У Насті опустився живіт — почалися пологові конвульсії. Не дочекавшись Попідлідвзеленікукурудзи з кушаркою, навколо неї скупчилися жінки. Найкраще було б перенести її до хати, але обстріли не припинялися. То там, то тут гриміли вибухи, і Анна, змивши руки й ножа горілкою, перерізала пуповину. Тільце новонародженого з потьоками материної крові обтерли й загорнули в білу півку. Брехунові пощастило: ні кулі, ні снаряди його не драпнули. Він прибіг до пивниці сказати, що вбита кушарка лежить на гостинцеві. Щойно Попідлідвзеленікукурудзи заскочив до пивниці — почув вереск новонародженого й перехрестився. Майбутній господар дому, п’яте покоління від Гриця Баревича, заходився плачем — мабуть, від щастя народження. Поруч, укрита веретами, тихо стогнала Настя. На другий день, коли фронт пересунувся з Язлівця ближче до Стрипи й Бучача, з пивниці Баревичів люди розійшлися по своїх хатах. Анна внесла в дім немовля. За нею ввійшла Настя й без сил упала на постіль. У неї довго не припинялася кровотеча.

З митницького неба осипалися серпневі звізди. Вони падали ночами, перестиглі, з невидимої небесної грушки. Настя знала, ту грушку трясуть ангели. Ще малою думала, заглядаючи в темне склепіння неба, що за Язлівцями, де живуть інші люди, їх визбирують по дорогах, як кінські гімнюхи для мащення стін. Настин батько Данило записав дівчинку до гімназії в Чорткові, організованій місцевим адвокатом та кількома вчителями-українцями. Він винайняв у місті для дочки помешкання неподалік будинку Ісака Мослера, у домі якого дві кімнати першого поверху займала гімназія. З-поміж засновників української гімназії зустрічаємо й Петра Урбана, молодого вчителя — абсольвента Віденського університету. Настя була єдиною ученицею серед двадцяти гімназистів першого набору. Кількарічне навчання й перебування в Чорткові змінило її. Вона збагнула, що в книжках приховані від інших різні країни й люди, яких вона ніколи не бачила й не зустрічала. У гімназійній бібліотеці можна було прочитати кілька віденських газет і львівське «Діло». Книжки з географії, астрономії, фізики й літератури замовляли у Львові, Тернополі та Чернівцях.

Зустріч Насті з Петром Урбаном була звичайною зустріччю учениці з учителем. Урбан викладав природничі науки та вів гурток із астрономії. Записавшись до гуртка, Настя побачила різноманітні мапи зоряного неба, які вчитель показував під час занять. А коли на власні заощадження й позичку з банку Урбан придбав телескоп, то мандри чортківським небом, сповненим таємниць, стали для Насті улюбленим заняттям. Коли вона на літо поверталася до Митниці, то вислизала з дому опівночі, вилазила по драбині на дах стодоли і спостерігала за сузір’ями, про які вже знала. Урбан розповідав про сонце й місяць, про календарі, пов’язані з циклами небесних світил, про сонячні й місячні затемнення, про скупчення зір, що називалися Чумацьким шляхом, Волосожаром і Квочкою. Настя стежила в серпневому небі за меткими кометами з вогняними шлейфами, за звіздами, що мчали стрімголов. Одного разу Анна, прокинувшись, не знайшла дочки в ліжку. Вийшла на подвір’я й побачила, що Настя сидить на драбині, приставленій до стодоли. Анна перелякалася, подумавши, що Настя — сновида. Стягнула обережно дочку з драбини й уклала до ліжка, а зранку поділилася нічною пригодою з Данилом. Данило за сніданком запитав Настю про нічний випадок.

«Я вивчаю небо», — відповіла дівчинка. І розповіла, що вчитель Урбан радив усім гімназистам роздивитися небо, щоби восени поділитися своїми спостереженнями.

«Я записалася до гуртка пана Урбана».

Данило переглянувся з Анною. Батьки впевнилися, що з Настею все гаразд — дитина пізнає світ.

«А хто він, Настю, цей учитель?» — запитала мама.

«Не знаю, вчить нас фізики й астрономії».

Учитель познайомив учнів із календарями. Розповів, що від того, на якому місці неба знесеться тепле яєчко сонця й зимне яєчко місяця, залежить кількість годин, днів і місяців у році. Розповів, що у світі євреї живуть за своїм календарем, християни й магометани — за своїм.

«Навіть, — сказав Урбан, — у китайців існує свій календар, а роки називаються іменами тварин».

«Якими?» — зацікавився хтось.

«Пацюк, Бик, Тигр, Кріль, Дракон, Змія, Кінь…» — сміх перервав перелік китайських років. Дивно було це чути дітям пшениці.

«А як називатиметься 1915 рік?» — запитала Баревичева.

Урбан погортав книжку:

«Рік Кроля».

«А 1916?» — вона хотіла уявити себе в недалекому майбутньому шістнадцятирічною.

«Дракона, — відповів учитель. — А чого тебе цікавлять ці роки?»

«Не знаю».

Хіба вчитель і учениця могли знати, що саме 1915 буде роком смерті Урбана, а наступного 1916 Настя розродиться в пивниці власного дому сином, який не дізнається імені батька.

Через чотири роки після розмови про календарі Урбан заручиться з Настею.

