— Тепер я розумію, що значить «Шукач». З цими словами вона невміло вилізла на Джеральдіну. Сестра Верна вже осідлала Джека. Річард сів на Бонні.

Кинувши лютий погляд на натовп, Річард пришпорив коня, пустивши його в галоп. Обидві вершниці помчали за ним. Натовп розступився.

Магія меча вимагала крові. В цей момент Річарду навіть хотілося, щоб хто-небудь ризикнув зупинити його.

Але ніхто не ризикнув.

— Прошу тебе, — почала благати Дю Шайю, — уже майже стемніло. Можна нам зупинитися, або хоча б можна, я піду пішки? Мені вже погано їхати на цій тварині.

Вона всіма силами намагалася втриматися в сідлі, хоча Джеральдіна бігла риссю. Позаду, теж риссю, їхала сестра Верна, але Річард не оглядався на неї.

Сонце дійсно вже сідало, і він відчув, що разом з денним світлом відходить і лють.

Дю Шайю кивком вказала направо:

— Он там є маленьке озеро і галявина.

— Ти впевнена, що ми на землі твого народу? — Спитав Річард.

Вона кивнула:

— Уже кілька годин. Я знаю ці місця.

— Добре, ми зупинимося на нічліг. Річард зупинив коня і допоміг Дю Шайю злізти. Вона зі стогоном спустилася на землю.

— Якщо ти і завтра змусиш мене сісти на це чудовисько, я тебе вкушу!

Вперше з тих пір, як вони покинули землі маженді, Річард посміхнувся. Він почав розсідлувати коней, а Дю Шайю послав за водою. Сестра Верна тим часом зібрала хмиз і за допомогою свого Хань розпалила багаття. Річард стриножив коней і залишив їх пастися на галявині, де росла соковита трава.

Коли повернулася Дю Шайю, він сказав:

— Здається, пора вас один одному представити. Сестра Верна, це Дю Шайю. Дю Шайю, це сестра Верна.

Сестра вже заспокоїлася або принаймні зробила вигляд, що заспокоїлася.

— Я рада, Дю Шайю, що сьогодні ти уникла загибелі, — з крижаної ввічливістю промовила вона.

Дю Шайю кинула на неї злий погляд. Річард вже знав, що її народ вважає сестер Світла відьмами.

— Разом з тим, — додала сестра Верна, — я шкодую про всіх тих, хто помре замість тебе.

— Ні про що ти не шкодуєш, — огризнулася Дю Шайю. — Ти хотіла б, щоб все бака-бан-мана померли!

— Це неправда. Я нікому не бажаю смерті. Але я знаю, що мені тебе все одно не переконати, так що можеш залишатися при своїй думці.

Дю Шайю витягла з-за пояса ніж для жертвоприношень і піднесла його під ніс сестрі Верні.

— Вони три місяці тримали мене на ланцюгу. — Вона подивилася на зелену ручку, складену з зображень пар, які займалися зляганням. — Ось це зі мною робили ці пси. І ось так вони це робили. — Вона показала пальцем. — І ось так — теж. — Вона задихалася від гніву.

— Не знаю, як мені переконати тебе, — заговорила сестра Верна, — що у мене викликає жах і те, що вони робили з тобою, і те, що збиралися зробити. Багато речей в цьому світі викликають у мене огиду, але іноді доводиться терпіти їх заради вищої мети.

Дю Шайю поплескала себе по животу.

— У мене більше немає місячних. У мене буде дитина від когось з цих псів! Мені доведеться йти до знахарок, просити у них трави, щоб позбутися від паршивця.

Сестра Верна благально подивилася на неї.

— Прошу тебе, Дю Шайю, не роби цього! Дитя — дар Творця. Будь ласка, не відкидай Його дару!

— Дару?! Великий Творець, виходить, приносить свої дари темними шляхами!

— Дю Шайю, — тихо сказав Річард. — До цих пір маженді вбивали кожного бака-бан-мана, кого їм вдавалося захопити в полон. Ти перша, хто отримав свободу. Вважай, що твоя майбутня дитина — символ примирення. Вбивства повинні припинитися заради майбутнього всіх ваших дітей. Нехай твоя дитина живе: вона нікому не заподіяла зла.

— Але його батько заподіяв зло!

— Діти негідників не обов'язково негідники, — з гіркотою заперечив Річард.

— Якщо батько був лиходієм, то й син буде лиходієм!

