По тих словах Ерагон урешті-решт оговтався.

— Ви не маєте дозволити Торнаку літати над табором, — сказав Вершник, — адже він спопелить його всього за кілька хвилин.

Стиснувши руки на ручці сідла, Насуада, здавалось, не помічала ані Мертага з його драконом, ані ворожого загону, що був менш ніж за милю від них.

— Але чому вони не напали на нас несподівано, коли ми про них навіть не підозрювали? — спитала вона. — Навіщо вони попередили нас про наступ?

— А це тому, — озвався Нархейм, — що їм не хочеться, аби Ерагон і Сапфіра вступили в бій на землі. Мені здається, що вони хочуть, щоб Ерагон і Сапфіра зустрілися з Торнаком і Мертагом у повітрі, тимчасом як воїни атакуватимуть наші позиції тут.

— Тоді чи варто робити так, як вони сподіваються, і посилати Ерагона та Сапфіру в цю пастку? — звела брови Насуада.

— Варто, — мовила Арія, — бо в нас є перевага, про яку наші вороги не підозрюють. — Вона показала на Блодхгарма. — Цього разу Ерагон не буде битися з Мертагом сам на сам. Він матиме допомогу тринадцятьох ельфів. Гадаю, Мертаг цього геть не чекає. Отже, для того щоб зруйнувати половину Галбаторіксового плану, вам слід зупинити загін, перш ніж він дістанеться до табору. А для того, щоб геть його знищити, Ерагона й Сапфіру потрібно послати в бій разом із наймогутнішими чарівниками моєї раси.

— Ти мене переконала, — кивнула Насуада. — Однак ворожий загін уже н адто близько, щоб його могла зупинити наша піхота… Орине…

Дівчина не встигла договорти, бо король уже розвернув свого скакуна й талопом помчав до північних воріт табору. Тієї ж миті один із його придворних просурмив сигнал, який скликав королівську кінноту до бою.

Насуада тим часом звергнулась до Гарцхвога:

— Королю Орину знадобиться підтримка. Я б дуже хотіла, аби ви послали йому на підмогу свої загони.

— Леді Нічні Кроки! — гаркнув Гарцхвог, закинувши назад свою вел ичезну рогату голову. Ного голос був таким моторошним, що в Ерагона по шиї пробігли мурашки. Клацнувши щелепами, Гарцхвог вів далі: — Ми готові. — Ургали миттю зірвалися з місця і, змушуючи землю двигтіти під своїми ногами, попрямували до воріт, де на них уже чекала кіннота Орина..

Коли четверо варденів прочинили ворота, король високо здійняв свого меча, крикнув і блискавично вилетів з табору, повівши свою кінноту в бій. Навколо неї здійнялася хмара куряви, в якій зникли останні шеренги повстанців.

— Джормандере, — сказала Насуада.

— Так, моя пані.

— Збери дві сотні воїнів, озброєних мечами, і сто — списами, а потім накажи їм вирушити навздогін нашій кінноті. Коли ж битва розпочнеться, постав на відстані сімдесяти ярдів від лінії фронту півсотні лучників. Я хочу, щоб вони стерли цей загін з лиця землі! Люди Галбаторікса мають збагнути, що мене не влаштують жодні угоди й компроміси.

Джормандер мовчки вклонився.

— І скажи їм, що, хоч я й не можу приєднатися до них через свої руки, подумки я все одно весь час буду з ними.

— Слухаюсь, моя пані.

По цих словах Джормандер поспішив геть, а Нархейм смикнув свого поні й під'їхав до дівчини ближче.

— А як щодо моїх людей, Насуадо? Що нам робити?

Похмуро зиркнувши на вкриту курявою траву під своїми ногами, дівчина замислено відповіла:

— Ви можете розташуватись довкола нашого табору й допомогти нам його охороняти. Якщо ворожий загін якимось дивом прорветься, — Насуаді довелось замовкнути, оскільки їй нізащо б не вдалося перекричати гуркіт, з яким чотири сотні ургалів прожогом кинулись крізь ворота на поле бою. Дівчина продовжила тільки тоді, коли вони розчинились у куряві. — Якщо ворожий загін якимось дивом прорветься, то ваші сокири стануть у пригоді біля наших стін.

Цієї миті подув вітру приніс із собою крики вмираючих людей, жахливий скрегіт металу, брязкіт мечів об шоломи, глухі удари списів і відчайдушний регіт, що виривався з безлічі горлянок. Він видався Ерагонові божевільним.

Нархейм тим часом вдарив кулаком об стегно.

— В ім'я Морготала, — прохав він, — ми не з тих, хто звик стояти осторонь, коли йде бій! Відпустіть нас, Насуадо, і дозвольте нам зітнути для вас кількадесят голів!

