— А чому люди були так упевнені, що чаклунки — прокляті? — З набитим ротом поцікавився Зедд — Тому що бути легше звинуватити у всіх своїх нещастях жінку, ніж дошукуватися правди, і набагато приємніше винести вирок конкретній людині, ніж проклинати невідоме. Дар може творити не тільки добро, а й зло. І тому що він може творити і зло, люди вірити, що принаймні частина його дарується володарем.

— Дурне марновірство, — пробурчав Зедд.

— Ти добре знаєш, що забобони не обов'язково мати відношення до розуму.

Але варто йому пустити коріння, як воно виростати в могутнє розлоге дерево.

Зедд хмикнув, погоджуючись.

— Отже, чаклунки перестали використовувати дар?

Еді негативно хитнула головою.

— Так. До тих пір, поки цього не вимагало загальне благо. Тоді вони ходити до міської ради або до представника короля, щоб випросити дозволу.

Зедд в роздратуванні ляснув ложкою по столу.

— Але ж у них же був дар! Якщо він є, його неможливо не застосовувати!

— Вони застосовувати, але тільки таємно. Щоб ніхто не бачити, і ніколи не звертали на людину.

Відкинувшись на спинку стільця, Зедд мовчки похитав головою. Перше Правило Чарівника. До чого ж все-таки дурні бувають люди. Еді тим часом продовжувала розповідь:

— Бабуся Ліндел бути сувора жінка і сама собі пані. Вона й пальцем не поворухнути, щоб навчити мене користуватися даром. Вона лише порадити мені змиритися з ним. А мати, звісно, нічого не могла мене навчити. Тому мені довелося вчитися самій. Я росла, і мій дар ріс разом зі мною, але я чудово розуміла, що застосувати його — значить осквернити себе. Все одно що доторкнутися до Володаря. Мені це вбивати в голову щодня. І я в це вірити. Я страшенно боялася порушити заборону. Коротко кажучи, я бути плід з того дерева забобони. Одного разу, коли мені бути вісім або дев'ять років, я бути з батьком і матір'ю на міській площі. На тому боці площі загорівся будинок. Там, на третьому поверсі, жити дівчинка, моя ровесниця. Вона благала про допомогу. Але ніхто не міг до неї дістатися, бо нижні поверхи бути охоплені вогнем. Її крики обпалювали кожен мій нерв. Я почала плакати. Я хотіла допомогти. Це бути нестерпно. — Еді склала руки на колінах і втупилася в стіл. — Я зробити так, що вогонь згас. Я врятувала дівчинку. Обличчя її нічого не виражало.

— Навряд чи хтось, крім батьків дівчинки, цьому зрадів, вірно? запитав Зедд. Еді похитала головою.

— Тепер все знати, що у мене дар. Все знати, що я бути той, хто погасив вогонь. Моя мати заплакала, а батько відвернувся. Він не хотів на мене дивитися, тому що я нести в собі зло. Хтось привів бабусю Ліндел. Її поважали, тому що вона твердо тримати клятву. Бабуся відвела нас з дівчинкою до міської ради і там висікла її.

Зедд не повірив своїм вухам.

— За що?

— За те, що вона допомогла Володареві змусити мене скористатися даром, пояснила Еді. — Ми з цією дівчинкою знати один одного, начебто як подружки.

Більше вона зі мною не розмовляла. — Еді обхопила руками живіт. — Потім бабуся Ліндел зірвала з мене одяг і лупила мене, поки я вся не покрилася кров'ю. Я кричати сильніше, ніж та дівчинка у вогні. Потім вона протягнути мене голою і в крові через все місто до свого дому. Приниження. бути страшніше побоїв. Потім, вже в домі, я запитала, як вона могла бути настільки жорстокою. Вона подивилася на мене зверху вниз: «Жорстокою, дитя? Жорстокою? Ти не отримала ні єдиного удару більше, ніж заслужила. І жодного менше, щоб тебе не засудили до смерті». Потім вона змусила мене дати клятву:» Клянуся своєю надією на порятунок ніколи не звертати свій дар на людину з якої б то не було причини, без дозволу міської ради або представника короля. І нехай мою душу забере Володар, якщо я коли-небудь заподію людям зло своєю магією». Потім вона поголила мені голову. Я так і бути без волосся, поки не стати дорослою.

— Поголила тебе? Чому?

