Знов-таки думати мені було ніколи. Я побачив, як «Люцифер», не зменшуючи швидкості, пролетів, мабуть, по інерції, над великою воронкою, що утворилася в землі від вибуху фугасної бомби. Мені здалося, що «Люцифер» пролетів над тією воронкою, наче на крилах, зовсім не спираючись на грунт колесами, бо він навіть не гойднувся при цьому.

Так чи інакше був уже час діяти, бо до моєї електричної міни "Люциферові" лишалося не більше трьохсот метрів. Я приготувався натиснути кнопку, щойно автомобіль наблизиться до міни на п’ятдесят метрів, зважаючи на його швидкість. Але я не встиг нічого зробити!

Моя міна вибухнула сама, без мого втручання, раніше, ніж я встиг натиснути на контактну кнопку! Вибухнула тоді, коли між нею і «Люцифером» залишалося ще метрів із двісті! То був страшний вибух, мені здалося, що в тому місці розірвалася не одна, а кілька мін. Я ніколи не бачив нічого схожого на цей вибух. На мить «Люцифер» закрило від мене величезною хмарою диму, викинутої землі й уламків каміння. А потім я побачив, як сіро-зелена машина наче вистрибнула з тієї хмари, хутко повернула і почала віддалятися від мого спостережного поста… мабуть, аж ніяк не пошкоджена.

Я довго дивився вслід «Люциферу», нічого не розуміючи, мов очманілий. Як міг він висаджувати в повітря секретні міни, і фугасні, і електричні, навіть не торкаючись їх, не доїжджаючи до них за сотні метрів?.. Я не знаю цього. Все те, що я бачив тоді, мені здається якимсь чудом або сном. Але все це було саме так, як я розповів вам, панове. Я нічого не додав і нічого не забув…

Певна річ, цей сапер не розумів нічого в тому, що відбулося тоді на його очах на шосе, як не розуміли нічого й інші сапери, міни яких «Люцифер» одну за одною висаджував у повітря того дня. Дивовижний автомобіль, сама назва якого вже ставала символом чогось грізного і нездоланного, мчав над воронками від висаджених мін, крізь хмари диму й пороху. Надвечір його слід знову загубився, немов він розтанув у синьому присмерку, і не можна було зрозуміти, де він міг подітись. Принаймні жоден з поліцейських чи військових постів не надсилав командуванню ніяких повідомлень.

А тим часом командування нервувало. І воно мало для цього підстави.

Адже ще перед тим як зникнути, «Люцифер» несподівано з’явився, наче вродився серед чистого поля, не помічений жодним з спостережних постів, зовсім близько, всього кілометрів за п’ятдесят від столиці, біля виїзного штабу управління жандармерії, який звідси керував операціями проти Сивого Капітана в центральному районі. Створення цього штабу було останнім заходом міністра внутрішніх справ, який зважав на можливість того, що Сивий Капітан з якоїсь причини вирішить знов з’явитися в столиці. А це було дуже небажано.

Спростовувати незліченні чутки, які ходили по столиці, що нібито «Люцифер», всупереч попереднім повідомленням, не знищено, генерал да Хураніто вважав не лише зайвим, а й шкідливим. Проте ще шкідливішою була б поява Сивого Капітана в столиці, бо слід було чекати, що він обов’язково вчинить якусь акцію, небезпечну для уряду. А це дасть вкрай небажаний розголос і за межами країни, бо генералові Альдумеро да Хураніто було добре відомо, як чекають на новини ласі до сенсацій закордонні кореспонденти газет і телеграфних агентств.

Отож виїзний штаб жандармерії мав своїм завданням керувати діями військових і поліцейських частин, розміщених навколо столиці, щоб за всяку ціну затримати «Люцифер», якщо він з’явиться в цьому районі. А тих озброєних частин набралося тут чимало! І всі вони були зв’язані з штабом і телефоном, і телеграфом, і радіо, а отже, мали можливість негайно повідомити керівників штабу в разі появи «Люцифера» в першому-ліпшому пункті цього району.

Все було налагоджено якнайкраще. Штаб мав точні відомості про стан речей в усіх напрямах на відстані чи не стокілометрового радіуса від столиці. Цілком зрозуміло, що в самому штабі не доводилося турбуватись про власну небезпеку: надто вже міцне кільце озброєних застав було розташовано навколо нього.

Тим несподіванішим і жахливішим виявилося те, що сталося цього вечора.

