— Не побачив… — Оромис якусь мить помовчав, і його обличчя набуло трохи м'якшого виразу. — Часом мені здається, що втрата Селени була для нього ще важчою, ніж втрата Сапфіри, тому вогонь у його серці став згасати. Але він не втратив здоровий глузд і вже невдовзі вирішив дізнатися, хто саме винен у смерті твоєї матері. Поговоривши з цілителями Морзана й почувши від них розповідь про хворобу Селени, Бром здогадався, що вона була вагітна. І тоді в його душі ожила надія. Він поїхав до Карвахола, бо добре знав, що твоя мати родом саме звідти. Там він і знайшов тебе, Вершнику… Однак тоді Бром не став залишатися в Карвахолі. Переконавшись у тому, що ніхто із селян не знає про те, що твоєю матір'ю була Чорна Рука й що тобі не загрожує небезпека, він таємно повернувся до Фартхен Дура, де й розповів Дейнору, тодішньому ватажкові варденів, ким саме він є. Побачивши його, Дейнор неабияк здивувався, адже всі були переконані, що Бром загинув. А потім твій батько умовив Дейнора нікому не казати про своє повернення. Про це знало всього кілька людей. А потім…

Ерагон звів догори руку:

— Але навіщо? Навіщо йому було прикидатися мертвим?

— Усе дуже просто. Бром хотів дожити до того часу, коли в нього буде змога навчати нового Вершника. А уникнути помсти за смерть Морзана можна було хіба що тоді, коли б Галбаторікс повірив, що він уже мертвий. До того ж Бром не хотів привертати зайвої уваги до Карвахола, бо збирався оселитися там і бути ближче до тебе. Перебуваючи в Фартхен Дурі, Бром допоміг варденам підписати угоду з королевою Ісланзаді, в якій ішлося про те, як саме люди та ельфи будуть опікуватися яйцем і де мав навчатися новий Вершник після того, як дракон проклюнеться. Невдовзі Бром зголосився супроводжувати Арію, яка мала доправити яйце з Фартхен Дура до Елесмери. Прибувши до нашого міста, він розповів мені й Глаедру цю історію, аби правду про твоє походження не було забуто, якщо раптом він передчасно загине. Отоді я й бачив його востаннє. Звідси Бром повернувся до Карвахола, де й оселився, вдаючи із себе казкаря. А все, що було потім, ти, певно, знаєш краще за мене.

Оромис замовк. На галявині запанувала тиша. Поглядаючи собі під ноги, Ерагон намагався осмислити все почуте й розібратися у своїх почуттях. Урешті-решт він важко зітхнув:

— А Бром… і справді був моїм батьком? Ммм… Тобто якщо моя мати була дружиною Морзана, то могло статися, що… — він раптом замовк, почуваючись надто ніяково.

— Ти — син свого батька, — сказав Оромис, — а твій батько — Бром. У цьому не може буде жодних сумнівів.

— Справді?

— Справді!

Ерагонові паморочилось у голові. Тоді він вдихнув повітря на повні груди.

— Гаразд, — сказав Вершник. — Здається, я починаю розуміти, чому Бром нічого не казав мені про це тоді, коли я знайшов яйце Сапфіри… Але чому він не зробив цього пізніше? Навіщо він вимагав, щоб ми із Сапфірою весь час переховувались?… Хіба він не хотів визнавати мене своїм сином? Може, він мене соромився?

— Ерагоне, я не стану лукавити й стверджувати, нібито знаю причини всього, що робив Бром… Але в тому, що я зараз тобі скажу, я впевнений так само, як у тому, що мене звати Оромис… Тож слухай. Бром нічого так не хотів, як назвати тебе сином і взяти під свою батьківську опіку. Але він не наважився цього зробити, бо про це могла дізнатись Імперія.

— Бром міг сказати бодай моєму дядькові, — заперечив Ерагон. — Герроу ніколи б його не зрадив.

— Ерагоне, якби ти жив із Бромом, а вивідачі Галбаторікса дізнались про те, що його кісточки не згнили в землі, то вам би обом довелося б щодуху тікати з Карвахола, аби зберегти життя. Зрозумій, приховуючи від тебе правду, Бром просто намагався тебе врятувати.

— Не надто йому це вдалося… Нам же все одно довелось тікати з Карвахола.