— Тому що в Серединних Землях, як тобі добре відомо, довжина волосся жінки вказує на її положення в суспільстві. Це бути доказ для мене і для інших, що моє становище — найнижче. Я скористатися даром публічно і без дозволу. Це бути нагадуванням про мій проступок. З тих пір я жила у бабусі Ліндел і рідко бачила матір і батька. Перший час я дуже за ними нудьгувала. Бабуся почала вчити мене користуватися даром, щоб я могла гарненько розібратися в тому, чого мені не слід робити. Я не любила бабусю. Вона бути занадто байдужою. Але я її поважала. На свій лад вона була дуже порядною жінкою. Якщо вона мене карала, то лише тоді, коли я порушувала її правила. Вона немилосердно частувала мене різками, але тільки якщо я нехтувала тим, про що була попереджена заздалегідь. Вона вчила мене, але не дала мені ні тепла, ні любові. Це бути важке життя, зате я навчилася дисципліни. Але головне — я навчилася використовувати дар. За це я завжди бути вдячна бабусі, бо дар бути моїм життям. Він дозволяв мені торкнутися чогось вищого і благороднішого, ніж бути я сама.

— Прости, Еді. — Зедд почав присьорбувати остиглий суп, оскільки не знав, чим ще зайнятися. Їсти йому вже не хотілося.

Еді підійшла до печі і довго дивилася у вогонь. Зедд терпляче чекав, коли вона знайде слова.

— Коли я виросла, мені бути дозволено відростити волосся. — Еді посміхнулася слабкою посмішкою. — Люди вважали мене привабливою.

Зедд відставив миску і, підійшовши, поклав руку їй на плече.

— Ви і зараз дуже привабливі, пані.

Як і раніше дивлячись у вогонь, вона накрила його руку долонею.

— Прийшов час, і я закохалася. Його ім'я бути Пела. Він бути незграбний, але чесний і добрий. Він бути ніжний зі мною. Він би вичерпав море ложкою, якби вирішив, що це мене порадує. Мені здавалося, що сонце встає лише для того, щоб висвітлювати мені його обличчя, а місяць сходить, щоб ми могли цілувати одне одного. Серце моє билося тільки для нього. Ми хотіли одружитися. Але у міської ради, очолюваної людиною на ім'я Матрін Гален, були інші плани. — Еді прибрала руку і зім'яла воріт сукні. — Вони вирішили, що я повинна вийти заміж за хлопця з сусіднього міста. Він бути сином мера. Для жителів Шори я бути цінним трофеєм.

Чаклунка, пов'язана клятвою, вважалася ознакою високої чесноти городян. Віддавши мене важливій людині з іншого міста, вони могли сподіватися отримати від цього великі вигоди — принаймні торговельні. Я бути в паніці. Я благала бабусю заступитися за мене. Я говорила їй про свою любов до Пела. Казала, що не бажаю бути подарунком в обмін на торговельні привілеї. Казала, що дар, яким я володію, — мій, і він ще не причина, щоб віддати мене в рабство. Чаклунки не бути рабинями.

Бабуся теж бути чаклункою. Її зневажали за дар, але поважали за те, що вона тримала клятву. І навіть більше, ніж поважали, — її боялися. Я благала її про допомогу.

— Не схоже, щоб така людина погодилася тобі допомогти.

— Більше мені ні до кого було звернутися. Вона сказала, що їй потрібно подумати, і веліла прийти пізніше. Це бути найдовший день у моєму житті. Коли я прийшла до неї під кінець дня, вона веліла мені встати на коліна й принести клятву. Вона сказала, що на цей раз слова повинні йти з самого серця. Вона частенько змушувала мене повторювати слова клятви. Я опустилася на коліна і на цей раз говорила щиро як ніколи. Потім я затамувала подих і стала чекати. Я навіть не піднялася з колін. Вона подивилася на мене зверху вниз. Обличчя її, як і раніше бути похмурим. «У тебе бунтівний дух, — сказала вона, — і ти повинна його приборкати. Люди зажадали від тебе клятви, і ти дала її. Сподіваюся, що я не доживу до того дня, коли ти її порушиш. Це твій єдиний обов'язок. Раду я беру на себе і поговорю з Матріном Галеном. Ти вийдеш заміж за Пела». Я уткнулась в поділ її сукні.

Еді замовкла, дивлячись у вогонь.

— І що ж, — Зедд підвів брову, — ти вийшла заміж за свого коханого?

— Так, — прошепотіла Еді. Вона взяла ложку і стала помішувати суп. Зедд дивився на неї. Нарешті Еді поклала ложку на місце. — Три місяці я думала, що життя бути прекрасною. — Вона втупилася в порожнечу, беззвучно ворушачи губами. Зедд обійняв її за плечі і дбайливо посадив на стілець.