Невдовзі Роран опинився неподалік ворожої барикади й, розрахувавши відстань, відштовхнувся ногами від спини свого вірного скакуна. Потому юнак, безладно розмахуючи руками — він був схожий на дитинча дракона, що вчиться літати, — з криком повалився на лучника й щосили притис його до землі. Не даючи йому оговтатись, Роран скочив на коліна й ударив супротивника краєм щита в щілину між його шоломом і обладунками. Солдат важко крекнув і застиг на землі зі зламаною шиєю.
Решта ворогів не відразу збагнули, що сталося. Один із них навіщось став витягати назад списа, проте той застряг між колесами, і солдат урешті-решт зламав древко. Цього було цілком досить, щоб Роран устиг опинитися за метр від нього. Ворог хотів був тікати, але шлях до відступу загородили вози, й він опинився у власноруч зробленій пастці. Не вагаючись довго, Роран поцілив йому молотом у підборіддя й кинувся до третього супротивника. Той виявився трохи розумнішим, оскільки не став витягати списа, а миттю схопився за свого меча, але встиг вийняти лезо із піхов лиш наполовину, коли Міцний Молот завдав йому нищівного удару в груди.
Упоравшись із трьома ворогами, Роран зрозумів, що решта бою не буде такою легкою, оскільки обидва солдати, які лишилися живими, були готові не тільки до оборони, а навіть до наступу. Їхні обличчя спотворили гримаси люті, й вони стали повільно наближатися до Міцного Молота. Той хотів був обійти їх збоку, та поранена нога несподівано озвалася різким болем, і воїн упав на одне коліно. Зручнішої нагоди для атаки супротивникам годі було й чекати. Кремезний чолов'яга, що був ближче до Рорана, відразу ж завдав йому удару згори. Утім юнак хвацько відбив його щитом і тієї ж миті розтрощив нападникові стопу тупим кінцем свого молота. Солдат, проклинаючи все на світі, упав на землю, проте за секунду затих, отримавши смертельний удар в обличчя. Потому Міцний Молот спритно упав на спину, бо відчував, що останній із ворогів має бути саме позаду нього.
Урешті-решт, він таки не помилявся, але це мало чим йому допомогло. Лежачи на спині, Міцний Молот бачив перед собою кінчик меча, чиє лезо було десь за дюйм від його горлянки.
«То ось він який, мій кінець», — подумав Роран, аж раптом хтось схопив солдата за шию, а з його грудей, пробивши наскрізь кольчугу, з'явилось лезо меча. Солдат не встиг видати жодного звуку й повалився на землю, заливаючи траву теплою кров'ю. Позад нього з переможною посмішкою височів Мартланд Рудобородий. Граф важко дихав й, зіпершись на руків'я встромленого в землю меча, розглядав тіла Роранових супротивників.
— Гадаю, ти нам підійдеш… — задоволено сказав він.
Карн саме розрізав мисливським ножем рештки Роранового чобота, тож юнакові довелося до крові прикусити губу, щоб не видати жодного звуку. Юнак намагався не звертати уваги на нелюдський біль у нозі й поглядав у небеса, де кружляло кілька стерв'ятників, передчуваючи добру поживу. Перевівши погляд на поле бою, Роран став згадувати свою домівку в Паланкарській долині. Він сподівався, що це бодай якось відволікатиме його від нестерпного болю, проте за мить таки не втримався й зойкнув, коли Карн надто глибоко занурив ножа в його рану.
— Вибач, — знизав плечима маг, — мені треба все добре оглянути.
Роран нічого не відповів, натомість знов прикипів очима до стерв'ятників, що так і кружляли в них над головами. За хвилину Карн прошепотів кілька слів прадавньою мовою, і біль поволі почав вщухати. Глянувши на ногу, Міцний Молот побачив, що вона була ціла-цілісінька.
Тим часом Карн звівся й розпрямив плечі. Його обличчя геть посіріло, а тіло проймало дрібне тремтіння — крім Рорана, йому довелося зцілювати ще двох чоловіків. Він обхопив себе руками й прихилився до воза, так, ніби його ось-ось знудить.
— З тобою все гаразд? — спитав Роран.
Карн звів на нього очі й мовчки махнув рукою, показуючи, щоб той не переймався.
— Мені просто потрібно кілька хвилин, аби прийти до тями… — сказав він трохи перегодом. — Бик зачепив тобі кістку, а я відновив тільки шкіру й м'язи, щоб ти не втрачав кров. На жаль, мені не вистачило сил цілком загоїти рану. Ти не повинен відчувати болю, хіба що тільки трішки… проте кістка зараз навряд чи зможе витримати зайву напругу… аж доки сама не заживе. Словом, тобі слід поберегтися.
