Успадкувавши до всіх своїх багатств ще й спадок свого дядька Яна «Собіпана» Замойського, Міхал насолоджувався життям.

Справді, а де був примас Пражмовський під час заупокійної служби за матір’ю найсвітлішого короля? Річ у тім, що французький двір, розуміючи неспроможність польського монарха як політика, вирішив усіма способами домогтися зречення Міхала, аби посадити на польський трон француза. Такий поворот подій забезпечував би Людовику XIV союзника-васала. Тому містечками й селами Речі Посполитої їздили в каретах французькі шляхтичі, мандрівники, ченці, оглядаючи ситуацію в країні. Усі вони писали у своїх листах про стан королівського війська та королівської влади. Австрійці також підсилали своїх шпигунів, один такий крутився у Варшаві та був вільним бароном (так казав про себе). А звали його Петро Ігнацій Ян Стом.

Примас Пражмовський саме під час заупокійної служби зустрівся з бароном і сказав, що короля змусять до зречення, бо шляхта незадоволена його правлінням. Елеонора ж залишиться королевою Речі Посполитої, бо план Пражмовського полягав у тому, що після зречення відбудеться й розлучення короля з королевою, оскільки цей шлюб не дійсний, на що вказують різні теологічні приписи, про які вже примас подбав. А королеву віддадуть за новообраного короля. Барон зустрічався ще з кількома польськими сенаторами й описав ситуацію в кількох листах, про що негайно сповістили австрійського цісаря Леопольда І.

Тим часом до Відня наспів лист від самого короля Міхала з проханням про військову допомогу для війни з Портою. Леопольд після розмов зі своїми міністрами вирішив допомогти польському родичеві та в жоден спосіб не допустити його усунення з трону. Наказав вислати на кордон із Річчю Посполитою дванадцятитисячне військо під командуванням князя Лотаринського. На початку зими 1672 року до Варшави прибув чавуш Агмед із листами від султана Мегмеда IV, у яких правитель Порти висував претензії на Україну під виглядом особливого піклування про гетьмана Дорошенка та його володіння.

28 лютого відбувся бенкет в Ізбі Посольській. Приймали османського посла Агмеда. Два тижні перед тим читали листи, які той привіз із собою. Саме надійшли сильні морози. Приміщення Ізби не встигли добре опалити, і коли з початком шостої години вечора до Ізби почали з’їжджатися, у бенкетній залі було зимно, як у псарні. На столах позамерзали наїдки, а запрошені сенатори й офіцери при згадці у промовах про короля ліниво зсували шапки зі своїх голів, хоч належало їх підкидати догори. Дами сиділи одягнені. Офіцери не пили й зовсім мало їли, боячись зіпсувати шлунки зимною їжею. Султанський посол Агмед, спостерігаючи за перебігом бенкету, який закінчився о третій ранку, розповість потім великому візирю Кьопрюлю, що короля там ніхто не шанує, а страви подають зимними, і що невірні у зимові місяці хворіють, кашляючи і пчихаючи за столом.

Наступного дня, не отримавши чіткої відповіді від короля, незадоволений бенкетом чавуш Агмед покинув Варшаву. Їхав на санях, закутаний п’ятьма кожухами, у лисячій шапці. Супроводжували його до кордонів з Волощиною королівська гвардія й лютий мороз.

Навесні османи відновили будівництво моста через Дунай, яке розпочали влітку минулого року, про що Господар Молдови Дука сповістив у своєму листі до Яна Собєського. «Навіть, — писав Ґріґораскул Дука, — частина турецьких військ із артилерією готова до переходу».

Посол Карвавський у чотири ока зустрівся з кримським ханом Селім Ґіреєм, щоб вивідати про замисли Високої Порти. Хан прийняв посла по-товариськи. З тієї розмови послові стало зрозумілим, що війни не уникнути і що Порта давно готується до походу на Річ Посполиту. «Ви втратили свою міць, казна пуста, військові не платите. Ніхто вам не допоможе, навіть шваґро вашого короля, бо не захоче зараз зривати стосунки з Портою. А ми всі слуги Аллаха і султана», — сказав тоді Селім Ґірей. Говорив повільно, наче перебирав коштовні камені. «Та й французи, яких потопили голландці, — давав зрозуміти послові, що знає, що відбувається в Європі, — навряд чи захочуть нової війни саме тепер». Карвавському було відомо, що 22 червня, коли французи майже здобули Голландію, відбулася нарада в Амстердамській ратуші, й ухвалили рішення відкрити шлюзи затоки Зейдерзе в Північному морі, звідки пішла вода, затоплюючи поля, фільварки, будинки, — і Людовік відступив.

