Мимо шапіто ходило за день тисячі людей. Надвечір, коли ярмарок притихав, — наступав час видовищ. Бім-Бом тішився — вдасться щось заробити. У Лежайську, звідки вони приїхали, перебивалися на хлібі й воді. Нещастя полювали на Бім-Бома: то канатоходець підверне ногу під час підготовки до виступу, то собаки підхоплять незнаний вірус, бо вирвалися з кліток і біля м’ясарні нажерлися здохлятини. Виступати ні з ким. Пси одужали швидше за канатохідця. Порадившись із Марґарет, Бім-Бом покликав із Варшави іншого канатохідця, обіцяючи тому золоті гори. А коли підвернулися злодії, які за переховування краденого обіцяли заплатити грубі гроші, то мрії Бім-Бома з Марґарет — перебути осінь і підлікуватися в Криниці — уже здавалися реальними.

Квитки на перший виступ розпродали. Карлиця саме тягнула стіл, коли з’явився елегантний чоловік. Він перекинувся з Марґарет кількома словами — і завинений у тканину згорток опинився під пахвою карлиці.

Злодії зносили крадені речі до скринь, біля яких лежав в оббльованій клітці бездиханний капуцин.

Бім-Бом сповістив публіку, що мавпа захворіла й виступити цього вечора не зможе. У відповідь почулися незадоволені вигуки. Випустили псів. Пробігши коло перед глядачами, пси зупинилися, наче не знали, що далі робити. Вийшов Бім-Бом. Собаки перескакували бар’єри, сідали на задні лапи, крутили мордочками, танцювали. Потім акробат виконав сальто-мортале, канатоходець, який показував дещо надворі, на линві напнутій між двома деревами, тепер проходжався по линві під куполом шапіто. Публіка веселилася, на ярмарок власники фільварків брали не тільки челядь. З батьками прибували діти, яким із дому обіцяно ярмарковий цирк. Коли канатоходець посковзнувся на линві, запала тиша, було чути совання по дротині шкарпеток, обшитих тонкою шкірою молодого ягняти. Хвилювання публіки виявилося даремним — канатоходець утримався. Глядачі перебували в передчутті виходу на кін панни з Марса. Нарешті Бім-Бом веселим голосом оголосив панну з Марса і зник. Марґарет відхилила завісу. Позаду неї герштикалися пси. Упоравшись із хвилюванням, граційно вийшла в сукенці, обшитій пацьорками, з блискучою короною на голові. Усі збагнули, що зараз відбудеться щось значно цікавіше за балансування над головами присутніх канатохідця чи псячі трюки.

За Марґарет вийшов Бім-Бом, нахвалюючи незвичні здібності пані, що прибула до Улашковець із Марса. Небагато з присутніх уявляли собі, де той Марс є. Лише гімназисти, які вивчали астрономію, розуміли, що карлиця звалилася сюди просто з неба. Бім-Бом поклав Марґарет — і вона вляглася у скриню, відчувши спиною злодійський згорток. Канатоходець подав йому пилку — публіка притихла. Крізь дірявий брезент шапіто сочилося місячне світло. Клоун примірився й почав різати посередині, щоби переполовинити Марґарет у блискучому костюмі з пацьорками. Звідусіль почулися ахи й охи. Присутні заплющували очі, бо сподівалися побачити калабані крові. Натомість карлиця з застиглою посмішкою на лиці, схожою на гіпсову маску, спокійно чекала, коли Бім-Бом торкнеться зубчиками пилки її марсіанського тіла. У суцільній тиші, що запанувала довкола, Бім-Бом розсунув переполовинені частини скрині. В одній сміялося лице Маргарет, інша — світила порожнечею. Куди поділися половина живота й ноги карлиці — публіка не знала. Бім-Бом перейшовся з порожньою половиною скрині перед першими рядами й, повернувшись до нещасної марсіянки, склав дві половинки. Накрив червоним оксамитом, гукнув когутячим голосом якісь дивні слова, яких ніхто потім повторити не зміг, і, скинувши покривальце, явив публіці карлицю цілу й здорову, з руками й ногами. Бім-Бом допоміг їй піднятися зі скрині. Під шквал оплесків та радісні викрики Марґарет, зробивши кілька акробатичних сальто, зникла за завісою.

