— Будь ласка, Натан. Вже пізно. Це дуже важливо.
Усмішка зійшла з його обличчя.
— Я не пам'ятаю слів, але це правда.
Маргарита все ж сумнівалася, що він говорить правду. Слова пророцтв віддруковувалися у свідомості Натана, як на кам'яних скрижалях. Сестра заспокійливо накрила долонею його руку.
— Це можна зрозуміти. Я сама знаю, як важко буває пригадати все до останнього слова. Просто перекажи мені, як можеш. Але, будь ласка, постарайся.
— Ну… Добре. — Він подивився в стелю і задумливо почухав пальцем підборіддя. — Це пророцтво, в якому щось говориться про чарівника з Д'хари, який зміг би занурити в морок весь світ, якщо б порахував тіні.
— Дуже добре, Натан. Чи не можеш ти згадати ще щось? Мені дуже потрібна твоя допомога.
Швидше за все Натан пам'ятав кожне слово, але сестра знала, як він любить, коли його вмовляють. Він кинув на неї швидкий погляд і кивнув.
— «З диханням зими піднімуться Зниклі Тіні. Якщо той, хто несе в собі помсту Д'хари, порахує їх вірно, тьма накриє весь світ. Якщо ж він помилиться, то ціною буде його життя».
Дійсно, пророцтво з розгалуженням. І сьогодні спливала перша доба зими. Маргарита ніколи не знала, що означає це пророцтво, але знала про його існування. Скільки разів вона чула, як про це сперечаються внизу, в скрипторіумі, як обговорюють кожне слово і кожен раз бояться, що саме зараз воно збудеться.
— І яка ж гілка реалізувалася?
— Гірша. — Обличчя Натана спотворила крива посмішка. Маргарита почала нервово перебирати гудзики.
— Ми загинемо у темряві?
— Тобі варто трохи краще ознайомитися з пророцтвами, сестра. Далі там говориться ось що: «Але слідом за силою, що забере в нього життя, ще більш чорне зло прийде в світ через прорив. І тоді надія на порятунок буде тонка, як білий клинок в руці народженого Істиною». — Натан ще ближче схилився до сестри і прошепотів:
— Є тільки одне ще більш чорне зло, сестра Маргарита, — це Повелитель Хаосу.
— Хай врятує нас Творець, та вкриє нас у своєму світі, — прошепотіла сестра.
Тепер на обличчі Натана з'явилася насмішка.
— У пророцтві нічого не говориться про Творця, який прийде спасти нас, сестра. Краще простеж справжню гілку. Саме так Вона дасть тобі проблиск надії.
— Натан, я не знаю, що означає це пророцтво. Ми не в змозі простежити істинну і помилкову гілки, якщо не знатимемо, що це означає. Ти сказав, що знаєш про це розгалуження. Ти не міг би розповісти мені? Ти не міг би розповісти мені пророцтва кожної гілки, щоб я могла простежити і порівняти подальший хід подій?
— «Помста Магістра наздожене всіх незгодних. Жах, відчай і безнадія будуть царювати всюди». — Пророк глянув на неї. — Це початок помилкової гілки.
Сестра мимоволі здригнулася від думки про те, яка ж тоді справжня, якщо вона ще гірше.
— А пророцтво з істинної гілки?
— «Не допоможе ніхто, крім єдиного, народженого з даром нести Істину, того, хто залишиться в живих, коли нависне загроза тіней. А потім прийде темрява велика, тьма смерті. І заради надії врятувати Життя та, що в білому, повинна бути віддана народу своєму, щоб звеселився і зрадів народ».
Маргарита задумалась. Цих пророцтв вона не пам'ятала, але перше здавалося досить простим. Як би там не було, помилкову гілку простежити можна.
Друге — більш туманне, але, мабуть, і його вдасться зрозуміти після деяких пошуків. Судячи з усього, тут мова йшла про сповідницю. Слова «та, що в білому» означали Мати-сповідницю.
— Спасибі, Натан. Помилкову гілку дійсно простежити неважко. З істинною дещо складніше, але, знаючи початок лінії, простіше виявити подальший її шлях. Нам просто доведеться простежити, з якими пророцтвами пов'язана це подія.
Цікаво, як вона звеселить свій народ? — На губах Маргарити заграла легка посмішка. — Звучить так, наче вона вийде заміж, так?
Пророк примружився, відкинув голову і застогнав. Він встав на ноги, заходячись істеричним реготом. Він реготав і реготав, поки сміх не перейшов в сухий кашель. А потім він повернувся до Маргарити, весь червоний.
