— Зедд, вона вчилася у них, потім повернулася додому.

Вона не сестра Світла. Сестри не такі… нерозумні, як тобі здається.

Він підозріло глянув на неї:

— А ти звідки знаєш? Еді зітхнула:

— Пам'ятаєш ту круглу кістка скріна, подарунок жінки, яка померла?

Пам'ятаєш, вона пропала? Так ось, жінка, яка зробила мені цей подарунок, була сестра Світла.

— А що вона робила в Новому світі? — Запитав Зедд, намагаючись говорити спокійно.

— Вона не була в Новому світі. Це я була в Старому світі.

— Ти перетинала Долину заблукалих?! — Зедд подивився Еді прямо в очі. Ти була в Старому світі? Скільки в тебе таємниць!

— Я ж говорити тобі, що шукала всюди жінок з даром, щоб вчитися у них. Були такі і в Старому світі. За тим я і ходила через долину і назад.

Серед сестер були такі, хто міг навчити дечому корисному. Сестри Світла, як їм належить, багато знають про володарів, про Безіменного, як вони його називають, тому що хочуть застерегти людей від його підступів. У Палаці я пробула недовго. Довго вони жити там не дозволяють, якщо сама не захочеш стати сестрою Світу. Вони мені дозволили недовго позайматися у них в архіві. Там, у Палаці, серед них бути такі, біля кого навіть їжу небезпечно приймати, але від інших можна дізнатися дуже багато корисного. Зедд нервово походжав по кімнаті.

— Сестер Світла доводить до пустоти сліпа віра. Поруч з ними навіть ті, хто вбив Пела, виглядають більш розумними. А коли ти була у них, бачила когось із їхніх учнів?

— У мене там були свої заняття. Я не сперечалася про віру З сестрами. Це бути нерозумно. Може, у них тоді і були учні, але сестри мені про це не розповідали і ніколи б не допустили до своїх учнів. Думаю, що учні у сестер бути тільки з їх країв. Вони не такі дурні, щоб порушувати умови перемир'я. Вони бояться того, що могли б зробити чарівники з цього світу, якщо б дізналися про порушення. А мені б вони не сказали нічого про своїх учнів, навіть якщо учні у них були.

— Звідки у них взятися учням! — Вигукнув чарівник. — Зараз майже не народжується людей з даром. Занадто багато чарівників загинуло у війнах. Ми вимираюча раса. Я сам. Великий Чарівник, не відмовив би у навчанні нікому з народжених з даром, так само як не відмовив би жоден з моїх учнів. Такий стародавній звичай. Сестри Світу це добре знають! Їм відомі наші закони! Вони не мають права брати учня, якщо тільки його не відмовилися навчати чарівники в нашому світі. Порушити ж цей закон для кожної з сестер Світла значить приректи себе на смерть, якщо вона знову перетне долину і з'явиться в Новому світі.

— Вони знають це, Зедд. Вони розуміють, що їм загрожує.

— Повинні знати! Одного разу, коли я ще був молодий, я зустрічався з однією з них і послав попередження абатисі. — Він стиснув кулаки. — Вони вчать надто незграбно і грубо, як якщо б дитину взялися навчати хірургії. Якби я тільки знав, як пройти повз ті прокляті вежі, я б з'явився у Палац пророків і показав би їм, де раки зимують!

— Зедд, ти знаєш, що за цей час загинуло багато, наділених даром, тихо відповіла чаклунка. — Вони загинули тому, що нікому було навчити їх, як розпоряджатися цим даром. Багато тих, хто мають магічну силу, тримаються за неї і не хочуть вчити тих, хто в майбутньому може бути небезпечний. Вони вважають за краще, щоб ці діти загинули через те, що не можуть опанувати власним даром. А сестри Світла не хочуть, щоб ці діти вмирали. Вони по-своєму допомагають людям.

Зедд кинув на неї спопеляючий погляд.

— Сестри Світла дбають тільки про власне благо!

— Може, й так, — відповіла Еді, — але вони заприсяглися дотримуватися законів і правила перемир'я, так само як і ви, чарівники.

Зедд похитав головою.

— Як це можна — допускати, просто заради власної вигоди, щоб обдаровані люди вмирали? Якби всі чарівники були такими, якими мають бути, то сестер Світла просто не існувало б! І ти подумай: вони й думки не допускають про те, щоб чарівники навчали магії обдарованих дівчаток, зате самі беруться вчити молодих людей чарівництву!

