Ерагон тим часом зробив ривок уперед і полоснув Мертага по правому плечу. Він зовсім не хотів його вбивати, а просто намагався завдати йому відчутної рани, щоб закінчити бій. Битися було значно легше, аніж тоді, над Палаючою рівниною, оскільки тепер Вершник мав дуже зручну шаблю. Правду кажучи, Ерагон сподівався, що Мертагові буде не по зубах витримати його натиск, але той раптом викинув угору щита й хутко заблокував один із його наступних ударів. Усе сталося настільки несподівано, що Ерагон на якусь мить розгубився. А на нього вже посипались блискавичні удари Зарока. Лезо меча свистіло в повітрі. Одним із цих ударів Мертаг зачепив Ерагонове плече, але й не збирався зупинятись. Продовжуючи атаку, він поранив юнака в зап'ясток, а невдовзі його меч ковзнув Ерагонові під щит і, пробивши кольчугу та сорочку, уп'явся Вершникові в кістку лівого стегна.

Біль був таким різким, ніби Ерагона з голови до ніг обдали крижаною водою. Дивно, але це тільки змусило його зібратись на силі й дало тілові неабиякий приплив енергії.

Коли Мертаг висмикнув Зарок із тіла Ерагона, той скрикнув і подався вперед. Мертаг тим часом відбив потужний удар його шаблі й вишкірився в недобрій посмішці… Та краще б він того не робив, бо вже наступної миті Ерагон смикнувся до його стегна, потім блискавично махнув шаблею в інший бік і залишив на Мертаговій щоці довгий поріз.

— Іншим разом будеш вдягати шолом, — завзято буркнув Ерагон.

До землі залишалося всього кількасот футів. Сапфірі довелось відпустити Торнака, але перш ніж дракони розійшлися, Вершники встигли обмінятися ще кількома потужними ударами.

Потому обидва дракони, обганяючи одне одного, ринули вгору до білої, неначе перлина, хмари, яка висіла над повстанським табором. Скориставшись цим невеличким затишшям, Ерагон задер кольчугу й сорочку та глянув на своє стегно. У тому місці, де в нього ввійшло лезо Зарока, зяяла рана завбільшки з кулак. Посеред неї була тонка червона смуга довжиною у два дюйми — слід від Зарока. Із понівеченого тіла жебоніла кров, через що майже вся ліва штанина Вершника прилипла до ноги. Поранення Зароком — мечем, який ніколи не зраджував його під час бою і який Вершник іще й досі по праву вважав своїм, — неабияк його стривожило. «Коли твоя власна зброя обертається проти тебе — це якось неправильно», — подумав юнак. Світ миттю перевернувся догори дриґом, а сам Вершник вирішив покласти всьому цьому божевіллю край.

Потрапивши в повітряний вихор, Сапфіра на мить втратила рівновагу — Ерагон аж здригнувся від болю, що пройняв увесь його бік. «Добре, що ми бились у повітрі, а не на землі, — промайнуло йому в голові, — інакше я навряд чи зміг би стояти на ногах».

«Аріє, — погукав він, — ви допоможете чи мені зцілитись самому?»

«Ми вилікуємо тебе, — відповіла Арія. — Тоді ти зможеш заскочити Мертага зненацька, бо той гадатиме, що ти ще й досі поранений».

«Тоді чекай хвильку».

«Навіщо?»

«Я маю дати тобі дозвіл. Інакше моя охоронна магія заблокує твоє закляття».

Зібравшись із думками, щоб пригадати, як саме слід давати дозвіл прадавньою мовою, Вершник урешті-решт прошепотів: «Я дозволяю Арії, дочці Ісланзаді, накласти на мене закляття».

«Як випаде вільна хвилька, нам неодмінно слід поговорити про твою охоронну магію. А що, якби ти був без пам'яті? Як би ми тоді тобі допомогли?» — озвалась Арія.

«Згоден. Після того як Мертаг знерухомив нас своєю магією на Палаючій рівнині, мені б дуже не хотілося ще раз опинитись у такій халепі».

«Не переймайся. Гадаю, вдруге він не наважиться цього зробити», — заспокоїла Ерагона Арія.

Невдовзі юнак відчув, як почала діяти магія ельфів. Поранене стегно Вершника засвербіло так, ніби його скусала добра сотня бліх. Це відчуття було таким нестерпним, що Ерагон вигнувся в сідлі, але за мить усе припинилось і юнак задоволено намацав під сорочкою здорову гладесеньку шкіру.

«Гаразд, — мовив він, розправивши плечі. — А тепер зробимо все так, щоб вони боялися наших імен!»