Бімб-Бом, Марґарет, канатоходець і акробат вечеряли за шапіто. Перший день вистави вдався. Ярмарком наступного дня поширилися чутки, що в цирку розрізають карлицю, а потім якимось дивом до неї знову приростають ноги. Комісар поліції, якому донесли про цирк, вирішив перевірити ці чутки. «Від цих бродячих цирків можна очікувати будь-чого», — думав, ідучи залюдненими вузькими рядами. Поява комісара між ярмарковими рядами викликала страх і пошану. Нарешті він дійшов до майдану, на якому сірів вимитий дощами брезент шапіто. Позаду стояв віз і клітки. Звідти смерділо гнилими овочами. Тепер комісар зрозумів, звідки цей сморід. Пси з бляшаних мисок хлебтали ранішні помиї, а капуцин, побачивши комісара, закричав диким голосом. Мавпа, розвернувшись задом, порскнула йому на мундир. Бім-Бом, побачивши комісара, вибіг з-за воза. Улесливо привітався. Комісар обтирав хустинкою поплямлені місця кітеля й не приховував свого роздратування. Вони відійшли від шапіто і стали поближче до торгового ряду, де не смерділо.

«Пане артисте, — металевим голосом звернувся до Бім-Бома комісар, — кажуть, що під час виступу ви розрізаєте жінок?»

«Це фокус, пане комісаре. Звичайний фокус».

«Розумію, але що насправді у вас, — він показав рукою вбік шапіто, — відбувається?»

«Нічого незвичного».

«Прошу мені сказати, — питав комісар, — я відповідаю тут за порядок».

«Це фокус. Мені важко вам пояснити, але повірте, Марґарет нічого не загрожує».

«Бо знаєте… різні плітки…»

«Знаю, але запевняю вас…»

«А ваша мавпа здорова?»

«Від переїзду вона втратила апетит».

«Я бачу…»

Повернувшись, Бім-Бом переповів розмову з комісаром Марґарет.

З’ясувалося, що інший цирк, який прибув на ярмарок із Київської губернії, розпускав чутки, що в цирку Бім-Бома перерізають пилами живих людей, а мавпа хвора й заразна.

За два перших дні ярмаркування скриня під капуцином наповнилася злодійським крамом. А третього дня, коли мавпа, одужавши, збудила своїм вереском ярмарок, перекричавши улашківських когутів, до цирку навідалися жандарми. Вони з огидою зняли клітку з капуцином — і відчинили скриню.

Арешт циркачів бачили Коритовський із Козєбродським, оскільки того ранку прямували до віденської ресторації.

Цирк розібрали найняті селяни. Зняли брезентове покриття й дерев’яні жердини, на яких усе трималося. Бім-бомівців посадили на вози, склали їхні манатки й під вартою повезли до Чорткова.

За жандармами їхали бричками злодії, обмірковуючи плани нападу.

Публіку продовжував веселити цирк із Київської губернії — чотири пси, два акробати, вчена кобила і двоє клоунів.

Полковник Якуп Шевкі терміново викликав до штабу дивізії командира 62-го піхотного полку майора Назрі-бея. Майор здогадувався, зважаючи на нагальність виклику, про наступ. Але у просторій кімнаті дивізійного штабу Шевкі сповістив, що зі Стамбула з інспекцією до Галичини прибуває військовий міністр імперії Енвер-паша. Полковникові доводилося зустрітися з Енвером-пашею в Стамбулі, про що він сказав Назрі-бею під час наради Генерального штабу турецьких військ на початку мобілізаційної кампанії. Тоді турки покликали до війська двісті тисяч резервістів, але на всіх не вистачило зброї та амуніції. У турецькому Генеральному штабі точилися розмови про забезпечення війська та стратегічні плани майбутньої війни. Полковник Шевкі, старший за Енвера-пашу на сім років, не міг зрозуміти, чому цього майора Аллах підкинув так високо, як вуличні торгівці, бавлячись із покупцями, підкидають догори тісто, приготовлене для солодких булочок ачма. Тепер німці, з якими Османська імперія вступила в союзні домовленості, намовили Енвера-пашу перекинути дві дивізії з грецького театру воєнних дій до Галичини. Стратегічна позиція російської армії, що займала південний фланг ділянки від Язловець до Буковини, у разі прориву створювала росіянам коридор для виходу на Балкани. Назрі-бей запитав, чи військовий міністр інспектуватиме його полк, що знаходиться в шанцях другої лінії широкого фронту вздовж Стрипи.

«Не знаю, Назрі-бею, — по-товариськи звернувся до майора Шевкі, — мені нічого невідомо».

«Розумію вас, пане полковнику, — сказав майор. — Дозвольте повернутися в полк?»