Штаб жандармерії розмістився в бараках військового містечка, оточеного загорожами з колючого дроту. І в звичайний час, коли тут розташовувалася військова частина, входити до містечка було заборонено. А тепер по всіх проїздах вартували ще й численні патрулі.

Як міг «Люцифер» раптом опинитися біля самого штабу, не помічений ніким з тих жандармів? Це лишалося нез’ясовним.

Факт лишався фактом: «Люцифер» з’явився перед бараками штабу жандармерії, наче з неба впав, наче Сивий Капітан з цілковитою певністю знав, що саме тут, у цих непоказних дерев’яних бараках, перебувають ті, хто керує безпосередніми операціями проти нього.

Ніхто по суті не встиг нічого зрозуміти, як «Люцифер» уже підійшов майже впритул до бараків, до штабу жандармерії, звідки ніхто не встиг навіть вийти, і без попередження чи будь-яких розмов викинув одне за одним два смертоносних чорних кільця. Одне, крутячись у повітрі, впало на бараки штабу, друге перелетіло через них і потрапило в юрбу переляканих жандармів і поліцаїв, що тікали світ за очі, побачивши страшний автомобіль Сивого Капітана. Вони вже чули про те, як «Люцифер» напередодні знищив одну за одною кілька артилерійських батарей разом з усією їхньою обслугою. Спроба втечі не врятувала нікого й тут, біля штабу.

З шаленим гуркотом перше чорне кільце розірвалося в бараках, які одразу спалахнули жарким полум’ям, створивши вогняну пастку для всіх тих, хто був всередині. Друге кільце, з якого також вихопилася сяюча куляста блискавка, що відразу ж вибухнула, убила на місці і рознесла на шматки більшість з юрби жандармів і поліцаїв. Врятуватися пощастило лише декому з них, та й то вони дістали тяжкі опіки.

І вже зовсім незрозумілим здавалося те, що після цієї страшної події «Люцифер» зник так само раптово і безслідно, як і з’явився. Ніхто не помітив ні напряму, в якому він пішов, ні якихось його слідів. Жахливий автомобіль наче просто розтанув у повітрі, між загравою палаючих бараків штабу і чорними вечірніми тінями, що швидко насувалися з заходу…

— Прокляття! — вилаявся начальник поліції Карло Кабанерос, піднявши голову від рапорту про події того вечора і втупившись червоними від безсонної ночі очима в розгублене обличчя свого особливо уповноваженого, що сидів навпроти нього. Але Мігель Хуанес тільки безпорадно розводив руками: він уже втратив здатність дивуватися будь-чому, пов’язаному з Сивим Капітаном та його "Люцифером".

— Божевілля! Справжнє божевілля! — люто стукнув сухим кулаком по полірованій поверхні великого письмового столу генерал Альдумеро да Хураніто. — Що ж я доповім каудільйо? Адже цього вже ніяк не приховаєш від іноземних газет…

І справді, становище ставало загрозливим навіть для всесильного міністра внутрішніх справ. Приховати таку подію від кореспондентів неможливо. Спроби спростувати їх сенсаційні повідомлення були б дурницею. Коли ж ці повідомлення з’являться на сторінках іноземних газет, коли їх передаватиме закордонне радіо — а в усьому цьому не могло бути ніякого сумніву, — то не можна ж примусити мовчати іберійські газети. Все одно населення слухатиме закордонні радіостанції, читатиме іноземні газети, — одне слово, знатиме про все це. Хіба ж можна за таких умов замовчувати події, наказати іберійським газетам нічого не друкувати про них, а іберійському радіо не згадувати про ті події в своїх передачах?.. Та це ж було б приводом для нових і нових сенсаційних кореспонденцій за кордон! Ні, не годиться. Тоді, виходить, нічого не лишається, крім…

Генерал Альдумеро да Хураніто натиснув кнопку дзвінка.

— Повідомте департамент преси, що я дозволяю газетам і радіо інформувати населення про нові жахливі дії державного злочинця Ернана Раміро, відомого під назвиськом Сивого Капітана, — мовив він сухо і спокійно ад’ютантові. — Напрямок і характер повідомлень має безпосередньо витікати з тієї кваліфікації, яку я щойно дав. Треба ще підкреслити що уряд вживає усіх заходів для того, щоб знешкодити цього злочинця і захистити населення, яке, безумовно, страждає від його дій. Все. Можете йти.