Ніхто, крім тебе, тепер не повинен торкатися цього ножа. Ти сама повинна його витягнути.

Келен задумалась. Може, краще взагалі не витягувати ніж. Хіба не можна поховати мерця прямо так? втім, вона відкинула цю думку. Люди Тіни вірили в магію духів предків, і вона образила б Чандалов своєю відмовою. До того ж вона могла образити і дух його предка. Адже, якщо подумати, вона не може з абсолютною впевненістю стверджувати, що це не дух допоміг їй вбити Пріндіна. Адже Келен сама не знала, як ніж опинився в її руці.

Вона простягнула руку, витягла ніж із рани на грудях Пріндіна і витерла його про гілки бальзамника.

Поцілувавши ручку ножа, Келен сказала:

— Дякую тобі, о дух предка Чандалена, за те, що ти врятував мене. Здається, належало зробити саме це. Чандален посміхнувся:

— Ти — справжня дочка нашого народу. Ти без підказки знаєш, що потрібно робити. Дух мого предка завжди буде з тобою.

— Чандален, нам треба відправитися в Ейдіндріл. Я зробила тут все, що могла.

— Коли ми вперше знайшли цих людей, — відповів він, — я не хотів брати участь в їх боях, щоб тобі не загрожувала небезпека. Потім же я забув про це і хотів тільки вбивати ворогів в бою.

— Знаю, — прошепотіла Келен. — І зі мною трапилося те ж саме. Можна подумати, що і я теж прислухалася до слів великого темного духа. Я про все забула. Завіса тепер прорвана, і, можливо, тому ми стали робити не те, що хотіли.

— Так саме тому ми забули все, окрім бажання вбивати?

— Чандален, я поки не знаю відповіді на ці питання. Мені потрібно в Ейдіндріл.

Чарівник краще знає, що робити. Річарду потрібна допомога. Ми і так занадто затрималися тут. Тепер треба поспішати. Ми повинні поговорити з воїнами і відправитися в дорогу. Вони тут? Він кивнув.

— Тоді нам пора.

Вона хотіла встати, але Чандален утримав її.

— Вони всю ніч стояли біля входу, я не впускав їх сюди, — сказав він. — Я боявся, що ти умреш цієї ночі. Я не знав, чи вчасно я дав тобі квессін-доу.

Ми не знали, що Пріндін труїть тебе, і труїть давно. Якби ти померла, я не зміг би повернутися до свого народу. Але не тільки тому я радію, що ти залишилася жива. Я радію тому, що ти — хороша дочка для Племені Тіни. Ти захищала наш народ, ти, як і я, билася з ворогами. Але все ж ти повинна залишити це мені. Ти повинна битися з ворогом не так, як Чандален, а так, як вмієш це робити ти.

Келен посміхнулася:

— Ти маєш рацію. Спасибі, що ти всю ніч просидів зі мною. Мені так шкода, що тебе поранили. Він знизав плечима:

— Коли-небудь, якщо я знайду собі подругу, я покажу їй шрами, і нехай вона знає, як хоробрий Чандален! Келен засміялася:

— Звичайно, на неї справить враження, коли вона побачить, що тебе поранили стрілою. Чандален похитав головою.

— Якщо в мене потрапила стріла, це не означає, що я — хоробрий. Стріла може потрапити в будь-кого. Я хоробрий тому, що не кричав, коли вирізали стрілу!

Нехай коли-небудь, подумала Келен, якась жінка знайде з ним щастя.

— Я рада, що добрі духи захистили тебе і ти тепер зі мною, — сказала вона.

Чандали пильно подивився на неї:

— Не знаю, як це вийшло, але мені чомусь здається — Пріндін промахнувся не тільки тому, що мене захистили духи.

Вона мовчки посміхнулася. Але, поглянувши на мертве тіло, перестала посміхатися.

— Бідолаха Тоссідін! — Сказала вона сумно. — Він так любив брата.

— Я знав його з дитинства, — відповів Чандалов. — Обидва вони приставали тоді до мене з проханнями навчити їх чому-небудь. Обидва вони хотіли слідувати за мною. — Він раптом замовк і якийсь час думав про щось своє. Потім він немов прокинувся і продовжував:

— Люди чекають нас. Вони дуже турбуються про тебе.

Вони вилізли з куреня. Уже було світло. При їх появі воїни встали.

Капітан Райан кинувся вперед, але тут раптом його відтіснив велетень з пораненою рукою. У здоровій руці він стискав величезну бойову сокиру.

— Орск! — Вигукнула Келен. — І ти живий! Очі його почервоніли від сліз.

