Всі ці дні справа стояла на місці. І тому легко можна уявити собі, як зрадів Мігель Хуанес, коли Хосе Френко з поважним виглядом вручив йому термінове повідомлення. Літери стрибали в очах особливо уповноваженого, коли він швидко перебігав поглядом рядки повідомлення:

"Півгодини тому «Люцифер» проминув секретні застави північно-західного краю Фонтівероса. Автомобіль прямує головною дорогою до центральної галявини. Доповідаю, що фугасні міни, встановлені на тому головному шляху, з невідомої причини не вибухнули. Електричні міни ввімкнути не встигли, оскільки, по-перше, «Люцифер» ішов з великою швидкістю, по-друге, сподівалися на дію фугасних мін. За даними спостереження, «Люцифер» і досі перебуває біля озера на центральній галявині. Чекаю ваших розпоряджень. Уповноважений № 614".

Пальці Мігеля Хуанеса тремтіли від збудження. Нарешті, нарешті! Тепер він уже не випустить «Люцифера», будьте певні! Він кинув повідомлення на стіл, схопив плащ і гукнув Хосе:

— За мною, Френко! До Фонтівероса!

Вони помчали до аеродрому, де Мігеля Хуанеса завжди чекав спеціальний літак.

У Фонтіверосі Хуанес нетерпляче вислухав короткий рапорт уповноваженого № 614, який зводився до того, що «Люцифер» і досі стоїть на центральній галявині біля озера.

— Рівень озера саме зараз підіймається, — почув між іншим Хуанес, але не звернув уваги на ці слова. Потім особливо уповноважений оглянув фугасні міни, які чомусь не вибухнули, хоч були в цілковитому порядку. Та міркувати з приводу того, чому саме вони не вибухнули, зараз не було часу. Треба було діяти.

— Перекажіть моє розпорядження по заставах і замаскованих батареях, — нетерпляче наказав Мігель Хуанес. — Як тільки я підніму руку, негайно відкривати вогонь по «Люциферу». Після того ж сигналу сапери мусять негайно включити електричні міни на шляху відступу «Люцифера». Я зараз сам їду до центральної галявини…

Раптом Мігель Хуанес обірвав мову. Щось таке незрозуміле говорив тоді місцевий уповноважений відносно озера в лісі?.. Про рівень води, який піднімається, чи що?

Якась нісенітниця…

— Слухайте, що ви там казали про рівень води в озері? — спитав він.

— Що саме зараз він підіймається, — відповів уповноважений.

— Як так підіймається? Вперше чую про таке.

— Я також був здивований, коли помітив це явище, — знизав плечима уповноважений. — Вирішив перевірити, бо гадав, що то якийсь випадок.

— І що?

— Тричі приходив сюди. І кожного разу рівень води був різний.

— Підвищувався? Може, до озера стікає вода після дощів?

— У тому-то й річ, пане особливо уповноважений, що рівень змінювався і в той, і в другий бік. Першого разу вода доходила до стежки, що наближається до озера. Другого разу рівень знизився майже на півтора метра. Я не повірив своїм очам, виміряв рівень і поставив позначку. А на третій раз рівень знов піднявся до стежки. Моя позначка опинилася під водою!

— А дощі були тут за цей час?

— Протягом тижня — жодного.

— Може, озеро має якісь підземні джерела?

— Мені це невідомо, пане особливо уповноважений. Адже озеро досить велике, хто його знає… якась загадка природи…

"Загадка природи"! Немовби й без того Мігелеві Хуанесу було мало різних загадок, пов’язаних з тим клятим Сивим Капітаном! Але цього разу таємниче явище стосувалося тільки самої природи. Отже, не варт про нього думати, хай цим займаються вчені, їм все одно більше нема чого робити. А перед Мігелем Хуанесом стоять значно важливіші завдання!

— До машини! — розпорядився він. — І обережно, нам треба непомітно наблизитися до «Люцифера»… Що таке, Френко? — спинився Мігель Хуанес, побачивши, що його помічник зробив якийсь застережливий знак.

— Відносно мін, пане Хуанес, — мовив той стиха. — Як би не підірватися на них нам самим… Адже тут їх до біса понатикано!

Мігель Хуанес запитливо поглянув на місцевого уповноваженого: справді, як би не вийшло такої неприємності. Але той заспокійливо зауважив:

— Небезпеки немає, пане особливо уповноважений. Фугасні міни закладені на під’їздах до лісу. А тут є тільки електричні, які вибухають лише тоді, коли їх за наказом включать сапери.

