— А він справді на чверть малаєць? — поцікавився Страйк.

— Гадки не маю,— пирхнула Тенсі,— я з його бабами й дідами не знайома. Йому самому років сто, мабуть. Я тільки знаю, що він скаже що завгодно, якщо занюхає гроші.

— З цих планів зняти Лулу і Макка у своєму фільмі у нього щось вийшло, ви не в курсі?

— Ну, впевнена, що Лулі пропозиція полестила; ці модельки всі аж пищать — так хочуть довести, що здатні не лише в камеру витріщатися. Але вона нічого не підписувала, так, Джоне?

— Наскільки мені відомо, ні,— відповів Бристоу.— Проте... було дещо інше,— мовив він і відвів очі, вкриваючись рожевими плямами. Він завагався, а тоді, не витримавши питального погляду Страйка, розповів: — Зо два тижні тому містер Бестиґі ні сіло ні впало прийшов до моєї матері. Їй дуже погано, і... але я не хотів би...

Він глянув на Тенсі дуже ніяково.

— Та кажи, що хочеш, мені все одно,— мовила та з цілком щирою байдужістю.

Бристоу смикнувся і дивно потягнув губами повітря; хом’ячі зуби на мить сховалися.

— Власне, він хотів поговорити з моєю матір’ю про фільм, присвячений Лулиному життю. Облаштував свій візит дуже делікатно. Прийшов питати її благословення, офіційної санкції. А Лула всього три місяці як померла... Мама була розчавлена.На жаль, коли він зайшов, мене вдома не було,— додав Бристоу, і з тону можна було виснувати, що зазвичай він стоїть при матері на варті.— Про це я до певної міри шкодую. Шкодую, що не зміг сам від нього все почути. Просто розумієте, якщо його люди досліджують Лулине життя, то, може, він щось і знає, ні?

— Що саме? — спитав Страйк.

— Навіть і не знаю. Щось про її дитячі роки? До того, як вона потрапила до нас?

Офіціант приніс закуски і розставив їх перед кожним. Страйк дочекався, поки він піде, а тоді спитав Бристоу:

— А ви не пробували самі поговорити з містером Бестиґі й дізнатися, що такого відомо йому про Лулу, чого не знають її рідні?

— Оце складно,— відповів Бристоу.— Коли Тоні — мій дядько — почув про те, що сталося, то вийшов на містера Бестиґі сказати, щоб не чіпав маму, і наскільки мені відомо, вони серйозно посварилися. Не думаю, що містер Бестиґі буде радий продовжити знайомство з нашою родиною. Ситуація додатково ускладнюється тим, що Тенсі веде розлучення через нашу фірму. Тобто це не дивно — ми одна з топових юридичних компаній у сімейному праві, а оскільки Урсула у шлюбі з Кипріяном, природно, що Тенсі звернулася до нас... Але я впевнений, що це не додає містерові Бестиґі симпатії до нас.

Хоча весь час, поки юрист говорив, Страйк дивився на нього, периферійний зір у нього теж був розвинений пречудово. Урсула знову криво всміхалася сестрі. Цікаво, що її так тішило? Поліпшенню гумору не завадило й те, що Урсула пила вже четвертий келих вина.

Страйк доїв закуску і звернувся до Тенсі, яка ледве торкнулася тарілки.

— Довго ви з чоловіком мешкали у вісімнадцятому будинку до того, як там оселилася Лула?

— Близько року.

— Чи жив хтось на третьому поверсі, коли вона в’їхала?

— Так,— відповіла Тенсі,— там півроку проживала пара, американці з малим сином, та коли вона вселилася, вони незабаром повернулися до Штатів. Після цього забудовник нікого не зміг знайти. Рецесія і все таке. Ті квартири дорогі як казна-що. Тож поки студія звукозапису не орендувала ту квартиру для Дібі Макка, в ній ніхто не мешкав.

Тут їхню з Урсулою увагу привернула жінка, яка проходила попри столик в одежині, схожій, на погляд Страйка, на якесь жахливо покроєне в’язане пальто.

— Пальто від Дом’є-Кросса,— промовила Урсула, мружачись над келихом з вином.— У них черга за півроку...

— Таж це Пензі Маркс-Діллон,— відповіла Тенсі.— Легко вдягатися модно, коли твій чоловік має п’ятдесят мільйонів за душею. Фреді — найскупіший багатій на світі; мені доводилося ховати від нього нові речі або казати, що то підробки. Як же він мене іноді діставав.

— У тебе завжди чудовий вигляд,— сказав Бристоу, густо рожевіючи.

— Ти дуже милий,— нудним голосом відповіла Тенсі Бестиґі.

Офіціант забрав їхні тарілки.

— Про що ви там питали? — спитала Тенсі у Страйка.— А, про квартири. Дібі Макк, який мав приїхати, але не приїхав. Фреді з цього страшенно казився, бо поставив у його квартирі троянди. Такий уже той Фреді жмикрут.