12 червня султан виїхав із Едірне, а військо османське стояло тоді у Волощині й Семигороді. Великий візир Кьопрюлю в листі від 4 червня ще раз погрожував Речі, щоб відступила Україну і сплатила ґарач ще до того, поки султан переїде Дунай. Але в сеймі ствердили, що лист фальшивий і Порта до війни не готова.

Дійшовши до Ясс, султан скликав Диван. Розпорядився закувати Господаря Дуку в кайдани, а його наступником призначив Стефана Петричейка. Роздав платню яничарам по 1000 аспрів кожному, а сіпагам, джебиджам і топеджам заплатив відповідно до їхньої заплати. Покликав Кьопрюлю й усіх пашів до свого намету і пригостив їх. Наступного дня впали великі дощі, і Дністер збурунився. Висока вода поруйнувала риштування, приготовлене для будівництва моста.

Перечекавши негоду, османи заходилися будувати три мости одночасно.

Король Міхал на білому коні в чорному оксамитовому вбранні, бо дотримувався трауру, виїхав із Варшави. За ним котилася карета з королевою і тряслася на конях гвардія, також убрана в жалобну одіж.

Були в королівському почті — Кшиштоф Пац, канцлер литовський, Ян Францішек Любовицький, каштелян волинський, і надвірний підскарбій Ян Шомовський.

Куди виїхав король, не знав ніхто, але здалеку все це скидалося на похоронну процесію.

«Війна породжує наступну війну, — сказав Фазил Агмед Кьопрюлю помічникові мюхюдару, — так само, як батьки народжують дітей».

«Усе у волі Аллаха», — відповів Хасан-ага.

«Діти завжди кращі від батьків», — продовжив візир.

«Діти завжди так думають».

«Але війни не схожі, так як неподібні діти від одних батьків».

Хасан-ага здогадався, про що думає візир.

Розмова йшла тоді, коли Кьопрюлю перечитував листи в Едірне. Відколи Мегмед IV перенісся з двором до Едірне, за ним переїхав зі своєю канцелярією до другої столиці й великий візир. Тридцятисемирічному Фазилу Агмеду вдалося провести важливі воєнні кампанії: стримати короля Угорщини Ракоці ІІ та Габсбургів і укріпитися на пограниччі Трансільванії, залишити за собою Уйвар, підписати Варварський договір, відвоювати від Венеції Кандію, а згодом і цілий острів Кріт. Він почувався переможцем. В усіх еялетах імперії знали про перемоги османського війська, які здобув Кьопрюлю. Приблизно на початку травня 1672 року, коли над Едірне цілу ніч блискало і гриміло, великий візир Фазил Агмед Кьопрюлю задумав іти на Поділля. Від часу тріумфальної перемоги османів на Кріті та облоги гарнізону міста Кандії, що тривала двадцять вісім років, османи жодних воєн не вели. Великий візир викликав своїх підлеглих, вислуховував їхні звіти, переглядав зі своїм особистим секретарем Хасан-агою державні папери, зустрічався або ж листувався з султаном і розумів, що потрібно починати нову війну. Іноземні посли та шпигуни, якими кишів Стамбул, намагалися вгадати напрямок майбутнього походу османів. Купці розносили світом чутки — і так тривало два роки. Допоки до Стамбула прибув гетьман Дорошенко. Першим здогадався англійський посол, що, можливо, Кьопрюлю, котрий приймав Дорошенка, задумав піти на Україну. Дорошенко, пробувши в Стамбулі два тижні, непомітно зник, наче османи хотіли, щоб про нього всі забули. Після перемовин із Кьопрюлю Дорошенко став під знамена Порти, визнавши зверхність султана. Було з ним домовлено, що навесні 1672 року його війська прилучаться до походу османів разом із кримськими татарами. Натомість султан гарантував свою підтримку Дорошенкові від московського царя й польського короля. Усі домовленості між великим візиром Кьопрюлю, який уповноважений був вести перемовини, і гетьманом Петром Дорошенком велися усно. З канцелярії великого візира надіслали два листи султанові до Едірне. В одному Фазил Агмед-паша сповіщав, що перемовини відбулися, і Жовта Тростина пристала під знамена всемогутнього Султана. У другому візир запитував Його Величність, коли розпочати підготовку до походу.