Келен помітила біля стіни пом'ятий казанок і вирішила, що простіше скористатися ним, ніж розпаковувати свій. Вона набила казанок снігом і поставила на камені над вогнем. У роздавленій бляшанці в кутку виявився чай, але Келен не ризикнула його заварювати і дістала свій. Сніг в казанку швидко танув, і вона раз у раз вибігала на вулицю за новими порціями. Втім, Келен була рада будь-якому заняттю — аби не бачити стоячі перед очима мертві лиця дівчаток-фрейлін.

Коли вода в казанку готова була закипіти, прийшов Пріндін. Він поставив лук біля стіни і з важким подихом опустився на лаву.

Келен підвелася і визирнула за двері.

— А де ж твій брат?

— Скоро прийде. Ми розділилися, щоб встигнути побачити побільше. — Він витягнув шию, намагаючись зазирнути в сусідню кімнату. — А де Чандален?

— Пішов шукати вас.

— Значить, скоро повернеться. Мій брат недалеко.

— І що ви знайшли?

— Ще мерців.

Видно було, що зараз йому не хочеться нічого розповідати, і Келен вирішила почекати з розпитуваннями, поки не повернуться Чандалов з Тоссідіном.

— Зараз буде чай.

— Гарячий чай — це добре, — зрадів Пріндін. Притримуючи рукою волосся, Келен стала сипати в кип'яток заварку. — У тебе дуже гарний зад.

Келен випросталась і повернулася до мисливця:

— Що ти сказав?

— У тебе дуже гарний зад. — Пріндін показав на нього пальцем. — Мені подобається така форма.

Келен давно навчилася не дивуватися, стикаючись з деякими звичаями народів Серединних Земель. Наприклад, в Племені Тіни чоловік, що робить комплімент жінці з приводу її грудей, тим самим висловлював упевненість в тому, що вона буде гарною матір'ю і народить купу діточок. Зробивши такий комплімент, можна було з упевненістю сподіватися на дружбу з батьком дівчини і на прихильність її матері. У той же час інтерес до того, як дівчина виглядала б без бруду в волоссі, прирівнювався до непристойної пропозиції.

Взагалі люди Тіни трактували питання статі досить незвично. Келен не раз і не два заливалася краскою, коли Везелен без всякого сорому починала розписувати подробиці свого інтимного життя з чоловіком. І, що найгірше, вона обожнювала робити це в його присутності.

Тому Келен не образилася на зауваження Пріндіна, вона розуміла, що це свого роду комплімент і він не хотів її образити, але все ж вона розсердилась. Може бути, тому, що Пріндін посміхався, а у неї перед очима стояли особи вбитих фрейлін.

Придивившись до виразу її обличчя, Пріндін нахмурився.

— Я бачу, ти здивована. Хіба Річард-з-характером ніколи не говорив тобі про це?

Келен зам'ялася, думаючи, як би делікатніше закрити цю тему.

— Ну… Він ніколи не говорив про це особливо.

— Значить, інші чоловіки повинні були сказати тобі раніше. На твій зад будь-хто зверне увагу. І взагалі на твоє тіло приємно дивитися. Воно змушує хотіти… — Він розгубився. — Я не знаю вашого слова для…

Кров прилинула до її обличчя, і вона зробила крок до нього.

— Пріндін! — Вона змусила себе розтиснути кулаки й говорити спокійно. Пріндін, я — Мати-сповідниця. Він кивнув, нітрохи не зніяковівши.

— Так, але ти ж ще й жінка, а твій зад…

— Пріндін! — Келен відчувала, що втрачає контроль над собою. — У вас прийнято говорити жінці такі речі, але в інших країнах це неприпустимо! Це вважається образою, і дуже серйозною. Більше того, я Мати-сповідниця, і зі мною не можна говорити таким чином!

Усмішка зійшла з його обличчя.

— Але ти тепер теж з Племені Тіни.

— Це правда, але тим не менше я залишаюся Матір'ю-сповідницею.

Пріндін зблід.

— Я образив тебе! — Він упав на коліна. — Прости мене, я не хотів проявити неповагу. Я просто хотів тебе похвалити…

Щоки Келен знову запалали, але тепер вже від сорому. Вона все-таки не стрималася і принизила його.

— Я розумію, Пріндін. Я знаю, ти не мав на увазі нічого поганого. Але за межами Племені Тіни ти не повинен ні з ким так розмовляти. Тебе просто не зрозуміють і сильно образяться.