— Наскільки добре ви знаєте Дерика Вілсона? — спитав Страйк.

Вона моргнула.

— Ну, він охоронець; звідки мені його знати? Наче пристойний. Фреді завжди казав, що серед решти він найкращий.

— Правда? А чому?

Тенсі знизала плечима.

— Не знаю, треба спитати Фреді. Якщо пощастить,— додала вона зі смішком.— Скоріше пекло замерзне, ніж Фреді з вами поговорить.

— Тенсі,— втрутився Бристоу, трохи нахиляючись уперед,— може, просто розповіси Корморану, що ти чула тієї ночі?

Страйк був би радий, якби Бристоу не втручався.

— Ну,— сказала Тенсі,— була друга ночі, й мені закортіло пити.

Її тон був невиразний, байдужий. Страйк відзначив, як від самого початку, навіть у такій дрібниці, вона розповідає історію не так, як розповідала поліції.

— Я пішла по воду до ванної кімнати і вже поверталася через вітальню до спальні, коли почула крики. Вона — Лула — кричала: «Запізно, я вже це зробила». А тоді долинув чоловічий голос: «Ах ти ж стерво брехливе!» А потім... а потім він її скинув униз. Я, власне, бачила, як вона падає.

І Тенсі різко смикнула руками. Страйк зрозумів — то вона показувала, як вимахувала руками Лула.

Бристоу відставив келих з таким виглядом, ніби його нудить. Принесли основні страви. Урсула випила ще вина. Ні Тенсі, ні Бристоу своєї їжі навіть не торкнулися. Страйк узяв виделку і почав їсти, стараючись не показувати, як йому смакує салат пунтарелле з анчоусами.

— Я закричала,— прошепотіла Тенсі.— Кричала і не могла припинити. Попри Фреді вибігла з квартири й помчала вниз. Хотіла сказати охоронцю, що нагорі чоловік, тож хай він схопить його. Мені назустріч з-за стійки вибіг Вілсон. Я розповіла йому, що сталося, і він побіг на вулицю подивитися на неї — замість бігти нагору по нього. Йолоп клятий. Якби спершу побіг нагору, то, може, взяв би його! Тоді по мене прийшов Фреді, почав тягнути мене назад до квартири, бо я була неодягнена. Потім повернувся Вілсон, сказав, що вона мертва, попросив Фреді викликати поліцію. Фреді практично заніс мене нагору — я була в повній істериці — і набрав 999 з квартири. Потім приїхала поліція. І ніхто не повірив жодному моєму слову.

Вона зробила ще ковток вина, відставила келих і тихо додала:

— Якщо Фреді дізнається, що я з вами говорила, то сказиться.

— Але ж ти цілком певна, так, Тенсі,— вліз Бристоу,— що чула нагорі чоловіка?

— Та звісно ж, певна,— відповіла Тенсі.— Я саме це кажу, хіба ні? Там нагорі точно хтось був.

У Бристоу задзвонив мобільний.

— Перепрошую,— промимрив він.— Так, Елісон? — сказав він, беручи слухавку.

Страйк почув низький голос секретарки, але що саме вона говорила, не розібрав.

— Даруйте, я на хвилину,— мовив Бристоу з нажаханим виглядом і вийшов з-за столу.

На гладеньких доглянутих обличчях сестер проступив злісно-веселий вираз. Вони обмінялися поглядами; а потім, здивувавши Страйка, Урсула заговорила до нього:

— Ви знайомі з Елісон?

— Дуже побіжно.

— Знаєте, що вони пара?

— Так.

— Це насправді так жалюгідно,— мовила Тенсі.— Вона з Джоном, а сама сохне за Тоні. Ви знайомі з Тоні?

— Ні,— зізнався Страйк.

— Це один зі старших партнерів. Джонів дядько, знаєте? — Знаю.

— Дуже привабливий. На таку, як Елісон, він і не гляне. Гадаю, вона згодилася на Джона як на втішний приз.

Думка про нерозділену закоханість Елісон, здається, дуже тішила сестер.

— І про це пліткують в офісі? — поцікавився Страйк.

— О так,— радо повідомила Урсула.— Кипріян каже, що вона поводиться просто ганебно. Вистрибує навколо Тоні, мов щеня.

Її антипатію до Страйка ніби вітром звіяло. Він не здивувався, бо не раз стикався з цим феноменом. Людям подобається патякати; винятків майже не буває; питання полягає лише в тому, як кого розговорити. Дехто — до цієї категорії належала, вочевидь, і Урсула — м’якшає під дією алкоголю; інші люблять бути в центрі уваги; а дехто просто потребує близькості до іншої людської істоти. Певна частина людського роду воліє балакати тільки на конкретні теми: про власну невинуватість або ж чужу провину; свою колекцію довоєнних бляшанок з-під печива; або, у випадку Урсули Мей, про безнадійну пристрасть негарної секретарки.