На мить квілліон спалахнув ще яскравіше і раптом почав швидко тьмяніти.

Чорні зіниці звіра втупилися на оголену жінку. Маргарита дивилася у всі очі. Її серце так калатало, що, здавалося, ось-ось вискочить з грудей.

Коли квілліон погас, очі звіра засвітилися — таким же помаранчевим світлом, як до цього кристал.

Ще дві сестри піднялися на ноги і встали по обидві сторони від першої. Одна з них схилила коліна і опустила голову, дивлячись на оголену жінку.

— Прийшов час. Ти знаєш, що зараз буде. Ми всі пройшли через це.

Тепер твоя черга. Я пропоную тобі дар. Чи хочеш ти взяти його?

— Так. Я обрана. Дар мій. Я хочу його. Маргариті здалося, що вона впізнала обидва голоси, але поручитися не змогла: капюшон спотворював звуки.

— Дар буде твоїм, сестра. — Жінка зняла з себе плащ і скрутила його в тугий джгут. Дві інші опустилися на коліна поруч. — Ти повинна пройти випробування болем, щоб заслужити дар. Ми не маємо права торкатися тебе магією, але спробуємо допомогти тобі, чим можемо.

— Я зроблю все. Дар мій. Нехай це здійсниться. Оголена жінка розкинула руки. Сестри з усіх сил притиснули їх до землі, а сестра, що стоїть в головах, піднесла скручений джгутом плащ до її обличчя і веліла їй міцно затиснути його зубами.

— Тепер розсунь ноги. Ти повинна весь час тримати їх в такому положенні.

Якщо спробуєш зрушити ноги, то назавжди втратиш можливість одержати дар. Назавжди.

Оголена жінка напружено дивилася вгору. Вона задихалася від страху, груди її високо здіймалися. Вона повільно розсунула ноги. Звір, підвівшись, низько загарчав.

Маргарита з усіх сил стиснула пальці Джедіді.

Звір принюхався. Він став повільно розпрямлятися, і Маргарита зрозуміла, що він набагато більший, ніж їй здалося спочатку. У нього було потужне тіло, дуже схоже на людське. У невірному світлі свічок горби м'язів на його грудях і руках блищали від поту. Ноги, від вузьких стегон до кісточок, були покриті колечками вовни. На кісточках шерсть була найбільш густою і довгою. Але голова звіра нітрохи не нагадувала людську. Це було щось ікласте, зловісне, потворне.

Немов пробуючи повітря на смак, з пащі висунувся тонкий довгий язик. В очах звіра помаранчевим світлом горів дар, який перейшов до нього з квілліона.

Він опустився на коліна і наблизився до оголеної жінки. Маргарита ледь не скрикнула. Вона впізнала цю тварину. Вона бачила його зображення в одній із старовинних книг у тій же книзі, де були магічні символи.

Намлунг. Один із слуг Безіменного.

«О Творець, — беззвучно заблагала вона. — Захисти нас!»

З низьким утробним гарчанням намлунг, немов величезний кіт, рушив до розпростертої жінки. Очі його горіли, під блискучою шкірою грали потужні м'язи. Опустивши голову, він ткнувся їй між ніг. Якийсь час намлунг принюхувався, а потім його довгий язик пробіг по її тілу. Жінка здригнулася і тихо скрикнула крізь щільну тканину, яку стискала зубами.

Але ноги не зрушила. На намлунга вона не дивилася. Сестри знову почали співати. Намлунг знову лизнув її — на цей раз повільніше — і загарчав. Жінка знову приглушено скрикнула. Тіло її блищало від поту. Але ноги не зрушили ні на дюйм.

Ставши на коліна, намлунг закинув голову і загарчав прямо в чорне небо.

На тлі свічок виразно вимальовувався його шипуватий гострий фалос.

Намлунг нахилився вперед, упираючись руками в землю. Його м'язи напружилися. З бурчанням він облизав їй горло, а потім опустився, накривши її своєю величезною тушею.

Його стегна різко хитнулися вперед. Жінка міцно заплющила очі і закричала.

Намлунг зробив швидкий і сильний ривок вперед, і очі її широко розкрилися від болю. Навіть кляп у роті і спів сестер не могли заглушити її криків, і з кожним разом намлунг входив в неї все сильніше.

Маргарита насилу примушувала себе дихати. Вона ненавиділа цих жінок. Вони зрадили себе злу, для якого немає назви в людській мові. Проте вони були її сестрами, і вона не могла спокійно спостерігати, як страждає одна з них. Раптово вона усвідомила, що вся тремтить. Однією рукою вона стискала золоту квітку на шиї, а іншою вчепилася в Джедіді. Обличчя її було мокрим від сліз.