— Це неправда, — сказала сестра Верна. — Батько Річарда був лиходієм і вбив багатьох людей, а Річард намагається зберегти життя людям. Його мати розуміла, що діти не відповідають за злочини батьків. Хоча батько Річарда і згвалтував її, вона не шкодувала любові для сина. Річарда виховали хороші люди, вони навчили його добру. Тому ти сьогодні залишилася жива. І ти можеш навчити добру свою дитину.

Дю Шайю невпевнено подивилася на Річарда.

— Це правда? Якийсь злий пес поглумився над твоєю матір'ю, як ці — з мене? Він мовчки кивнув.

— Я повинна зважити ваші слова. — Вона погладила живіт. — Я подумаю, як мені поступити. Ви повертаєте мені життя.

Річард стиснув її плече.

— Я впевнений, твоє рішення буде правильним.

— Якщо вона до цього доживе. — Сестра Верна вперше заговорила з Річардом після ранкового події. — Ти роздаєш нездійсненні обіцянки і вимовляєш порожні погрози. Коли маженді засіють свої поля, вони побачать, що з посівами нічого не трапилося. Вони перестануть боятися твоїх погроз і знову почнуть війну з її народом. Не кажучи вже про їхні стосунки з нами!

Річард зняв з себе шкіряний шнурок, на якому висів свисток, подарунок Птахолова.

— Не впевнений, що з їх посівами нічого не трапиться. — Він повісив свисток на шию Дю Шайю. — Цей свисток подарували мені, а тепер ти прийми його від мене в подарунок, щоб з його допомогою покласти край ворожнечі. Свисток цей чарівний, він скликає птахів. На його звуки злетиться стільки птахів, скільки ти ніколи в житті не бачила. Я сподіваюся, ти зможеш виконати моє обіцянку. Слухай. Ти підеш на поля маженді і там десь сховаєшся. На заході подуй в цей чарівний свисток. Ніякого звуку ти не почуєш, але магія притягне туди безліч птахів. Уявляй собі всіх птахів, яких знаєш, і дуй в свисток до тих пір, поки вони не з'являться. Вона помацала різьблений свисток.

— Він чарівний? І птахи дійсно прилетять?

Річард посміхнувся:

— Можеш не сумніватися. Ніхто з людей не почує, як ти будеш свистіти. Маженді не зрозуміють, що це ти викликала птахів. Птахи ж будуть дуже голодні і накинуться на посіви. Коли маженді знову засіють свої поля, ти знову нашлеш на їх поля птахів і залишиш їх без насіння.

Вона радісно всміхнулася:

— Всі маженді помруть з голоду! Річард суворо подивився на неї.

— Ні! Я дарую тобі чарівний свисток, щоб припинити вбивства, а не щоб вбивати з його допомогою. Птахів треба закликати до тих пір, поки маженді не погодяться жити з вами в мирі. Коли вони зроблять це, ви теж повинні будете виконати зобов'язання і ніколи більше не воювати з ними. Але пам'ятай: якщо ти зловживатимеш моїм подарунком, я повернуся і зверну свою магію проти твого народу. Гляди ж, не обдури моєї довіри!

Дю Шайю відвела очі.

— Я зроблю все, як ти кажеш. Я не підведу тебе.

Спасибі тобі за те, що ти приніс нам мир.

— Мир! — Фиркнула сестра Верна, нагородивши Річарда спопеляючим поглядом. Ти що, думаєш, все так просто? Після того, як люди прожили за своїми звичаями три тисячі років, по-твоєму, досить віддати вказівку — і вони перестануть вбивати один одного? Ти віриш, що варто тільки тобі з'явитися — і життя народів зміниться? Та ти наївна дитина! Нехай ти не успадкував злочинних схильностей батька, але твоя самовпевненість приносить не менше зло.

— Якщо ти, сестра, сподіваєшся, що я здатний змиритися з людськими жертвоприношеннями, ти здорово помиляєшся, — тихо сказав Річард. — Яке зло я приніс і кому? Хіба я став причиною загибелі людей?

— Ну, перш за все, — почала сестра, — якщо ми перестанемо допомагати тим, у кого є дар, вони загинуть. Як же, по-твоєму, ці хлопчики тепер зможуть потрапити в наш Палац? Землі маженді ми перетинати більше не зможемо. А вона, сестра Верна скоса глянула на Дю Шайю, — тільки нам дозволить пройти через свої землі. Про те, щоб пропустити інших, мови поки не йшло. І всі ці діти загинуть через те, що ти сьогодні зробив.

Річарду було важко зосередитися. Магічний гнів меча викликав у нього на цей раз відчуття небувалої втоми. Найбільше йому хотілося спати. Він повернувся до Дю Шайю: