— Припустити можна, але здійснити таке не вдасться. Він чужа людина. Його вчинки доводять це, — відгукнувся той самий непримиренний голос.

— Якщо можна припустити, то треба й спробувати, — твердо відповів Фредо Вікторе. — Ми мусимо вжити всіх заходів, щоб могутня зброя Сивого Капітана, його «Люцифер», його технічні здібності, талант і вміння послужили нашій загальній справі. Було б злочином перед народом не зробити цього, бо це заощадить нам чимало жертв під час вирішальних боїв, день яких наближається. Хоч яким це здається важким, треба спробувати вплинути на Сивого Капітана…

— То, може, ти, Фредо, і зробиш це?

— А хоч би й я! Я згоден взяти на себе переговори з Сивим Капітаном. Через деяких відомих мені людей я можу запропонувати йому такі переговори. Звісно, я не можу ручитися за їх успіх…

— Ще б пак!

— Але в разі згоди комітету я зроблю це. Признаюся, що і в мене не дуже багато надії на позитивні наслідки. Проте тоді ми чесно зможемо визнати, що зробили все, залежне від нас. А якщо будуть позитивні наслідки, то ще краще. В усякому разі, товариші, я вважаю, що ми не маємо права не використати всіх можливостей. Справа надто важлива! Отож, якщо немає заперечень, я ставлю на голосування цю пропозицію. Хто за те, щоб ще раз спробувати дійти згоди з Сивим Капітаном і доручити мені провадити з ним переговори, прошу піднести руки!

Пропозиція Фредо Вікторе була ухвалена одностайно. За неї голосували навіть ті кілька членів комітету, які весь час перед тим викрикували про недоцільність будь-яких розмов з Сивим Капітаном. Вдумливі і переконливі слова голови комітету примусили їх погодитися з тим, що треба зробити ще одну, бодай і не дуже надійну спробу.

Справа наближення перемоги, справа згуртування сил народу в його боротьбі проти фалангістського режиму примушувала погодитися з Фредо Вікторе. Це розумів кожен.

Розумів, проте, чи вірив у те, що Фредо Вікторе досягне успіху?

Мабуть, ні. Голова підпільного комітету усвідомлював це, тим більше, що і в нього було чимало сумнівів.

Але, як сказав Фредо Вікторе, справа була надто важлива, — і він ішов на цей крок.

Вечірні газети не принесли жителям столиці ніяких важливих новин, вони лише знов і знов повторювали те, що було видрукувано в ранкових. Люди чекали якогось офіційного урядового повідомлення в справі Сивого Капітана. Але уряд усе ще мовчав. І це ще більше нервувало.

Увечері з якихось невідомих джерел по місту поповзли чутки про те, що через деякий час по радіо передаватиметься важливе повідомлення міністерства внутрішніх справ. І хоча ніхто не знав, чи мають ці чутки реальні підстави, чи є вони чиєюсь вигадкою, біля радіоприймачів і вуличних репродукторів збиралися люди й чекали: кожному хотілося першому довідатися про ті заходи, які уряд збирається вжити проти людини, оголошеної поза законом.

І от настав час передачі вечірніх новин. Диктор своїм випестуваним голосом промовив кілька вступних слів і потім урочисто повідомив:

— Увага, увага! Зараз ми будемо передавати повідомлення міністерства внутрішніх справ про державного злочинця, так званого Сивого Капітана. Слухайте, слухайте!..

Слухачі насторожилися, перезирнулись: ось воно! Чутки не були марними!

Але їх чекала несподіванка. Та не лише їх, а й самого міністра внутрішніх справ!

Голос диктора враз наче захлинувся. В репродукторах щось хрипко зашаруділо, пролунав пронизливий свист, схожий на виття сирени, тривожної, пересторожливої. І тоді репродуктори заговорили знову, проте вже зовсім іншим голосом, дещо напруженим, але чітким і ясним:

— Так, слухайте повідомлення про так званого державного злочинця Сивого Капітана! Тільки це повідомлення робитиме не міністерство внутрішніх справ злочинного генерала Фернандеса, якому, по суті, нема чого й сказати, а сам Сивий Капітан! Слухайте, люди, з вами говорить Сивий Капітан, який через голову фалангістського уряду звертається до всіх! Слухайте, це говорить Сивий Капітан!