Намлунг прасував лежачу жінку, а три інші сестри тримали її.

Приглушені крики віддавалися в вухах Маргарити.

Сестра, що тримала кляп, нарешті заговорила:

— Якщо хочеш отримати дар, ти повинна заохотити його. Він не розлучиться з даром, поки ти його не змусиш, поки не візьмеш у нього дар. Ти повинна завоювати його, розумієш?

Жінка кивнула. По щоках її текли сльози.

Сестра висмикнула кляп:

— Намлунг твій! Візьми ж у нього дар!

Дві інші сестри звільнили руки лежачої. Всі втрьох вони повернулися в коло і приєдналися до загального співу. Жінка видали такий крик, що у Маргарити кров застигла в жилах.

Жінка руками і ногами обхопила намлунга, притиснулася до нього всім тілом і стала рухатися разом з ним в такт співу. Крики її припинилися; тепер вона лише важко дихала від натуги.

Маргарита більше не могла на це дивитися. Вона закрила очі, ледь встигнувши придушити крик, вже готовий вирватися з горла. Втім, це не принесло полегшення: адже вона як і раніше все чула.

«Прошу тебе, Творець, нехай це скінчиться. Будь ласка, нехай це швидше скінчиться!»

І тут звір видав протяжний хрип, і все закінчилося. Маргарита відкрила очі і побачила нерухомо застиглу спину намлунга. По тілу його пробігла судома, і звір повільно обм'як. Під його вагою жінка ледь могла дихати.

З несподіваною силою вона скинула з себе намлунга. Відкотившись убік, він став на карачки і повернувся на своє місце в колі. Там він згорнувся чорним клубком і завмер. Спів обірвався. Жінка, важко дихаючи, лежала на землі, поступово приходячи в себе. Її мокре від поту тіло виблискувало в світлі догоряючих свічок.

Нарешті вона зробила глибокий вдих і повільно піднялася. Між її ніг струменіла темна кров. По спині Маргарити пробіг холодок, коли жінка, неквапливим рухом стягнувши капюшон, повернулася в її сторону.

Моторошне помаранчеве світло в її очах згасло, і вони знову стали блідо-блакитного кольору з фіолетовими цяточками. Маргарита добре знала ці очі.

— Сестра Маргарита! — Тон її був таким же фальшивим, як посмішка тонких губ. — Чи сподобалося тобі те, що ти побачила? Я думаю, мало сподобатися.

З широко розкритими від здивування очима Маргарита повільно піднялася на ноги. На іншій стороні кола сестра, яка тримала кляп, теж встала і відкинула капюшон.

— Маргарита, дорога, як мило з твого боку проявити інтерес до нашої маленької компанії. Я й гадки не мала, що ти настільки дурна. Чи не думаєш ти, що квілліон випадково попався тобі на очі? Чи не думаєш ти, що мене не попередили, що хтось намагається сунути ніс не в свою справу? Мені довелося з'ясувати, хто тут шастає навколо. Я дозволила тобі побачити квілліон, але не була до кінця впевнена, поки ти не вирішила простежити за нами. — Від її посмішки Маргарита похолола. — Ти думаєш, ми дурепи? Я побачила Хань, який ти розлила у нас під ногами. Яка ганьба!

Для тебе, зрозуміло.

Маргарита до болю стиснула золоту квітку. Як вона могла помітити її Хань?

Вона їх недооцінила, ось як. Чи не збагнула, що вони володіють даром. І тепер це буде коштувати їй життя.

Але тільки їй! Тільки їй. Будь ласка, шановний Творець, тільки їй.

— Джедідія, — зашепотіла вона, — тікай! Я затримаю їх, наскільки зможу. Біжи, любов моя, рятуй своє життя! Сильна рука міцно стиснула її плече.

— Ну що ти, любов моя. — Від його жорсткого і бездушного голосу у Маргарити все попливло перед очима. — Я намагався врятувати тебе, Маргарита, намагався змусити тебе повернути назад. Але ти мене не послухала. — Він подивився на сестру, яка стояла на тому боці кола. — Якщо я візьму з неї клятву, можна буде?.. — Відповіддю йому був виразний погляд. Він зітхнув. — Ні, я бачу, не можна.

Він виштовхнув Маргариту на середину. Вона підійшла до кордону забороненого кола, окресленого свічками. Ноги були як ватяні. Розум відмовлявся служити. Голос теж не слухався.