— Зедд, послухай мене: я думаю, що ти правий. Але не наша справа ворушити минуле і згадувати минулі війни. Завіса прорвана, і Камінь Сліз потрапив у світ живих! Ось про що ми повинні думати. Коли я вчилася в Палаці, я дізналася деякі прийоми, так що з їх допомогою можна якщо не перемогти чари Підземного світу, то сповільнити їх дію. Нам потрібно швидше щось зробити, а то ця порча погубить нас. Зедд трохи заспокоївся.

— Ти права, Еді. У нас вистачає більш важливих справ. Еді посміхнулася:

— Я рада, що ти прислухаєшся до розумних порад.

— А ти точно знаєш, що жінка з трьома дочками розуміє природу магії? — Запитав Зедд з занепокоєнням. — Нам належить дуже довга подорож, і ми не можемо дозволити собі їхати навмання.

— Вона багато років вчилася у сестер Світу. Вона їм сподобалася, і вони хотіли, щоб вона теж стала сестрою. Але та жінка була іншої віри і врешті-решт повернулася додому. Я точно не знати, чого вона навчилася, але сестри Світла знають багато про магію Підземного світу і повинні були навчити ту жінку всього цього, а вона всі свої знання передала дочкам. Хоча мені самій не хочеться туди їхати, але ближче Нікобара нікого немає.

Коли Зедд зауважив, що Еді закуталась ковдрою по плечі, він закрив вікно.

Він переклав дрова з ящика в вогнище і хотів було вдатися до чарівну силу, щоб запалити вогонь, але вчасно згадав, що робити цього не слід, і вибрав за краще скористатися лучиною.

— Зедд, друг мій, — почув він тихий голос Еді. — Я знаю, про що ти хотіти мене запитати. Я не сестра Світла. Чарівник хотів дізнатися саме це.

— А будь ти сестрою Світла, хіба ти б мені сказала? — Запитав він, не обертаючись.

Вона не відповідала. Зедд подивився на неї і помітив, що вона посміхнулася.

— Сестри Світла ставлять чесність дуже високо, — сказала Еді. — Але збрехати заради служіння Творцеві вони вважають благою справою.

— Це мене не втішає, — пирхнув чарівник. Еді погладила його по руці.

— Зедд, я скажу тобі правду. Я в боргу перед деякими з сестер Світу за те, чого вони навчили мене. Але можу заприсягтися тобі пам'яттю мого Пела: я не з них. Я не допустила б, щоб вони вчили хлопчиків з даром, якби в нашому світі знайшовся чарівник, який погодився стати учителем. Якби це від мене залежало, я не хотіла б, щоб когось вчили так, як це роблять сестри.

— Я й не думаю, щоб ти була однією з них, — сказав Зедд. — Просто мені боляче, що ці жінки так поводяться з учнями, коли я міг би зробити так, щоб учні отримували від свого дару радість. А ці сестри звертають дар в прокляття.

— Я бачу, ти роздобув чудову нову тростину! — Зауважила Еді.

— Вже не знаю, яку вигоду зможе отримати з цього господар, — пробурчав чарівник. — Важко уявити, скільки він з мене може здерти.

— А екіпаж ти знайшов?

— Так, я тобі казав. Візника звуть Аерн. Зараз нам краще трохи поспати: ми зустрічаємося з ним тут, за три години до світанку.

Зедд кинув на Еді похмурий погляд.

— Послухай, поки ми не доберемося до Нікобара і не позбудемося цієї напасті, нам слід бути дуже обережними з нашою магією.

— Тут ми в безпеці? — Запитала Рейчел. У напівтемряві дівчинка не могла розрізнити, чия рука погладила її по щоці. Ласкавий голос промовив:

— Ми обидва тут у безпеці, Рейчел, і так буде завжди. Тобі нічого боятися.

Рейчел посміхнулася. Їй і справді було добре як ніколи. Таке відчуття спокою, наче вона зовсім маленька і сидить на руках у мами; Рейчел давно вже не згадувала про маму, але зараз вона знову відчула давно забуту материнську ласку і турботу.

От коли вони з Чейзом намагалися наздогнати Річарда, тоді було дуже страшно, але тепер переляк пройшов. Яка різниця, чи встигнуть вони наздогнати його чи ні? Рейчел поступово забувала напад скрійлінга і кров, і всі страхи і біди…