Біла, ніби перлина, хмара саме зависла над Вершником і драконом. Сапфіра розвернулась ліворуч, а потім, коли Торнак намагався закласти крутий віраж, пірнула прямісінько в її холодне й вогке серце. За мить дракон виринув із протилежного боку, опинившись усього за кілька футів від Торнака.

Сапфіра переможно гаркнула, кинулась на супротивника й загнала свої пазури йому глибоко в боки. А після цього вона витягла шию вперед і, роззявивши свою величезну пащеку, схопила Торнака за ліве крило, з усіх сил смикнувши його гострими, як бритва, зубами.

Торнак увесь зіщулився й дико заверещав. Ерагонові багато чого доводилось чути за своє життя, але він ще жодного разу не чув, щоб дракони видавали такі жахливі звуки.

«Я схопила його, — сказала Сапфіра. — І легко можу пообривати йому крила, та не хочу цього робити. Якщо в тебе є якийсь інший план, я б радила якомога швидше втілити його в життя, доки ми не впали».

Блідий, залитий кров'ю Мертаг тим часом спрямував на Ерагона Зарок, чиє лезо дрібно тремтіло в повітрі. Потому в думки Вершника, ніби буря, увірвався потужний промінь його свідомості. Він став хаотично нишпорити в Ерагонових спогадах, намагаючись підкорити все його єство волі Мертага.

Юнак був дуже здивований, помітивши, що Мертагова свідомість, так само, як і на Палаючій рівнині, знову починає нагадувати безладний хор голосів. Швидше за все, це був наслідок того, що його брат по крові вже давно перебував у сум'ятті, не маючи жодних шансів на те, аби здобути омріяний душевний спокій.

За мить Ерагон подумав, що було б некепсько перевірити, чи Мертаг б'ється сам, а чи він і собі вийшов на поле бою за підтримки чарівників. Доклавши надзвичайних зусиль, Вершник сяк-так звільнив свою свідомість від безлічі думок і залишив у ній один тільки образ Зарока. Потому він зосередився на мечі й зробив свою свідомість такою спокійною, що в Мертага майже не було шансів знайти тут бодай якусь зачіпку. До того ж невдовзі Торнак несподівано смикнувся під своїм Вершником, і той на долю секунди втратив зосередженість. Проте навіть цього часу було достатньо для того, щоб Ерагон устиг зробити блискавичний випад і проникнути в його свідомість.

Доки дракони наближались до землі, Вершники в цілковитій тиші зійшлися на полі бою своїх думок. Бій точився з перемінним успіхом — нікому з них так і не пощастило здолати свого супротивника. Тоді Ерагон зиркнув на землю, що була вже зовсім близько, і вирішив діяти інакше. Він опустив свою шаблю на один рівень із Мертагом і вигукнув: «Летта!»

Саме цим закляттям скористався Мертаг під час їхнього попереднього поєдинку. Це було дуже просте закляття — воно всього лиш знерухомило руки й тулуб супротивника, проте заразом мало показати, в кого з них залишалося більше енергії.

Відчувши на собі дію Ерагонової магії, Мертаг прокричав у відповідь якесь своє закляття, але юнакові так і не вдалося його розчути — воно потонуло в реві Торнака й шаленому завиванні вітру.

Тим не менше закляття подіяло, бо Ерагонове серце раптом закалатало вдвічі швидше, а його руки стали наче ватяні. Невдовзі він відчув, що запаси енергії потроху вичерпуються й що він починає втрачати свідомість. Сапфіра й ельфи зачули лихо. Вони миттю передали Вершникові енергію своїх тіл, щоб поновити силу його закляття. Для Мертага це була несподіванка. Побачивши, що Ерагон немов на світ народився, він спохмурнів, а з його обличчя відразу ж зник самовпевнений і задоволений вираз.

Якийсь час Вершники намагалися заблокувати свідомість один одного, та раптом Ерагон відчув, що енергія, яку йому передавала Арія, почала зменшуватись і ставати дедалі слабшою. За кілька секунд юнак уже знав, що двоє чарівників із загону Блодхгарма втратили свідомість. «Ні, Мертаг не може так довго протриматись», — подумав він, після чого йому знов довелося докласти чималих зусиль, щоб відновити контроль над своєю свідомістю, оскільки, на мить відволікшись, він таки дозволив Мертагові проникнути у свої думки.

Енергія, що надходила від Арії та решти ельфів, послабшала майже вдвічі. Навіть Сапфіра почала тремтіти від перевтоми. Ерагон уже ледь не втратив будь-яку надію на перемогу, коли раптом Мертаг скрикнув від болю й перестав чинити опір. Навряд чи він сподівався на такий успіх супротивника.