— Мати-сповідниця, ми — новобранці, але всі ми — галейські воїни! відповів він.
— Ви занадто молоді! Занадто молоді для війни.
Знову настало незручне мовчання. Командир і обидва його помічника переступали з ноги на ногу. Деякі воїни з цікавістю поглядали на Чандалена, Пріндіна і Тоссідіна. Вони раніше ніколи не бачили таких людей.
Келен схопила командира за рукав, відтягла його в сторону, наказавши всім розійтися по місцях.
Воїни стали вкладати мечі у піхви, лучники — стріли в сагайдаки, а Келен між тим повела їх командира та його помічників на таку відстань, щоб їхня розмова не дійшла до вух підлеглих. Увійшовши в гайок, вона жестом веліла командиру сісти на колоду, і він мовчки послухався. Знову настало мовчання.
Першою його порушила Келен:
— Як твоє ім'я, командир? Він підняв голову.
— Капітан Бредлі Райан, Мати-сповідниця. А це мої помічники — Нолан Слоан і Флін Гобсон.
— Скільки ж хлопчаків у вашому війську, капітан Райан?
Він злегка змінився в обличчі.
— Мати-сповідниця, ми, можливо, молодше тебе, хоч і ненабагато, і ти вільна вважати нас хлопчиськами, але всі ми — воїни. Хороші воїни.
Келен з труднощами стримувала обурення.
— Хороші воїни, кажеш? Якщо ви дійсно такі гарні, то чому мені вдалося непомітно пройти повз ваші сторожові пости? — Він почервонів, але нічого не відповів на це звинувачення. — І чи є у вас, — продовжувала вона, — хоч один воїн, включаючи вас трьох, який був би старше вісімнадцяти?
Командир мовчки похитав головою.
— Ось я і питаю, скільки всього хлопчаків у вашому війську? — Повторила Келен.
— Під моїм командуванням — чотири з половиною тисячі чоловік.
— А відомо тобі, капітан Райан, що військо, яке зараз стоїть на вашому шляху, в десять разів перевершує чисельністю твоє власне?
На його обличчі з'явилася пустотлива усмішка.
— Ми не хочемо, щоб вони «стояли на нашому шляху», Мати-сповідниця! Ми їх доганяємо і, думаю, завтра наздоженемо.
— Завтра наздожене? — Зло перепитала Келен. — Завтра, юначе, ти і твої «воїни» загинули б, якби я вас не «наздогнала». Ти не уявляєш собі, яка це страшна сила — ті, на кого ти збираєшся напасти.
— Уявляю, — сказав він. — У нас, між іншим, є розвідники, і ми отримуємо донесення. Келен схопилася, вказуючи рукою направо:
— Он за тією горою — військо в п'ятдесят тисяч людей!
— У п'ятдесят дві тисячі, і ще кілька сотень, — незворушно уточнив командир. — Ми не дурні, ми знаємо, що робимо.
Вона кинула на нього гнівний погляд.
— О, звичайно, ви знаєте! А що ви збираєтеся робити, коли їх «наздожене»?
Райан самовпевнено посміхнувся, як людина, готова довести кому завгодно, що він знає, що робить.
— Ну, вони повинні дійти до розвилки. Ми пошлемо туди наших людей, щоб їх оточили з двох сторін. Тоді вороги подумають, що на них напало велике військо.
Ми змусимо їх відступати он по тій дорозі. Вони повернуться сюди, а ми влаштуємо їм в ущелину засідку. Ми поділимося на дві частини і підпустимо їх ближче, так, щоб для них не залишилося вибору. У найвужчому місці ущелини чекатимуть наші списники. По флангах я виставлю лучників, так, щоб не дати ворогам відхилитися в ту або іншу сторону. Цю частину нашого війська ми називаємо «ковадлом». Наші загони, які будуть гнати ворогів звідти, ми називаємо «молотом». Тут ми і розіб'ємо їх! Це — стародавній тактичний прийом, — додав він з гордістю.
Келен втупилася на нього, як на людину, яка не розуміє, що говорить.
— Я знаю, як це називається, юначе. Це дійсно дуже хороший прийом… при певних умовах. Але якщо противник чисельно перевершує вас в десять разів, то застосовувати його — безумство. Миша намірилася схопити кішку! Де це бачено!
— Нічого подібного, — парирував він. — Адже нас вчили перемагати не числом, а мужністю і умінням. Невелике військо, що складається з хороших воїнів, в такій місцевості, як ця…
— З хороших воїнів? Ви що ж, уявили себе всемогутніми? — Перебила Келен. — Не можна палицею зрушити валун. Щоб змусити ворогів відступити, треба по-справжньому налякати їх. Адже вони — досвідчені воїни, загартовані в битвах! Вони півжиття тільки й роблять, що воюють. Як, на вашу думку, вони нічого не знають про «молот і ковадло»? Або якщо вони вороги, то, значить, бовдури?