— А скільки часу вона буде заживати?
— Тиждень… може, два.
Роран похмуро натягнув собі на ногу те дрантя, що раніше було чоботом.
— Дивно… Ерагон наклав на мене охоронні закляття, що мали захистити мене від ран. І сьогодні вони кілька разів рятували мені життя. Чого ж тоді вони не захистили мене від рогів цього триклятого бика?
— Не знаю, Роране, — зітхнув Карн. — Просто ніхто не здатен передбачити всіх на світі небезпек. Саме тому магія і є такою небезпечною. Якщо ти ретельно не продумаєш кожне слово закляття, то воно лишень марно забиратиме твою енергію або й узагалі матиме таку дію, на яку ти геть не сподівався. Таке трапляється навіть із найкращими чарівниками. Схоже, в охоронних закляттях твого брата була шпаринка — якесь слово, що його він забув вимовити… Або йому не вдалось чітко поставити мету, хтозна… Саме тому бик тебе й поранив.
Злізши з воза, Роран пошкутильгав до початку обозу, щоб подивитись, чим для повстанців закінчився бій. П'ятьох варденів, разом із ним самим, було поранено, а ще двом не пощастило залишитись живими: одного з них Роран зовсім не знав, а другим був Ферт, із яким юнак устиг перекинутись під час походу всього лиш кількома словами. Усі вороги натомість були мертві.
Після цього Роран повернувся до барикади з возів і зупинився над тілами перших двох солдатів, що загинули від його молота. Слина в його роті враз стала гіркою, а в шлунку виникло дуже огидне відчуття, ніби там хтось вовтузився. «Ну ось я знову вбив… Я навіть не знаю, скількох солдатів я вбив…» Юнак із сумом подумав, що відтоді, як пережив усі жахіття битви на Палаючій рівнині, він втратив лік своїм жертвам. Він просто перестав пам'ятати, скільки бідолах полягло під ударами його вірного молота, і ця обставина тисла Роранові на скроні, ніби якась велетенська гора. «Чому я маю вбити сотні людей, перш ніж заберу в Імперії те, що вона в мене вкрала? Та навіть якщо мені пощастить це зробити, чи зможу я повернутись до Паланкарської долини й спокійно там жити, коли моя душа почорніла від крові сотень ні в чому не винних людей?»
Заплющивши очі, Міцний Молот розслабив м'язи й спробував сяк-так заспокоїтись. «Я вбиваю заради свого кохання… Я вбиваю заради свого кохання до Катріни… І заради своєї любові до Ерагона та всіх мешканців Карвахола… Заради любові до варденів і любові до нашої землі. І заради цієї любові я готовий пролити цілий океан крові, якщо, ясна річ, сам у ньому не захлинуся».
— Я ще жодного разу такого не бачив, Міцний Молоте, — озвався до нього Улхарт. Роран розплющив очі й побачив перед собою старого воїна, що тримав за повіддя його Сніговія. — І навряд чи ще раз колись побачу відчайдуха, який наважиться перелетіти через воза й упасти на голови ворогам, ніби орел з неба. Ти добре попрацював, юначе, однак бережи себе. Бо якщо сподіваєшся вернутись живим до своєї коханої, то я б не радив тобі стрибати з коней і самотужки кидатись на п'ятьох ворогів. Будь трішки обачнішим.
— Я пам'ятатиму твої слова, — відповів Роран і забрав в Улхарта повіддя Сніговія.
За якийсь час усі солдати, які не зазнали ран, почали оглядати ворожі вози й доповідати Мартландові про той вантаж, який на них перевозився, а граф уважно занотовував почуте, щоб потім прозвітувати Насуаді. Дівчина наказала своєму загону звертати увагу навіть на такі дрібнички, адже вони могли допомогти їй розгадати подальші плани Галбаторікса. Роран і собі приєднався до воїнів, розрізаючи мішки на кількох останніх возах. Там була пшениця, а ще солдатські уніформи. Упоравшись із возами, повстанці перерізали горлянки всім бикам, тож невдовзі дорога під їхніми ногами обернулась на справжнє криваве багно.
Це було страшенно гидке видовище, та Роран розумів, що тварини не мають потрапити назад до війська Галбаторікса, й сам би, не вагаючись, дістав ножа, якби його попрохали допомогти. Ясна річ, биків можна було спробувати забрати до варденів, та, на жаль, ці тварини були надто повільними й неповороткими. Навіть якби повстанці прив'язали їх до своїх коней, то вони навряд чи витримали б їхній темп, а варденам потрібно було якнайшвидше вшиватися з ворожої території.
