Поговоримо завтра.

Келен пішла найкоротшою дорогою, через величезний зал для урочистих церемонії. Зараз цей зал був порожній, і луна її кроків гулко відбивалося від стін.

Колись батько Келен розкладав на кам'яній підлозі цього залу горіхи і жолуді, щоб викласти їй основи мистецтва ведення війни.

Келен звернула в коридор, прямуючи в палату Ради. Вона йшла зараз по галереї сповідниць з чорними мармуровими колонами і склепінчастою стелею. У кінці галереї, перед входом в палату Ради, був розташований круглий зал заввишки в два поверхи, присвячений пам'яті перших Матерів-сповідниць. У залі було сім колон і між ними на стінах величезні зображення її попередниць.

Дивлячись на суворі обличчя семи стародавніх героїнь, Келен зазвичай відчувала себе дещо не на місці, немов вони запитували її: «А хто ти така, Келен Амнелл, що наважилася стати Матір'ю-сповідники?» А оскільки вона знала історії життя деяких древніх героїнь, то це ще більше її бентежило.

Келен відкрила великі двері червоного дерева і вступила в палату Ради — величезний зал з склепінчастою стелею. Навпроти входу — фреска з портретом Магди Сірусом, першої Матері-сповідниці, поруч портрет чарівника Мерита, який пожертвував заради неї життям. Тепер вони навічно з'єдналися тут, на цій фресці, немов спостерігаючи за новими Матерями-сповідниця та їх чарівниками, які колись знаходилися в цьому залі. Зал був прикрашений колонами з золотими капітелями, вздовж стін тяглися балкони; ніші в стінах були прикрашені барельєфами з героїчними сценами. Світло лилося в зал крізь круглі вікна у самої стелі. У дальньому кінці залу виднілося напівкругле піднесення, де за столом сиділи члени Ради. У центрі стояло розкішне крісло — крісло Матері-сповідники.

Біля крісла сповідниці Келен побачила присутніх. Напевно, тут зібралося близько половини Ради. Але в головному кріслі хтось сидів. Хоча останнім часом стародавній закон дотримувався не надто суворо, але якщо простий член Ради сідає в головне крісло, це вважалося державним злочином, рівнозначним проголошенню перевороту. При наближенні Келен розмови різко стихли.

В її кріслі сидів принц Фірен Кельтонський. Він поклав ноги на стіл і, мабуть, не думав їх прибирати при наближенні Келен. Принц дивився на неї, але слухав якогось бородатого чоловіка, який нашіптував принцу на вухо.

Радник був в балахоні і стояв, сховавши руки в рукава. «Дивно, — подумала Келен. — Радник, а одягнений, як чарівник».

Принц Фірен між тим зобразив на своєму обличчі щиру радість, прибрав ноги зі столу і встав.

— Мати-сповідниця! — Вигукнув він з перебільшеною люб'язністю. — Як ми раді твоєму поверненню!

Раніше разом з Келен завжди був чарівник, але зараз вона залишилася одна.

Захисника у неї не було. Але не можна показувати свою слабкість.

Вона гнівно подивилася на принца і сказала:

— Якщо я ще раз побачу тебе в кріслі Матері-сповідники, я уб'ю тебе!

Він усміхнувся:

— Ти застосуєш свою владу до члена Ради?

— Я переріжу тобі горло, якщо буде потрібно. — Людина в балахоні не зводив з неї очей. Решта членів Ради зблідли.

Принц відчинив синій плащ і поклав руку на пояс.

— Мати-сповідниця, я зовсім не хотів нанести тобі образу, — сказав він. — Тебе так довго не було. Ми вже не сподівалися побачити тебе живою. У палаці не було сповідниць вже… — Він повернувся до інших членів Ради. — П'ять чи шість місяців? — Він вклонився їй. — Я зовсім не бажав образити тебе, Мати-сповідниця. Твоє крісло, зрозуміло, належить тобі.

— Зараз вже пізно, — сказала Келен, звертаючись до членів Ради. — Повне засідання Ради відбудеться завтра з ранку. Потрібно бути присутнім всім. В Серединних Землях — війна!

Принц Фірен підняв брови:

— Війна? Але від чийого імені вона оголошена? Тут не обговорювалося настільки важливе питання.

Келен обвела поглядом усіх присутніх і нарешті подивилася в очі принцові.