— Ні взагалі-то, але я думав…
— А хочеш, — знову перебила Келен, — я сама тобі розповім, як усе відбудеться, командир? Слухай. Коли ти пошлеш своїх людей, щоб оточити ворогів, вони зроблять вигляд, що поступилися, і трохи відійдуть назад, коли ж ваші люди просунуться вперед, вони самі оточать вас з флангів. Цей прийом називається «горіхоколка», а хто буде грати роль горіха, ти, думаю, вже вгадав. А після цього вони почнуть наступати на ваше «ковадло», вони будуть рватися вперед, як мисливські пси, що почули запах крові. І після знищення вашого «молота» їх уже ніщо не втримає. У них достатньо досвіду, і вони добре знають свою справу. Їх «клин» відріже списоносців від мечоносців, які повинні їх підтримувати.
Ворожа важка кавалерія обрушиться на ваших лучників і змете їх. Ви будете хоробро боротися, але у них виявиться кількісна перевага разів у двадцять, адже ви маєте намір пожертвувати частиною ваших сил заради «молота», а всі, кому дістанеться роль «молота», приречені на загибель. Щоб боротися з переважаючими силами, треба знищувати їх частинами, поступово. Ви ж збираєтеся вчинити зовсім навпаки. Ви самі хочете розділитися на два загони, щоб їм було легше вас знищити.
— Ти ще нас не знаєш, — не хотів поступатися командир. — Ми ще себе покажемо! Ми — не якісь там молокососи.
— Всі хлопці, якими ти зараз командуєш, загинуть, — спокійно сказала Келен. — А ти бачив, як це буває? Це зовсім не так, як помирає старий у своєму ліжку. Вас будуть протикати піками, рубати на шматки мечами, розпорювати животи. Ти побачиш обличчя своїх друзів, спотворені жахом, побачиш, як вони захлинаються кров'ю. Поранені будуть марно волати про допомогу, а вороги будуть топтати їх, колоти й рубати, але не добивати, щоб вони довше мучилися. Тих же, хто здасться в полон, потім страчують, а ваші вороги при цьому будуть співати і танцювати, тріумфуючи перемогу.
Райан нарешті підняв голову. Два його помічника стояли, не піднімаючи очей.
— Ти говориш зовсім, як принц Гарольд, Мати-сповідниця. Він не раз говорив нам подібні речі.
— Принц Гарольд — майстерний полководець.
— І все ж я не зміню рішення, — сказав Райан. — У нашому положенні нічого кращого, ніж «молот і ковадло», не придумаєш. Ми повинні домогтися успіху, у нас просто немає іншого виходу.
Чандален нахилився до Келен і сказав на своїй мові:
— Мати-сповідниця, ці люди шукають смерті. Треба триматися від них подалі, щоб їх дурість нас не погубила. Вони помруть всі до єдиного.
— Він сказав, що завтра ви всі помрете, — повідомила Келен командиру, намагаючись говорити тихіше.
Райан зміряв Чандалов зневажливим поглядом.
— Що він розуміє у військовій справі, цей дикун?
— Дикун?! — Перепитала Келен. — Він дуже розумна людина і говорить на двох мовах — на своїй і на нашій. — Командир Райан поперхнувся. — І він брав участь у багатьох битвах, — продовжувала Келен. — Він не раз вбивав ворогів. А скількох вбив ти, Бредлі?
— Е-е… жодного. — Він подивився на своїх помічників. — Я жалкую. Я зовсім не хотів нікого образити. Але все ж і ми дещо розуміє в військовій справі.
— А що ви знаєте про війну, хлопці? — Тихо запитала Келен.
— Ми всі добровольці. Я служу вже три роки, і тут у нас майже всі служать хоча б по року. Нас учив боротися сам принц Гарольд, а він битися вміє. Ми кілька разів перемагали в навчальних боях. У цей похід нас послали, щоб ми пройшли останнє випробування. До цього ми провели в польових умовах близько місяця. Ми молоді, але це не означає, ніби ми не вміємо воювати. Ми — сильні, загартовані воїни. Чандален засміявся:
— Ви — загартовані? Але ви подорожуєте, як жінки. Тобто як деякі жінки, — поправився він, перехопивши незадоволений погляд Келен. — Ви їздите у візках. А це робить вас зніженими. Завтра ви загинете.
