— Вони вбили його.

— Що?! — Джедідія відсахнувся. — О Творець, ні! — Його голос зламався. Ти впевнена? Звідки ти знаєш?

Вона поклала руку йому на плече:

— Мені теж видався дивним такий від'їзд, і я запідозрила, що сталося щось жахливе. І я вирішила поглянути на квілліон — чи не світиться він знову.

Але двері виявилися запечатані.

— Це нічого не доводить! Сестри іноді запечатують свої кімнати і кабінети. Ти сама так робиш, якщо не хочеш, щоб тебе турбували.

Наприклад, коли ми вдвох.

— Звичайно. Але я хотіла поглянути на квілліон, тому почекала в куточку, поки не повернеться господиня. А потім зробила вигляд, що проходжу мимо.

Вона не встигла закрити за собою двері, і я заглянула всередину. Квілліон світився. Пробач, Джедідія.

— Хто вона? — Похмуро запитав він. — Ім'я?!

— Я не скажу тобі, Джедідія. У всякому разі, поки не знайду докази. Це дуже небезпечно. Він задумався.

— Якщо цей кристал справді квілліон, чому ж вона не сховала його трохи краще?

— Мабуть, впевнена, що ніхто не знає про його призначення. А може, вона настільки впевнена в собі, що не вважає за потрібне дотримуватися обережності.

— Тоді треба повернутися, зняти захист і віднести статуетку абатисі. Я впевнений, що зможу зняти печатку.

— Саме це я і збиралася зробити. Сьогодні ввечері. Але коли я повернулася, кабінет був відкритий, а статуетка зникла. Потім я побачила, як ця сестра та інші сестри йдуть з Палацу. Я пішла за ними. Якщо мені вдасться забрати квілліон в той момент, коли він світиться, я зможу довести, що ці сестри служать Темряві. Я повинна зупинити їх, поки вони не зробили ще одного вбивства. Вони вбивці, Джедідія, але це ще не найстрашніше. Набагато страшніше те, в ім'я чого вони вбивають. Він покірно зітхнув:

— Добре. Але ми йдемо разом.

Вона зціпила зуби:

— Ні. Ти повернешся до Палацу.

— Я люблю тебе, Маргарита, і якщо ти хочеш примусити мене тривожитися на самоті, я тобі цього ніколи не пробачу. Я сам піду до абатиси, доб'юся аудієнції і попрошу її про допомогу. Нехай мене за це стратять, але, може, вона все ж щось запідозрить, і підніметься тривога. Це все, що я можу зробити, щоб тебе захистити. Або я йду з тобою, або йду до абатиси. Обирай.

Вона знала, що Джедідія не жартує. Він завжди виконував свої обіцянки, як і личить могутньому чарівникові. Маргарита підвелася і обвила руками його шию.

— Я люблю тебе, Джедідія.

Він піднявся їй назустріч, і вона міцно поцілувала його. Руки Джедіді ковзнули їй під плаття. В його обіймах Маргарита танула. Його гарячі губи торкнулися її шиї, і по всьому тілу пробігла магічна хвиля. Він коліном розсунув їй ноги, і руки його піднялися вище. Вона тихенько застогнала.

— Ходімо зі мною, — зашепотів він їй у вухо. — Повернімося, запечатаємо кімнату, і я доведу тебе до божевілля. Ти зможеш кричати на весь голос, і тебе ніхто не почує.

Вона відштовхнула його, але Джедідія не підкорився. Він хотів спокусити її, щоб відвернути від небезпеки. Маргарита виявила, що їй доводиться робити над собою зусилля, щоб його зупинити. Ще трохи — і вона б не встояла.

— Джедідія, — хрипко прошепотіла вона, — будь ласка, не змушуй мене вдаватися до нашийника. Це дуже важливо. Мова йде про життя і смерть.

Він знову спробував її обійняти, але вона тонкою ниткою Хань скрутила йому руки і не відпускала.

— Я розумію, Маргарита. Тільки розмова йде і про твоє життя. Я не хочу, щоб з тобою щось трапилося. Я люблю тебе більше всього на світі.

— Джедідія, це набагато важливіше, ніж тільки моє життя. Мова йде про життя всіх людей на землі. Я думаю, це справа рук Безіменного.

Юнак закам'янів.

— Цього не може бути!

— Навіщо, по-твоєму, сестри так прагнуть отримати магічну силу? Для чого вона їм потрібна? Чому заради неї вони готові вбивати? Яка їх мета?

Кому, як ти вважаєш, служать сестри Темряви?

— Милостивий Творець, — повільно прошепотів Джедідія, — зроби так, щоб вона помилялася! — Він міцно схопив її за плечі. — Маргарита, хто ще знає про це? Кому ти встигла сказати?