Найбільше книжок — про це знали учні державної й української гімназій у Чорткові — зберігається не в крамниці Марґуліса й навіть не гімназіальних бібліотеках — вони живуть у палаці чортківського рабина. Павло Бабин, найбільш здібний учень, підслухавши на ринку розмову двох хасидів про вченість і книжки ребе, запропонував товаришам пробратися до палацу й подивитися, чи насправді Ісроель Фрідман володіє таким багатством. До Бабина пристало кілька хлопців і Настя. Змовницька шайка підбила на цю авантюру також учня державної гімназії Хаїма Мослера. Хаїм, який кілька разів зі своїм батьком заходив до рабина у двір під час юдейських свят, добре знав, з якого боку можна підступитися до палацу. Хаїм також підтвердив, що бачив у палаці високі шафи з книжками різними мовами, але зажадав, щоби змовники відвели його до цукерні й купили все, чого він забажає. У Бабина вибору не було — і він позичив у Насті гроші. Хаїм виявився ще той хрунь — набивав свій широкий рот, обсипаний рудим ластовинням, усіма ласощами, що були в цукерні. Після того, як Хаїм відвідав цукерню двічі, Бабин із приятелями примусили Хаїма вести їх до палацу. Той викручувався, але притиснутий аргументами про цукерню, змушений був призначити час відвідин дому цадика. Коли закінчилися гроші, Павло піймав Хаїма в коридорі будинку на виході і пригрозив розплатою за невиконану обіцянку. Змовники, яким було по одинадцять-дванадцять років, пішли за Хаїмом бічними вуличками до палацу Фрідманів. А щоб не привертати уваги, запаслися папером і олівцями — переписували будинки, начебто таке завдання їм заповіли в гімназії. Дійшли до огородженого палацу, побачили у дворі силу-силенну бричок.

Тільки-но Чортків облетіла звістка, що Ісроель Фрідман віддає чотирнадцятирічну дочку Хаву за златопільського ребе Цві Аріє Тверського, зворохобилися міські хасиди. Розворушився мурашник. В усіх єврейських крамницях тільки було й мови про майбутнє весілля Фрідманової дочки. У ребе майже щороку траплялися весілля, поки не поодружував одного за одним усіх чотирьох синів. Минулого року старшу дочку Міріям видав за сина свого кузена Менахема Нухемома Фрідмана зі Штефанешті. О, що то було за весілля!

На весілля, яке справляли в палаці ребе, прибула не одна сотня гостей. За ними спостерігали тисячі цікавих очей містян. Вулицями Чорткова неможливо було пройти, їх заповнювали хасиди, які стікалися до дому цадика, мов потічки до ріки. У такі дні жандармська комендатура стягувала додаткові сили з Бучача й Гусятина. Хасидські двори Галичини, Буковини й Волині мчали на бричках, щоби встигнути побачити зустріч молодого з молодою у дворі Фрідманів і засвідчити свою глибоку пошану ребе. До ребе з’їжджалися перед шабасом віровизнавці з усієї Галичини й Буковини. У вікнах світилося. Подвір’я скидалося на ярмарок в Улашківцях. Одні, щойно прибувши, переносили свої куферки з одягом і книжками в дім. Інші, вітаючись одне з одним, поселялися в бічному будинку для гостей. Хаїм декого з прибульців знав: він шептав Бабину на вухо, що той сивий — ребе з Гусятина, а той ґелеватий — із Бучача, а цей рудий, як сонце, — з Садгори. Якби діти пшениці знали, кого вони бачили на рабиновому дворі, то могли б колись переповідати своїм онукам про цвіт і галуззя хасидських дворів, які постали перед їхніми очима. Але ті, про кого з захопленням говорив Хаїм, були для Павла чи Насті порожнім місцем. Бачили вони, що кожен із прибулих привіз на весілля подарунки. Хаїм прицмокував язиком. Хлопець уявив, якими багатими будуть у Фрідманів Суботні й весільні столи. Тиждень у чортківських пекарнях випікали халу й білі булки. Скубали гусей на подушки й перини, які забере з собою панна молода, коли залишить батьків дім. З обпатраних курей і гусей, зачеплених за крила на гаки, стікала кров. Різники побожно дотримувалися кошерних приписів Тори. Топили гусячий смалець, яким змащуватимуть бляшки для печені. А за рік до весілля чортківські ткачі наткали стільки єдвабу та атласу для нареченої, а шевці нашили силу-силенну спідниць і сукенок, їй могли би позаздрити найбагатші панянки! Дещо прикупили у крамницях Львова та Відня і привезли до Чорткова. Усе, що прибувало до цадикового двору, служба складала у скрині. Посаг нареченої зростав, наче тісто на дріжджах. Солодкий запах білого хліба, спеченого на відбірних жовтках яєць, воркотав голубом у шлунках містян. Щоранку, ковтаючи духмяне повітря, вони згадували про наближення весілля. Хасидські двори століттями перебували в тісних стосунках. Рабаї віддавали дочок чи одружували синів із близькими родичами. Дібра, звичайно, примножувалися, але небезпека кровозмішення могла нашкодити потомству. Одне непокоїло наречену Хаву — майбутнього чоловіка ребе Цві Аріє Тверського вона бачила тільки раз. І хоч Цві Аріє належав до династії Златопіль, одружившись із Хавою, він приставав до чортківського двору. До «Златопіль» зможе додати «Чортків». Династія Тверських не була чужою Фрідманам, бо першою дружиною Довида Моше була дочка ребе Арона Тверського, Чорнобильського. Звичайно, ніхто не примушував Хаву обирати собі за чоловіка Цві Аріє. Дівчина могла відкинути пропозицію, якщо б наречений не подобався. Одна зустріч не залишила в її пам’яті ніяких рис обличчя майбутнього чоловіка. Хава запитала батька, чи не могла б вона відвідати сестру Цві Аріє. Насправді нею керувало бажання побачити нареченого. Ребе Ісроель Фрідман розгадав намір Хави, інакше б він не був правнуком Баал Шем Това, і дозволив відвідати дім Тверських до весілля. Повернувшись через кілька днів, Хава зсередини світилася щастям, і батько зрозумів, що весілля відбудеться.