Юрби слухачів завмерли біля репродукторів. Десь задзвонили тривожні дзвінки телефонів, десь забігали й заметушилися поліцаї й жандарми. З гаражів вихопилися мотоцикли й автомобілі, в них на ходу стрибали озброєні агенти, розганяючи прохожих пронизливими сигналами. Можливо, вони поспішали до радіостанції, до радіопередавача столиці, щоб спинити його роботу, щоб обірвати промову Сивого Капітана?

Тим часом голос з репродукторів не замовкав. Ті, хто чув Сивого Капітана раніше, помічали навіть деякі зміни в його голосі, що звучав тепер напружено, загрозливо, позбавлений спокійного, дещо презирливого забарвлення, яке було властиве йому тоді. Так, це говорив той самий Сивий Капітан, але разом з тим і не той!

Цей голос лунав усюди в столиці, лунав з усіх репродукторів, з усіх приймачів. Чути його було і в маленькій каюті «Люцифера», де біля приймача сиділи і, дивлячись одне на одного, слухали промову Капітана Олесь і Марта.

— …Так, говорить Сивий Капітан. Той самий Сивий Капітан, якого покірні фалангістському урядові газети і радіо намагаються весь час зобразити божевільним і жорстоким злочинцем. Він говорить з вами цього разу сам, іберійці! Я ніколи не був злочинцем, ні тоді ще, коли мене звали Ернаном Раміро, ні після того, як я став капітаном мого «Люцифера». Весь мій злочин полягає в тому, що я відмовився віддати мої винаходи в руки фалангістів, відмовився скоритися їм і галасувати "Еввіва каудільйо". Я волів працювати на користь науки, а не кривавого фалангізму. Ось за що фалангісти переслідують мене. Хіба ви не розумієте цього, іберійці? Згадайте всіх тих, кого замучили фалангісти тільки за вияв незадоволення, за намагання протестувати проти злочинів їхнього уряду! Так само фалангісти бажали б замучити, знищити і мене. Але я досить сильний для того, щоб не скоритися їм!

Сивий Капітан зробив маленьку паузу, наче підкреслюючи нею всю вагомість останньої фрази.

— Фалангісти знов напали на мене. Вони вимагають, щоб я здався, віддав у їхні брудні руки мої винаходи. А коли я відмовився, вони вирішили знищити мене і мій «Люцифер». Вони почали полювати на мене. І я змушений був захищатися, змушений був теж вжити зброю, але таку, проти якої не може встояти ніхто. Мою зброю! З газет і радіо ви вже знаєте, яка страшна і смертоносна та зброя! Але в моєму розпорядженні є багато й інших засобів нападу, які я поки що не вважаю за потрібне застосовувати. А проти куль, мін і гармат, що їх виставив на мене уряд Фернандеса, мій «Люцифер» міцно захищений, і ви знаєте це також. Час зрозуміти всім, що я непереможний і ніщо не може перешкодити мені, ніщо не в силі завадити здійсненню моїх намірів!

І знову настала виразна пауза. Олесь боявся проронити бодай одне слово. В його голові вирували, перебиваючи одна одну, гарячкові думки: ось зараз, зараз Капітан з’ясує все, він розповість про свої благородні наміри, розкаже, що він не хоче нікому лиха, а помщається тільки фалангістським злочинцям, які завдали йому стільки горя… всі зрозуміють Ернана Раміро, побачать, яка в нього велика душа, він приверне до себе симпатії всіх! Ах, як хотілося цього юнакові! Він скаже, Сивий Капітан скаже!

Але сталося зовсім не так. У тишу, що панувала навколо репродукторів, почали падати важкі, суворі, наче кам’яні слова. І в кожному з них звучала неприхована погроза. Це було й те, чого пристрасно чекав Олесь, і в той же час зовсім, зовсім не те!.. Сивий Капітан говорив:

— Настав час, коли розмови стають зайвими. Того, хто досі не зрозумів моєї непереможності, я примушу зрозуміти силою. Я, Сивий Капітан, що раніше носив ім’я Ернана Раміро, проголошую себе месником, який примусить фалангістів на чолі з Фернандесом і його кублом сплатити своєю брудною кров’ю за кров чесних людей, пролиту ними. Цієї моєї помсти ніхто і ніщо не спинить! І ті, хто заважатиме мені, загинуть самі. Припиніть допомогу фалангістам, люди! Бо я змушений буду знищувати всіх, хто допомагатиме урядові полювати на мене! Я оголошую закони і накази кривавого уряду Фернандеса неіснуючими. З цього часу єдиний закон в Іберії — це мій, закон святої помсти!