, ти радий будеш чути, що твоя наводка принесла плоди,— сказав Ерик Вордл переможним голосом. Страйк почув на задньому плані ричання мотора і чоловічі голоси.
— Швидко ви,— відзначив Страйк.
— Так, ми воловодитися не звикли.
— Це означає, що я отримаю те, що хочу?
— Я тому і дзвоню. Сьогодні вже пізнувато, а в понеділок зможу передати.
— Мені краще раніше, ніж пізніше. Можу затриматися в офісі.
Вордл відповів дещо образливим сміхом.
— Тобі ж наче погодинно платять? Я думав, тобі вигідніше розтягнути процес.
— Краще зараз. Якщо зможеш завезти справу сьогодні, я постараюся, щоб ти перший дізнавався, коли друг підкине мені ще якусь наводку.
У короткій паузі, яка виникла за цим, Страйк почув репліку якогось чоловіка у машині поруч з Вордлом:
— ...мерзотна пика Фірні...
— Ага, добре,— озвався Вордл.— Пізніше відправлю. Мабуть, не раніше за сьому. Ти ще будеш на місці?
— Спеціально затримаюся,— відповів Страйк.
Папка приїхала за три години, коли він їв рибу з картоплею фрі з маленької полістиролової таці на колінах і дивився лондонські вечірні новини по переносному телевізору. У вхідні двері подзвонив кур’єр, і Страйк розписався, підтверджуючи отримання чималого пакунку зі Скотланд-Ярду.
Розгорнувши пакунок, Страйк виявив товсту сіру папку, повну ксерокопій. Він розклав її на столі Робін і почав тривалий процес засвоєння матеріалів.
Тут були свідчення тих, хто бачив Лулу Лендрі в останній вечір її життя; звіт про зразки ДНК, зібрані в її квартирі; відксерені сторінки журналу відвідувань зі стійки охорони в будинку номер вісімнадцять на вулиці Кентигерн-Гарденз; опис ліків, прописаних Лулі проти біполярного розладу; звіт про розтин; медичні дані за минулий рік; записи з мобільного й домашнього телефонів; перелік файлів, знайдених на ноутбуці моделі. Був тут і ДВД, на якому Вордл надряпав «Камера 2 бігуни».
Дисковод на комп’ютері, який Страйк купив уживаним, не працював від самого початку, тому Страйк поклав диск у кишеню пальта, що висіло біля скляних дверей, і повернувся до вивчення друкованих матеріалів з папки. Розгорнутий записник лежав поруч.
За стінами офісу опустилася ніч, і настільна лампа проливала золоте світло на кожну сторінку, поки Страйк ретельно читав усі документи, що обґрунтовували висновок про суїцид. І тут серед свідчень, очищених від зайвого, серед скрупульозних підрахунків часу і фотографій наліпок з баночок ліків, знайдених у Лендрі в шафці у ванній, Страйк відшукав ту правду, яку відчув у брехні Тенсі Бестиґі.
Розтин показав, що Лула померла від удару об дорогу — через зламану шию та внутрішню кровотечу.
На плечах було чимало синців. Упала вона в одній туфлі. Фотографії тіла підтвердили зазначений на «LulaMyInspirationForeva» факт, що Лула перевдягнулася, коли повернулася додому з нічного клубу. Замість сукні, у якій її сфотографували папараці перед будинком, на тілі був топ з пастками та штани.
Страйк звернувся до свідчень, які дала поліції Тенсі; першого разу йшлося лише про похід зі спальні до ванної кімнати, другого додавалося, що Тенсі відчинила вікно у вітальні. Фреді, за її словами, весь цей час лишався у ліжку. Поліція знайшла півдоріжки кокаїну на мармуровому краю ванни й невеликий пакетик з наркотиком, захований у коробці з тампонами у шафці над раковиною.
Свідчення Фреді підтвердили, що коли Лендрі впала, він спав, а прокинувся від зойків дружини; він заявляв, що побіг до вітальні й опинився там якраз тоді, коли Тенсі промчала повз у самій білизні. Ваза з трояндами, яку він відіслав Макку і яку розтрощив незграбний поліціянт, була, за словами Фреді, знаком гостинності та пропозицією знайомства; так, він був радий звести з репером знайомство, і так, йому спадало на думку, що Макк чудово впишеться у трилер, над яким Фреді нині працює. Понад усякий сумнів, шок від смерті Лендрі спричинився до надмірної реакції на розбиту вазу. Спершу він вірив дружині, яка казала, що чула сварку на верхньому поверсі; пізніше неохоче прийняв думку поліції про те, що свідчення Тенсі навіяні кокаїном. Її залежність була для шлюбу чималою проблемою, і Фреді зізнався поліції: йому було відомо, що дружина регулярно приймає речовину, але він гадки не мав, що у квартирі тієї ночі теж був наркотик.