— Дурепи пихаті! Ви, сестри, метушитеся навколо нас так, ніби те, що ви робите, має якесь значення, немов ви знаєте, що робите! Ви нагадуєте мені квочок в курнику, які кудахкають з таким виглядом, ніби обговорюють проблеми вищої математики! Я кидаю вам зерна пророцтв, ви намагаєтеся підібрати їх, але тицяєтеся дзьобами в бруд.
Вперше з тих пір, як вона стала сестрою, Маргарита відчула себе маленькою і жалюгідною.
— Натан, будь ласка, не треба.
— Ідіотки, — прошипів пророк.
Він рвонувся до неї так стрімко, що Маргарита злякалася. Чисто рефлекторно вона вивільнила силу нашийника. Натана жбурнуло на коліна. Він схопився за груди, судорожно ковтаючи повітря. В ту ж мить Маргарита, опанувавши себе, зупинила магічний потік. Вона вже шкодувала про скоєне.
— Вибач, Натан. Ти налякав мене. Як ти? — Він вчепився в підлокітник, насилу підвівся, важко дихаючи опустився в крісло і кивнув. Маргарита зніяковіло мовчала, чекаючи, поки він прийде в себе. Натан криво посміхнувся.
— Злякав я тебе, так? А хочеш злякатися по-справжньому? Хочеш, я покажу тобі пророцтво? Не розповім, а саме покажу? Покажу все, як воно буде насправді. Я ніколи ще не показував цього жодній сестрі. Ви всі вивчаєте пророцтва і думаєте, що здатні зрозуміти, що стоїть за словами, але ви не розумієте нічого. Не так потрібно працювати з ними.
Маргарита нахилилася до пророка.
— «Не так потрібно працювати?» Що ти хочеш сказати? У пророцтвах говориться про майбутнє, і ми намагаємося зрозуміти це.
Він похитав головою:
— Це далеко не так. Пророцтва даються тими, хто наділений даром, такими, як я, пророками. І розуміння їх теж дається тим, хто наділений даром, таким, як я. А ті, хто мають лише силу, як ти, не здатні зрозуміти прочитане або почуте.
Він випростався, і знову Маргарита шкірою відчула його ауру, його могутність.
Вона ніколи не чула про такі речі. Вона не знала, чи говорить пророк правду, чи всі його слова викликані гнівом.
— Натан, все, що ти можеш розповісти або показати мені, принесе нам неоціненну допомогу. Ми разом боремося на стороні Творця. Його воля головна в нашому житті. Сили Безіменного вічно борються з нами. Так, я хотіла б, щоб ти показав мені пророцтво так, як воно здійсниться.
Лице пророка стало таким серйозним, що в неї перехопило подих.
— Добре, сестра Маргарита. — Він схилився до неї. — Дивись мені в очі, прошепотів він. — Загубися в моїх очах.
Його пильний погляд заворожував, глибокі, темні очі, здавалося, стають все більше і більше… більше і більше… Не було нічого, крім його бездонних очей. А потім Маргарита побачила безмежне чисте небо.
— Я знову скажу тобі справжнє пророцтво, але на цей раз ти побачиш, що стоїть за словами. — Маргарита слухала його і ніби пливла в небі, як хмара. — Не допоможе ніхто, крім єдиного, народженого з даром нести силу Істини, того, хто…
Слова розтанули і зникли, і вона побачила. Картини, запахи, звуки нахлинули на неї.
Вона побачила прекрасну жінку з довгим волоссям, одягнену в сукню з білого атласу, — Мати-сповідницю. Маргарита побачила, як Квод з Д'хари вбивають інших сповідниць, і її охопив жах. Вона побачила найближчу подругу, зведену сестру жінки в білому, побачила, як та вмирає у неї на руках. Вона відчула відчай Матері-сповідниці.
Потім Маргарита побачила Матір-сповідницю поруч з тією людиною з Д'хари, яка посилала кводи вбивати інших сповідниць. Стрункий, гарний чоловік у білому одязі стояв перед постаментом з трьома скриньками. Маргарита здивувалася, помітивши, що шкатулки відкидають різну кількість тіней.
Чоловік у білому одязі здійснював дивний обряд. Він накладав чари, чари зла, чари Підземного світу. Весь вечір, всю ніч, до самого світанку. А потім виглянуло сонце, і почався день, і Маргарита зрозуміла, що це сьогоднішній день. Вона бачила те, що сталося в цей самий день.
Чоловік в білому завершив приготування. Він підійшов до скриньок. Посміхаючись, він простягнув руку і відкрив ту, що посередині. Ту, що відкидала дві тіні.
