Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Міцний Молот аж тремтів від люті — кожен, хто дозволяв собі засумніватися в його хоробрості, відразу ж забирав свої слова назад, отримавши кілька ударів по макітрі. Але з'ясовувати стосунки з Едріком під час бою було чистим безглуздям. «Ну от і добре, — подумав Роран, — я покажу тобі справжню хоробрість, хоч ти й гадаєш, що в мене її нема. Мої лучники не спустяться з дахів і будуть там аж доти, доки не переб'ють усіх своїх ворогів або ж у них не закінчаться стріли».

Роран озирнувся назад, аби поглянути, кого саме з воїнів йому залишив Едрік. За мить юнак розплився в щасливій посмішці, побачивши заляпаного кров'ю Карна. Той упевнено тримався на ногах, даючи зрозуміти, що кров належала не йому, а ворогам. Вони підморгнули один одному, і Роран звернувся до свого загону:

— Усі ви добре чули наказ Едріка. Але він видається мені цілковитим безглуздям. І якщо ми його виконаємо, то воїни Галбаторікса спалять наші тіла ще до заходу сонця. Натомість, ми можемо виграти цю битву, не наражаючись на небезпеку просто так! Брак кількості ми надолужимо якістю! Адже ви добре знаєте, як я приєднався до варденів. Ви чули, що Зі бився й перемагав Імперію саме в такому невеличкому селищі! Ми можемо це зробити, присягаюсь вам! Ви підете зі мною? Але, перш ніж зробити це, добряче подумайте. Я візьму всю провину на себе, проте Едрік і Насуада все одно можуть покарати всіх, хто був до цього причетний.

— Тоді вони будуть справжніми дурнями! — загорлав Карн. — Невже вони хочуть, щоб ми всі тут загинули? Того не може бути! Я з тобою, Міцний Молоте!

Карнові слова подіяли на решту повстанців майже магічно — вони розправили плечі, а в їхніх очах спалахнули войовничі іскорки. Можливо, вони й справді повірили Рорану, а може, надихнулися тим, що з ними залишився єдиний чарівник загону. Адже багато хто з варденів завдячував життям Ду Врангр Гата, тож вони радше б відрубали собі ногу, аніж пішли б у бій без чарівника.

— Так, — упевнено мовив Харалд. — Ми з тобою, Міцний Молоте.

— Тоді за мною! — вигукнув Роран. Схилившись униз, він затяг Карна на Сніговія, а потім поспішив зі своїми вершниками до тієї частини села, де їхні лучники продовжували поливати з дахів стрілами ворожих солдатів. Пробираючись від будинку до будинку, повстанці чули, як повз них пролітають чужі стріли, звук яких був схожий на дзижчання велетенських розлючених комах.

Опинившись у безпеці, Роран наказав, аби вершники віддали свої луки пішим солдатам, а потім послав їх на дахи до решти лучників. Ті поспішили виконати його наказ. Відразу ж потому юнак кивнув Карнові, що вже давно був на землі:

— А тепер мені потрібна твоя допомога, друже. Ти міг би захистити мене й іще десяток воїнів від ворожих стріл?

Карн завагався:

— Як довго має діяти охоронне закляття?

— Може, хвилину, а може, й годину… Хтозна…

— Прямий захист стількох людей забере в мене надто багато сили, але ми можемо вдатися до однієї хитрості. Яка нам різниця, чи я спинятиму стріли в польоті, чи просто примушу їх оминати вас?

— Жодної. Можеш приступати до роботи!

— Кого саме я маю захистити?

Роран підкликав десятьох чоловіків до себе, і Карн спитав ім'я кожного з них. Потому він розправив плечі й зашепотів прадавньою мовою закляття, через що його обличчя стало блідим і виснаженим. Маг намагався накласти закляття аж тричі, але в нього нічого не виходило.

— Пробач, Роране, — мовив він, насилу перевівши подих, — схоже, я не можу зосередитись.

— Чорт забирай, не вибачайся! — крикнув Роран. — Просто зроби це! — Зіскочивши зі Сніговія, він узяв Карнове обличчя руками й зазирнув йому в очі. — Поглянь на мене! Поглянь всередину моїх очей. Ось так… Дивися на мене… Добре. А тепер наклади на нас це чортове закляття.

Карнове обличчя стало яснішим, і він спокійним голосом вимовив кілька довгих складних речень прадавньою мовою.

Сказавши останнє слово, він похитнувся, проте Роран вчасно схопив його попід руки.

— Я це зробив, — прошепотів маг.

Міцний Молот посадив Карна біля стіни й, вдячно поплескавши його по плечу, знову скочив у сідло вірного Сніговія. За мить він пильно глянув на невеличкий загін із десятьох вершників:

— Прикривайте мене з флангів та зі спини, але боронь вас боже опинитися переді мною. Я буду працювати своїм молотом так, ніби в мене вселилась добра сотня злих духів!

— Буде зроблено, командире!

— І пам'ятайте, стріли не завдадуть вам жодної шкоди. Карне, залишайся тут і спробуй не рухатись! Бережи свої сили, друже, а якщо відчуєш, що запаси енергії вичерпуються й ти більше не можеш підтримувати дію закляття, дай нам знак, перш ніж його зняти, гаразд?

Карн перейшов від стіни й усівся на ґанкові будинку:

— Гаразд.

Міцніше схопивши свій щит і молот, Роран глибоко вдихнув на всі груди, намагаючись бодай трішки заспокоїтись.

— Приготуйтеся! — гукнув він, на мить поклав молот на сідло й поплескав вільною рукою Сніговія по шиї.

Потому десятеро вершників виїхали на середину брудної вулиці й опинились віч-на-віч із ворогом, що й надалі продовжував блокувати прохід, загородивши вулицю поміж двома будинками. Близько п'яти сотень солдатів Галбаторікса продовжували стояти в центрі селища — половина з них прикривали своїх побратимів щитами, доки ті намагались перезарядити арбалети.

Раз по раз один із них зводився й пускав стрілу, намагаючись поцілити в когось із лучників, що були на дахах, а потім знову мерщій ховався за щитами, над якими свистіло відразу ж кілька стріл. Невдовзі вся земля перед ними була вкрита стрілами, що стирчали, немов очерет, який ріс на березі кривавої річки.

За кількасот футів від свого загону Міцний Молот побачив невеличку, проте міцну лаву солдатів — це були Санд, Едрік і решта відчайдушних повстанців, яким пощастило вижити. Вони стояли на місці, завзято відбиваючись від шалених атак воїнів Імперії. Юнак раптом згадав про молоду жінку й хлопчину, але їх ніде не було видно.

Відразу ж потому в Рорана полетіла ворожа стріла. Міцний Молот на мить заплющив очі, але та, опинившись за ярд від його грудей, різко змінила напрямок польоту й просвистіла повз, не зачепивши ані його, ані когось із його людей. Схоже, закляття Карна й справді діяло, хоч звикнути до магії було не так уже й легко — серце юнака все одно калатало, мов навіжене, а в горлі йому вмить пересохло.

Сяк-так оговтавшись від переляку, Роран хутко роззирнувся навсібіч і помітив ліворуч поламаний віз, що стояв під стіною будинку. Юнак тицьнув у той бік.

— Мерщій тягніть його сюди й перекиньте догори дригом! — закричав він. — Спробуйте якомога надійніше перекрити вулицю. — За секунду Міцний Молот уже віддавав наказ лучникам: — Не дозволяйте ворогу обійти нас із флангів! Коли вони стануть атакувати, спробуйте знищити їх якнайбільше, а потому, як у вас закінчаться стріли, спускайтесь на землю й беріться за мечі!

— Буде зроблено, командире!

— Але пильнуйте, щоб ненароком не підстрелити когось із нас, бо присягаюсь, що тоді мій привид переслідуватиме вас до останньої хвилини вашого життя!

— Так, командире!

За мить на Рорана та його вершників посипалась ціла злива стріл, але щоразу вони відскакували від їхніх магічних обладунків й летіли в стіни, землю або ж зникали високо в небесах.

Міцний Молот тим часом пильно поглядав, як його люди майже закінчували витягувати на середину вулиці віз. Коли солдати впорались зі своїм завданням, він звівся в стременах, набрав повні легені повітря й закричав, звертаючись до ворогів:

— Гей ви, лякливі собаки, що жеруть падаль! Погляньте, нас всього одинадцятеро. Може, спробуєте піти в атаку? Чи у вас не вистачить на це духу? Що? Вагаєтесь? Де ж ваша чоловіча гідність, пришелепуваті слимаки, свинопикі вбивці? Певно, ваші батьки були несповна розуму, бо я б утопив вас одразу ж після народження! А ваші матері… Гм… — Роран затнувся, не знаючи, що б таке вигадати, аби зачепити ворожих солдатів за живе. — А ваші матері були шльондрами й віддавались ургалам! — Потому Міцний Молот задоволено посміхнувся. Здається, він таки дійняв солдатів Імперії, бо ті почали й собі вигукувати образи на адресу повстанців. Несподівано один із їхніх побратимів утратив самовладання, зірвавсь на ноги й, прикриваючись щитом, дременув кудись на північ. Та бідоласі не пощастило пробігти й сотні футів, як його наздогнало кілька варденівських стріл. — Ха! — розпалився Роран. — Ви всі — нікчемні боягузи, річкові щури, в чиїх черевах кишать глисти! Слухайте мене уважно. Я — Роран, Міцний Молот, а Ерагон, Убивця Тіні, мій двоюрідний брат! Убийте мене, і ваш триклятий король подарує вам титули графів або ж дасть іще більшу винагороду! Але вбити мене доведеться мечем, бо ваші арбалетники не влучать навіть упритул у гірського ведмедя! Ходіть сюди, слимаки, огидні кліщі! Ходіть сюди й спробуйте мене перемогти, якщо фортуна буде на вашому боці!

124
{"b":"246928","o":1}