Келен згадала, як плакав її батько, коли захворіла її мати і його пані.

— Пані! — Вигукнув Орск. — Ти жива! Наказуй!

— Орск, всі ці люди — мої друзі. Тобі немає чого їх зупиняти. Я в безпеці. Мені буде приємно, якщо ти поки спокійно посидиш тут.

Він тут же опустився на землю. Келен запитально подивилася на Чандалена.

Він знизав плечима:

— Я бачив, що він захищав тебе, а Пріндін хотів убити його, тому я і йому дав квессін-доу. Наші воїни просто витягли стрілу з його тіла. Не знаю, наскільки небезпечна його рана, але вона його зовсім не хвилює. Він думає тільки про тебе. Мені вдалося умовити його не входити в курінь, лише коли я сказав, що ти не видужаєш, якщо тебе зараз не залишити в спокої.

Келен тільки зітхнула. Їй боляче було дивитися на обличчя цього одноокого гіганта, який так віддано поглядав на неї.

— Як йдуть бої? — Запитала вона у Райана, що нетерпляче чекав її слів.

— Що там бої! Ти-то як себе почуваєш? Ти налякала нас до смерті! — Він подивився на Чандалена і Орска. — Ці двоє не дозволили мені навіть поглянути на тебе.

— Така вже у них робота, — сказала Келен. — Я дякую вам усім за те, що ви так тривожилися про мене. Чандален врятував мене.

— Але що тут сталося? Десять людей, котрих я залишив тут, убиті, Пріндін і Тоссідін — теж. І ще купа воїнів знайшли тут свій кінець. Ми боялися, що вони вбили тебе.

Келен зрозуміла, що Чандален їм нічого не сказав.

— Один з убитих, он той — Рігс, був головним в іхньому війську, — відповіла вона. Більшість його людей убив Орск. Воїни Ордена хотіли захопити і мене. Пріндін вбив наших вартових, свого брата і намагався вбити мене.

В рядах воїнів пролунали здивовані вигуки.

Райан витріщив на неї очі.

— Пріндін! Не може бути! О духи, але чому? Дочекавшись, поки настане тиша, вона відповіла:

— Пріндін — дитя погибелі.

Знову вона почула гомін. Хтось тихо повторив слова «дитя погибелі».

— Ви славно бились, хлопці, — продовжувала Келен. — Але тепер вам належить битися без мене. — Воїни не приховували свого розчарування. — Я ніколи не залишила б вас, якби не знала, що ви можете чудово впоратися самі. Ви всі боролися як герої.

Воїни відразу немов стали вище ростом. Вони слухали Келен, як слухали б свого полководця.

— Я пишаюся вами, але військо Імперського Ордена — не єдина загроза для Серединних Земель. І доказ тому — Володар тьми послав дитя погибелі, щоб покінчити зі мною. Сам Імперський Орден був підпорядкований Володареві. І зараз я повинна подумати про цю, більш страшну загрозу для всього світу живих. Я знаю, що такі воїни, як ви, можуть завдати поразки війську Ордена!

Тільки зараз Келен зауважила, що шия більше не болить. Вона торкнулася рукою того місця, де залишився слід від укусу — його більше не було.

Схоже, хватка Володаря дійсно ослабла.

Келен знову звернулася до воїнів:

— Хоча ви прекрасно вмієте боротися, ви не повинні уподібнитися тим, з ким ви воюєте. Ворог воює заради того, щоб вбивати, заради смерті і поневолення, а ви — заради життя і свободи. Завжди пам'ятайте про це! Не уподібнюйтеся тим, кого ненавидите. Я знаю, як це небезпечно. Це ледь не сталося і зі мною. Я ж обіцяю вам, що завжди буду пам'ятати вас всіх. Обіцяйте мені і ви, що коли все це скінчиться і не буде більше загрози ні від Ордена, ні від Володаря, то ви як-небудь зберетеся і з'явитеся в Ейдіндріл, щоб Серединні Землі могли віддати вам шану за все, що ви зробили.

Воїни підняли стислі кулаки на знак клятви.

Їх охопило радісне збудження.

— Командир Райан, — продовжувала Келен, — передайте ці мої слова вашим людям в інших таборах. Я сама хотіла б це зробити, але мені пора в дорогу.

Він запевнив, що виконає її прохання. Келен обома руками підняла меч над головою.

— Король Вайборн цим мечем захищав свою землю. Я, сповідниця, захищала цим мечем Серединні Землі. Зараз я повинна передати його в надійні руки.