— Ні! — скрикнула Насуада. — Ні, ні й ще раз ні! Я вже дала вам наказ і сподіваюся, що ви його виконаєте. Це битва для коней, людей і ургалів, а може статися, що й для драконів. Але в ній не місце для гномів. Вас розтопчуть, як дітей. — Нархейм став був щось роздратовано їй пояснювати, проте дівчина звела руку: — Я знаю, що ви чудові воїни. Навіть більше — ніхто не знає це краще за мене, адже я билася разом із вами у Фартхен Дурі. Я не хочу вас ображати, але ви надто маленькі на зріст, і мені не хотілося б ризикувати вашими воїнами в цьому бою, де визначальним може стати саме зріст, а не ваше вміння володіти зброєю. Вам краще буде зачекати тут, бо на цьому місці ви будете вищими за тих, хто спробує перелізти через насип. Отоді у вас буде нагода показати свою вправність, та й ваш зріст вам не завадить!

Нархейм, ще й досі невдоволений, буркнув їй щось у відповідь, але що саме, ніхто не розчув, бо повз них до відчинених воріт промчали загони варденів.

Тупотіння ніг і брязкіт зброї стихли аж тоді, коли люди відбігли на достатньо велику відстань від табору, але відразу ж потому пориви вітру знов донесли до них багатоголосий зловісний регіт.

За мить Ерагон відчув, як хтось щосили намагається пробитися в його свідомість. Серце юнака сповнилось болем, коли він почув: «Допоможи мені! Вони не вмирають! Чорти б їх побрали, вони не вмирають!» Потому голос урвався, й Ерагон зрозумів, що того, хто щойно кричав, уже немає серед живих.

Насуада сиділа в сідлі з напруженим виразом обличчя.

— Хто це був?

— Ти теж чула?

— Здається, ми всі це чули, — сказала Арія.

— Думаю, це був Барден, один із чарівників, що їздять із Орином, але…

«Ерагоне!»

Доки кіннота короля Орина билася з ворожим загоном, Торнак здіймався в небо все вище й вище, і ось тепер він непорушно завис на півдорозі між солдатами й табором, а голос Мертага, посилений магією, розлягався луною по всій землі: «Ерагоне! Я бачу тебе, ти ховаєшся під спідницею в Насуади. Виходь і бийся зі мною! Це твоя доля. Чи, може, ти боїшся, Убивце Тіні?»

Ерагон не встиг нічого відповісти, бо це зробила Сапфіра. Вона задерла голову до неба й заревіла іще гучніше за громовий голос Мертага, а потім випустила язик полум'я завдовжки у двадцять футів. Коні, що були поруч із Вершником та його драконом, нажахано розбіглися в різні боки, тож на насипі залишились самі тільки ельфи.

Підійшовши до Сапфіри, Арія поклала руку на ліву ногу Ерагона й глянула на нього своїми розкосими зеленими очима:

— Прийми це від мене, Шуртугале.

Юнак відчув, як у нього перетікає потік енергії.

— Ека елрун оно, — сказав він у відповідь.

Ельфійка й собі звернулась до нього прадавньою мовою:

— Будь обережним, Ерагоне. Я б дуже не хотіла бачити, як тебе здолає Мертаг. Я… — схоже, вона збиралася сказати більше, але не наважилась, і, забравши руку з його ноги, відійшла й стала поруч із Блодхгармом.

— Вдалого польоту, Б'яртскуларе! — проспівали ельфи після того, як Сапфіра здійнялася над насипом.

Опинившись у повітрі, Вершник спочатку ввійшов до свідомості Арії, а потім поєднався через неї із Блодхгармом й одинадцятьма ельфами. Юнакові було геть не важко зосередитись на думках Арії та Сапфіри, бо він знав їх так добре, що їхні думки майже не відволікали його.

Лівою рукою Вершник ухопив щит, правою — шаблю. Він тримав її над головою, щоб випадково не зачепити Сапфіриних крил або не порізати їй плечі чи шию. «Добре, що я встиг зміцнити шаблю магією», — мовив він Сапфірі та Арії.

«Будемо сподіватись, що твої закляття діятимуть достатньо довго», — відповіла Сапфіра.

«І не забувай про те, — сказала Арія, — що ти маєш весь час бути якомога ближче до нас. Адже чим більшою ставатиме відстань між нами, тим важче нам буде підтримувати зв'язок».

Торнак не став нападати на Сапфіру згори й, відлетівши трішки вбік, дозволив їй вільно здійнятися на свою висоту. Тепер обидва дракони висіли в повітрі морда до морди на відстані п'ятдесяти ярдів, а кінчики їхніх зазублених хвостів нервово посмикувались.