— Тільки тобі, Джедідія. Я знаю чотирьох, може бути, п'ятьох сестер Темряви.

Але є й інші, про які мені нічого не відомо. Я не знаю, кому можу довіряти. Сьогодні з Палацу Вийшло одинадцять сестер, але їх з таким же успіхом може бути більше.

— А абатиса? Раптом ти підеш до неї, а вона теж із них?

Вона зітхнувши похитала головою:

— Може, ти і правий, але це єдина надія. Не уявляю, хто ще, крім неї, може допомогти. Я повинна піти до неї. — Вона торкнулася кінчиками пальців його щоки. — Будь ласка, Джедідія, повертайся. Якщо зі мною щось трапиться, залишишся ти. Ти вже дещо знаєш і зможеш почати діяти.

— Ні. Я тебе не залишу. Якщо ти змусиш мене повернутися, я піду до абатиси. Я тебе люблю. Краще мені померти, ніж жити без тебе.

— Але подумай про інших! Від цього залежить життя багатьох людей.

— Я не хочу ні про кого думати, крім тебе. Навіть не проси мене йти, коли тобі загрожує небезпека.

— Іноді ти буваєш просто нестерпний, коханий. — Вона взяла його руки в свої. — Джедідія, якщо нас схоплять…

— Ми будемо разом, і я розділю твою долю.

— Тоді стань моїм чоловіком. Ми стільки разів говорили про це… Якщо мені судилося померти сьогодні вночі, я хочу померти твоєю дружиною.

Він притягнув її до себе і прошепотів їй прямо у вухо:

— Я був би найщасливішою людиною в світі. Я так люблю тебе, Маргарита! Але ми не можемо одружитися прямо тут.

— Зате можемо вимовити слова обряду. Наша любов — ось єдине, що має значення. Слова, що йдуть від серця, з'єднають нас міцнішими, ніж будь-яка церемонія.

— Це найщасливіші хвилини в моєму житті. — Він узяв її за руку. — Я, Джедідія, клянусь бути твоїм чоловіком в горі і радості, в житті і смерті. Я вручаю тобі своє життя і вічну відданість. Нехай наші серця навіки з'єднаються перед ликом Творця.

Зі сльозами на очах Маргарита повторювала за ним слова обітниці. Жодного разу в житті їй не бувало так страшно — і в той же час вона була на вершині блаженства. Потім вони поцілувалися, і ніколи ще Джедідія не цілував її так ласкаво і так ніжно. Маргарита притулилася до нього, і він обійняв її за плечі. В його обіймах вона відчувала себе в цілковитій безпеці. Як це чудово — бути коханою. Нарешті Джедідія розімкнув обійми.

Маргарита уривчасто зітхнула:

— Я люблю тебе, мій чоловік.

— Я люблю тебе, дружина моя. Відтепер і навіки.

Вона посміхнулася і, хоча в темноті не могла бачити його обличчя, знала, що Джедідія посміхнувся також.

— Ну а тепер подивимося, чи вдасться нам роздобути докази. Чи вдасться зупинити сестер Темряви. Чи вдасться зробити так, щоб Творець пишався сестрою Світла і майбутнім чарівником.

Він стиснув її руку.

— Тільки обіцяй, що не наробиш дурниць. Дай слово, що не станеш ризикувати життям. Я хочу провести залишок ночі в тебе в ліжку, а не в лісі.

— Я повинна знати, куди вони пішли. Я повинна дати абатисі докази. Але ці сестри набагато сильніші мене, не кажучи вже про те, що їх там одинадцять. Крім того, якщо вони дійсно служать Темряві, то напевно володіють Магією Збитку. А проти неї у нас немає захисту. Не уявляю собі, як ми заберемо у них квілліон. Хіба що трапиться щасливий випадок. Треба тримати очі відкритими, і, можливо, Творець вкаже нам спосіб. Але я не збираюся ризикувати даремно. Нас не повинні виявити.

Джедідія кивнув:

— Добре. Така позиція мені до душі.

— Але пам'ятай, Джедідія, я — сестра Світла. Я несу відповідальність.

Відповідальність перед Творцем і його дітьми. І хоча ми тепер чоловік і дружина, моє завдання як і раніше керувати тобою. У цьому сенсі рівності між нами немає. Я дозволю тобі супроводжувати мене, тільки якщо ти даси слово у всьому мене слухатися. Ти ще не став справжнім чарівником. Якщо я щось скажу, ти зобов'язаний підкоритися. Я краще володію своїм Хань, ніж ти.

— Я розумію. Я хотів стати твоїм чоловіком ще й тому, що поважаю тебе. Мені не потрібна покірна дурочка-дружина. До цих пір ти мною керувала, і я не бачу сенсу щось змінювати. Ти навчила мене всього, що я знаю. Я завжди готовий слідувати за тобою.