Далі Бестиґі засвідчив, що вони з Лендрі ніколи не бували у квартирах одне одного і що їхнє одночасне перебування у Дікі Кербері (про яке поліція випадково почула пізніше і заново запросила Фреді на бесіду після першої дачі свідчень) хіба трохи зблизило їх. «Вона спілкувалася головно з молодшими гостями, а я більшу частину вихідних провів з Дікі, моїм ровесником». Свідчення Бестиґі являли собою непохитну скелю без жодних тріщин.
Прочитавши звіт поліції про перебіг подій у квартирі Бестиґі, Страйк додав кілька речень до власних нотаток. Його цікавили ті півдоріжки кокаїну на краю ванни, а ще більше — ті кілька секунд після того, як Тенсі побачила Лулу Лендрі, яка пролетіла за вікном, розмахуючи руками. Багато що залежатиме, звісно, від розташування речей у квартирі Бестиґі (ні схеми, ні плану в папці не знайшлося), але Страйка хвилював один повторюваний аспект мінливих оповідок Тенсі: вона незмінно наполягала на тому, що чоловік був у ліжку і спав, коли Лендрі упала. Страйк пригадав, як Тенсі затуляла обличчя, буцімто прибираючи з нього волосся, коли він намагався її про це розпитати. Кінець кінцем, хай що там каже поліція, а Страйк вирішив, що конкретні місця перебування подружжя Бестиґі у той момент, коли Лула Лендрі випала з балкона, наразі далекі від визначеності.
Він повернувся до систематичного вивчення вмісту папки. Свідчення Евана Дафілда головно збігалися з переказом Вордла. Дафілд зізнався, що намагався втримати свою подружку в «Юзі» і хапав її при цьому за плечі. Вона вирвалася і втекла; він пішов незабаром після неї. Була і згадка про вовчу маску, викладена безсторонньою мовою поліціянта, який допитував Дафілда: «Я маю звичку надягати маску у вигляді вовчої голови, коли хочу уникнути уваги фотографів». Короткі свідчення водія, який віз Дафілда від «Юзі», підтверджували оповідь Дафілда: вони зазирнули на Кентигерн-Гарденз, а далі рушили на Д’Арбле-стріт, де водій висадив пасажира і поїхав геть. Антипатію, яку, за словами Вордла, водій відчував до Дафілда, годі було вичитати у голому викладенні фактів, яке поліція приготувала йому на підпис.
Були ще свідчення, які підтверджували сказане Дафілдом: одні дала жінка, яка, за її словами, бачила, як Дафілд піднімався до свого дилера, другі дав сам дилер — Вікліф. Страйк пригадав, як Вордл висловив думку, що Вікліф заради Дафілда ладен брехати. Жінці з нижнього поверху могли заплатити за її слова. Інші свідки, які бачили, як Дафілд блукав лондонськими вулицями, чесно казали, що бачили чоловіка у масці вовка.
Страйк закурив цигарку і ще раз перечитав свідчення Дафілда. То був чоловік з шаленим норовом, який сам зізнавався, що намагався втримати Лулу у клубі силою. Синці на її плечах майже напевно були від його рук. Та якщо він дійсно прийняв героїн у Вікліфа, то, як знав Страйк, шанси, що Дафілд був у стані пробратися в будинок номер вісімнадцять на Кентигерн-Гарденз, були майже нульові. Страйк знався на поведінці героїнозалежних; в останньому сквоті, де жила його мати, він на них удосталь надивився. Наркотик перетворював своїх рабів на пасивних, сумирних істот; повна протилежність галасливим, агресивним алкоголікам чи нервовим, схильним до параної кокаїністам. Страйкові зустрічалися любителі речовин усіх штибів — як в армії, так і поза нею. Романтизація Дафілдової залежності у пресі викликала у нього огиду. Ніяких чарів у героїні не було. Страйкова мама померла на брудному матраці в кутку, і цілих шість годин ніхто не розумів, що вона мертва.
Страйк підвівся, перетнув кімнату і відчинив темне задощене вікно; бамкання басів з кафе «12 тактів» унизу стало ще гучнішим. Продовжуючи курити, Страйк дивився на Чаринг-Кросс-роуд, що блимала фарами й калюжами; п’ятничні гультяї дибали повз Денмарк-стріт; хиталися парасолі, над гулом машин підносився сміх. Коли, подумав Страйк, йому наступного разу вдасться випити пива з друзями у п’ятничний вечір? Це поняття було ніби з іншого світу, з життя, до якого годі повернутися. Дивний лімб, що в ньому він жив, спілкуючись хіба що з Робін, не міг тривати вічно, але Страйк досі не відчував готовності повернутися до нормального соціального життя. Він утратив армію, Шарлотту, півноги і відчував глибоку потребу звикнути до чоловіка, на якого перетворився, перш ніж зможе виставляти себе напоказ, щоб інші дивувалися й жаліли його. Жовтогарячий недопалок полетів на темну вулицю і погас у калюжі; Страйк відштовхнувся від підвіконня, повернувся за стіл і рішуче підтягнув до себе папку.