— Від мого, від імені Матері-сповідниці. — Всі зашепотіли. Вона почекала, поки шепіт стихне, і продовжила:

— Повторюю, завтра бути присутніми повинні всі.

Поки що ви вільні, панове.

Келен повернулася і попрямувала до виходу. Вона не впізнавала облич воїнів, що стояли на варті. Втім, в цьому не було нічого дивного. Зедд розповідав їй, що мало не вся палацова варта загинула під час нальоту д'харіанців. І все ж їй було б приємно побачити знайомі обличчя. У центральній частині палацу сповідниць були величезні сходи, світло проникало сюди крізь скляний дах, посеред сходів — величезний майданчик, і звідси розходилися коридори, арка входу в кожен коридор була прикрашена медальйоном з портретом одного з колишніх правителів різних країн Серединних Земель. Перила зроблені з того особливого жовтого каменю, який ніби світився зсередини. На гранітних підставках були встановлені позолочені світильники. На центральному майданчику були також статуї вісьмох Матерів-сповідниць. Сходи споруджували майже сорок років, причому за рахунок Кельтона, в якості часткової компенсації за відмову кельтонської влади вступити в союз Серединних Земель, що і призвело до війни. Тоді ж вирішили, що медальйонів з портретами кельтонских правителів не буде. Але тепер Кельтон був могутнім і корисним членом союзу, і Келен вважала, що нерозумно карати людей за гріхи предків.

Вона трохи постояла на центральному майданчику і стала підніматися вище.

Нагорі, біля входу в коридор, який вів до її кімнат, зібралися служниці. Всі вони вклонилися Матері-сповідниці. Вона подумала, як це, мабуть, безглуздо виглядає, коли три десятки ошатних, акуратно причесаних, чистеньких служниць кланяються жінці в брудному одязі зі шкір, що несе лук і важкий мішок. Значить, про її повернення вже стало відомо всім.

— Дякую вам, діти мої! — Сказала Келен.

Вони розступилися, пропускаючи її. І тут почалися запитання: «Чи не бажає Мати-сповідниця прийняти ванну?» «Не бажає зробити масаж?» «Не бажає зробити зачіску?» «Не бажає прийняти відвідувачів?» «Не побажає вислухати радників», «написати кілька листів», і все інше в такому ж роді.

Келен звернулася до домоправительниці:

— Бернадетта, я хотіла б помитися з дороги. Більше нічого не потрібно.

Дві служниці тут же кинулися виконувати її побажання. Домоправительниця Бернадетта подивилася на наряд Келен.

— Не бажає Мати-сповідниця почистити або полагодити щось із свого одягу?

Келен згадала про блакитне плаття, яке лежало в мішку.

— Здається, дещо дійсно треба почистити. — Вона згадала про те, що майже весь її одяг забруднений в крові під час недавніх боїв, і додала:

— По-моєму, багато речей також потребують прання.

— Добре, Мати-сповідниця. Чи не приготувати біле плаття для сьогоднішнього вечора, Мати-сповідниця?

— Для вечора?! Домоправительниця Бернадетта почервоніла.

— Кур'єри вже послані в Королівський Ряд, Мати-сповідниця. Всі хочуть привітати Мати-сповідники з поверненням.

Келен застогнала. Вона смертельно втомилася, і їй зовсім не хотілося влаштовувати прийом, говорити гостям світські люб'язності, а також вислуховувати прохання про надання певних сум. Причому прохачі клялися, що вони не шукають особливої вигоди, але лише хочуть якось виборсатися з неприємного становища, в якому вони опинилися волею обставин.

Домоправительниця подивилася на неї з докором, як це бувало, коли Келен була маленькою. Бернадетта немов хотіла сказати: «У тебе є обов'язки, я сподіваюся, ти поставишся до них, як годиться при твоєму званні».

Насправді ж вона сказала:

— Всі з нетерпінням чекали повернення Матері-сповідники і будуть щасливі бачити її в доброму здоров'ї.

Келен дозволила собі засумніватися в цьому. Очевидно, домоправительниця мала на увазі інше: Келен слід дати всім зрозуміти, що Мати-сповідниця жива і на своєму місці. Вона зітхнула.

— Зрозуміло, Бернадетта. Дякую, що нагадала мені про любов до мене людей і про те, що вони турбуються про мене.

Домоправительниця посміхнулася і схилила голову.