— Так, — кивнув Оромис. — Гадаю, це й справді було його помилкою. Але те, що він не міг витримати довгої розлуки з тобою, принесло більше лиха, ніж добра. Ти тільки уяви, як би змінилось твоє життя, коли б він не схотів повертатися до Карвахола? Тоді ти не знайшов би яйця Сапфіри, разаки не вбили б твого дядька, та й узагалі — не сталося б багатьох подій, які сталися. Їх би просто не існувало. Але він не зміг витіснити із серця любов до тебе…

Юнак затремтів і міцно стис зуби:

— А коли він дізнався про те, що Сапфіра вилупилась саме для мене?

Оромис якусь мить вагався:

— Я не можу сказати напевно, Ерагоне. Могло статися так, що Бром нічого не розповів тобі через те, що намагався захистити тебе від своїх ворогів. До речі, саме з любові до тебе він не став виводити тебе на варденів, адже тоді це було б понад твої сили. Хтозна, можливо, він збирався все тобі розповісти перед тим, як ти мав потрапити до варденів… Одне-єдине, що я можу сказати напевно: Бром у жодному разі тебе не цурався. Він просто звик жити зі своїми таємницями й, певно, не хотів із ними розлучатися. А може, він не розказав тобі всього через те, що просто не знав, як ти зреагуєш на почуте. Ти ж і сам розповідав мені, що ви не були добре знайомі, коли вирушали з Карвахола. Це міг бути страх того, що ти його зненавидиш… Зненавидиш, почувши, що він твій батько.

— Зненавиджу? — вигукнув Ерагон. — Ні, я б ніколи його не зненавидів… Я міг би просто йому не повірити.

— І ти б довіряв йому після такого зізнання?

Ерагон замислено прикусив нижню губу й нічого не відповів, проте подумки вирішив, що, швидше за все, не довіряв би.

Оромис тим часом вів далі:

— Бром зробив найрозумніше з того, що міг зробити в тих надзвичайно складних обставинах. Він мав зберегти тобі життя й сам залишитись живим, щоб навчати тебе, зробити так, аби ти ніколи не став схожим на Галбаторікса, бодай раз скуштувавши спокусливий плід влади. Гадаю, Бром усе зробив правильно. Може, тобі й хотілося б, аби в тебе був інший батько, проте він лишив тобі такий спадок, який отримує далеко не кожен.

— Він зробив би те саме для будь-кого, хто мав стати новим Вершником.

— Може, й так, але це аж ніяк не применшує його заслуг, — зауважив Оромис. — Хоч, загалом, юначе, ти сильно помиляєшся… Бром зробив для тебе куди більше, ніж робив для будь-кого. Згадай лиш те, як він пожертвував собою, щоб урятувати тобі життя, і ти все зрозумієш…

Ерагон замислено водив вказівним пальцем правої руки по столу, розглядаючи ледь помітні кільця, за якими можна було визначити вік дерева.

— А те, що Арія послала Сапфіру саме до мене, справді випадковість?

— Так, — кивнув Оромис, — хоч і не зовсім… Вона мала віддати яйце батькові, а натомість віддала його сину.

— Але ж так вийшло, коли вона й справді про мене не знала?

Оромис знизав своїми тонкими плечима:

— Попри те що ми тисячі років поспіль вивчаємо магію, нам іще й досі не під силу пояснити всі її таємниці.

Вершник тим часом і далі продовжував водити по столу пальцем. «У мене був батько, — думав він. — Я бачив, як він помер, та навіть гадки не мав, ким він для мене є…»

— А мої батьки… — спитав він потому, — вони були одружені?

— Я розумію, чому ти питаєш, Ерагоне, от тільки не знаю, чи задовольнить тебе моя відповідь. У ельфів немає шлюбів, тож на цій людській традиції я тямлю не надто багато. Руки Брома й Селени ніхто не поєднував, але я знаю, що вони вважали себе чоловіком і дружиною. І якщо ти достатньо мудрий, то не повинен перейматися тим, що інші представники твоєї раси можуть вважати тебе байстрюком. Просто радій з того, що ти дитина своїх батьків і що вони обоє пожертвували своїм життям заради того, аби ти міг жити.

Ерагона трохи дивувало те, що зараз він був напрочуд спокійним. Адже все своє життя він думав про те, хто його батько. І коли Мертаг сказав, що ним був Морзан, то це стало для юнака не меншим потрясінням, ніж смерть Герроу. Зрештою, слова Глаедра потрясли його не менше, але на цей раз Ерагон оговтався куди швидше. Можливо, так сталося через те, що звістка не була сумною.

Зберігаючи той самий спокій, юнак подумав про те, що має пройти немало років, аби ВІРІ остаточно розібрався з тим, що відчуває до своїх батьків, адже його батько був Вершником, а мати — дружиною Морзана й Чорною Рукою.