— Будемо сподіватися, що власної ініціативи ваші сапери не виявлять, — похмуро відгукнувся Хуанес. — Що ж, їдьмо!

Вони вирушили. Щойно автомобіль заглибився в ліс, як зникли будь-які ознаки того, що тут готується пастка для «Люцифера». Ніде не було видно жодної людини, всі застави і секретні пости були старанно замасковані. Мігель Хуанес добре знав, що всі його розпорядження ретельно виконані. В поліції і жандармерії не заведено наказувати двічі про одне й те ж саме, особливо під час надзвичайних заходів.

Автомобіль спинився. Хуанес з мовчазним запитанням подивився на шофера: в чому річ?

— Тут шлях повертає і виходить прямо до озера, — пояснив шофер. — До того місця, де стоїть «Люцифер», пане особливо уповноважений. Якщо ми повернемо, то вони нас одразу помітять. А ви ж наказали, щоб…

— Гаразд, гаразд, розумію, — спинив його Мігель Хуанес, який уже ледве володів собою, так хотілося йому почати діяти. — Ми вийдемо тут. Френко, ви зі мною! Ви матимете честь бути присутнім при моїй останній спробі вплинути на цього божевільного. Ах, як же добре було б захопити його живцем!.. Так, так, я сподіваюсь, що тепер уже ніщо не врятує Сивого Капітана, ми за цей час багато чого навчилися!.. Вперед!

Ховаючись поза деревами, Мігель Хуанес у супроводі Хосе Френко наближався до центральної галявини. Праворуч від себе він помітив дві замасковані гармати кинджальної дії, приховані за товстими стовбурами. їх стволи були скеровані на галявину. З-за кущів виглядали не менш ретельно замасковані солдати. Мігель Хуанес схвально кивнув головою: все напоготові, все гаразд!

Хосе Френко обережно торкнувся рукава свого начальника.

— Навколо «Люцифера» люди, пане Хуанес, — прошепотів він збуджено. — Наче щось лагодять в машині… це ж нам на руку!..

Справді, на фоні великого сіро-зеленого автомобіля легко вирізнялися кілька постатей людей у синіх комбінезонах. Двоє поралися біля відчиненого люка в передній частині машини, третій стояв на даху автомобіля, говорячи щось першим. Ясно, ці люди навіть не підозрюють, що вони в кільці мін і гармат!

Швидким поглядом Мігель Хуанес оцінив обстановку. Так, «Люцифер» стояв на самому березі досить великого озера, розташованого в центральній частині лісу. Дрібні хвилі добігали майже до самих коліс передньої частини автомобіля. Можна було дивуватися, чому Сивий Капітан спинив машину так близько від води, та ще й передом до озера. Але Хуанес, певна річ, не мав з свого боку ніяких заперечень щодо цього: так ще краще, "Люциферові" довелося б маневрувати, розвертатися, щоб покинути це незручне місце. Отже, час діяти!

Одним жестом Мігель Хуанес наказав Хосе Френко залишатися тут, біля дерев, а сам невимушеною ходою, мов прогулюючись, вийшов на галявину. Ні, ні, він не зрадить себе, не видасть нічим свого хвилювання! Він буде спокійним і владним, як і належить бути незаперечному господареві становища!

Не встиг особливо уповноважений пройти й кількох кроків, як зрозумів, що люди в синіх комбінезонах одразу помітили його. Вони обернулися до нього, випростались, немов чекаючи чогось. Очевидно, вони були дуже вражені його несподіваною появою.

Якщо визнати щиро, то Мігель Хуанес і сам милувався собою. Ззаду на нього дивилися поліцейські й солдати, які, безумовно, захоплювалися сміливістю особливо уповноваженого.

Хуанес наближався до загадкового автомобіля. З досадою він помітив, як люди в синіх комбінезонах зникли в дверях «Люцифера», що враз зачинилися за ними. Проте один чоловік залишався на даху. Він приглядався до постаті Хуанеса і нібито не мав наміру покидати дах. Гаразд, Мігель Хуанес поговорить з ним!

То був високий, оглядний чоловік, також у синьому комбінезоні, що, мабуть, правив за форму в Сивого Капітана. Чисто виголене широке обличчя цього чоловіка не виявляло ніяких ознак здивування чи занепокоєння. Це трохи не подобалося Хуанесу, тут було щось незрозуміле… а втім, очевидно, цей чоловік просто звик добре тримати себе в руках, не показувати своїх почуттів. Так, зараз Мігель Хуанес звернеться до нього.