— Я ж не знав! — Пріндін мало не плакав. — Будь ласка, скажи, що прощаєш Пріндіна!

— Так, так… Звичайно. Я знаю, що ти не хотів мене образити. — Вона взяла його за руки. — Звичайно, прощаю.

У дверях виник Чандален. Обличчя його було похмурим. Він кинув швидкий погляд на Пріндіна і запитально подивився на Келен.

— Що відбувається?

— Нічого. — Вона поспішно допомогла Пріндіну піднятися. Тим часом в кімнату ввійшов Тоссідін. — Але нам доведеться поговорити про те, як прийнято розмовляти з жінкою в Серединних Землях. Є речі, які вам необхідно знати, щоб уникнути неприємностей. — Вона поправила одяг і швидко спитала. — Що ви знайшли?

Чандален суворо подивився на Пріндіна:

— Що ти накоїв?

Той відступив на півкроку і опустив очі.

— Я не знав, що роблю погано. Я тільки сказав, що у неї гарний…

— Досить! — Обірвала його Келен. — Просто невелике непорозуміння.

Забудьте. — Вона повернулася до вогню. — Я заварила чай. Знайдіть-но кружки, вони валяються десь тут — і будемо пити чай, поки ви розповідаєте про те, що побачили.

Тоссідін вирушив шукати кружки, по дорозі відваживши брату запотиличник і підкріпивши його відповідним зауваженням. Чандален зняв накидку і, присівши біля вогню, простягнув до багаття замерзлі руки. Тоссідін приніс кружки, і Келен почала розливати чай.

Щоб показати всім, що Пріндін не втратив гідності в її очах, вона запропонувала йому говорити першим. Пріндін, розгублено потираючи потилицю, кинув короткий погляд на брата і Чандалена, обличчя його стало серйозним.

— Війна була десять, може бути, дванадцять днів тому. Вороги прийшли зі сходу, але не всі. Частина їх рухалася з північного сходу і з півдня. Люди з міста билися з ними в ущелинах, а потім ті, хто залишився в живих, зібралися біля міських стін. Вороги переслідували їх і вбивали. Біля південних воріт була остання битва. Вигравши її і стративши полонених, вороги увірвалися в місто. Коли вони перебили всіх там, то знову пішли на схід.

— Вони забрали з собою своїх мерців, — додав Тоссідін. — Вони везли їх на візках: там дуже багато слідів від коліс. На це у них пішло цілих два дні. Дуже багато вбитих. Тисячі. Захисники міста билися, як дияволи.

Вороги втратили більше людей, ніж убили самі.

— А куди вони діли трупи? — Запитала Келен.

— Кинули в яму по дорозі на схід, — відповів Пріндін. — Я можу показати, де це. Яма дуже глибока. Келен обхопила кружку долонями, щоб зігріти руки.

— Як вони виглядають? Який на них одяг? Пріндін сунув руку за пазуху і витягнув згорнутий шматок тканини. Це був прапор, вкритий кривавими плямами.

— Там багато палиць з такими штуками, — пояснив Пріндін. — І на одязі у солдатів такі ж знаки.

Келен розгорнула прапор і приголомшено втупилася на чорний щит з вишитою сріблом витою буквою «Р» — символу будинку Ралів.

— Д'хара, — прошепотіла вона. — Але як це може бути? — Вона підняла голову.

— А чи були там кельтонці?

Брати переглянулись. Вони не розуміли. Вони не знали, хто такі кельтонці.

— Деякі одягнені по-іншому, — невпевнено сказав Пріндін. — Але майже у всіх є такий знак. На одязі або на щиті.

— І вони пішли на схід?

— Так, — кивнув Тоссідін. — Не знаю, як сказати, скільки їх було, але якщо стояти біля широкої дороги і дивитися, як йде така армія, то доведеться дивитися цілий день.

— А ще, — додав Пріндін, — до них приєдналися воїни, які чекали на півночі. Келен насупилася, розмірковуючи.

— Ти сказав про вози… А багато їх було? Великі вози?

— Та сотні! — Зневажливо пирхнув Пріндін. — Ці люди нічого не несуть.

Вони перемогли, бо їх було багато, але вони ледарі. Вони самі їдуть на візках і везуть на них свої речі.

— У них багато припасів, — заперечила Келен. — Армія дуже велика. Вони все везуть на возах, щоб зберегти сили для бою.

— Вони їх втратять! — Вагомо сказав Чандалов. — Якщо ти не несеш сам все, що тобі потрібно, а везеш на возі або на коні, ти стаєш слабким.