Настала довга пауза. Олесь тривожно вглядався в обличчя Капітана, який щось наче обмірковував. І він знав, що так само тривожно і стурбовано дивляться на Сивого Капітана і Валенто, і Марта: що скаже, що відповість ця владна, загадкова людина, як поставиться вона до долі дівчини?.. І що буде з батьком Марти?

Нарешті Капітан заговорив:

— Ви маєте рацію, Валенто. Я ніколи досі не чув імені Педро Дорільї. Думаю, що й він нічого не знає про мене. Крім, певна річ, того, що відомо всім після нашої появи на Авеню-дель-Прадо. Очевидно, поліція цього разу схибила, вона не зможе нічого дізнатися від вашого друга. Але в тому, що він арештований, винен все ж таки я. Бо поліція шукає мене і тому арештовує кожного, на кого падає хоч найменша підозра. Я не хочу, щоб через мене страждали. І тому твого батька, Марто, визволю я сам.

— Ви?.. — радісно вихопилося в дівчини. На її щоках спалахнув яскравий рум’янець хвилювання, яке досі їй щастило приховувати.

— Так, — ствердив Сивий Капітан. — До звільнення твого батька я залишаю тебе тут, у мене. Звісно, якщо ти не заперечуєш…

— Ой, та як же я можу заперечувати! Я така вдячна вам!

— То й добре. Валенто, у вас немає більше запитань? Все ясно?

— Так, Капітане, — тамуючи радість, яка все ж таки відчувалася в його голосі, відповів Клаудо.

— Гаразд. У нас мало часу. Ми вирушаємо.

І от «Люцифер» мчав тепер кудись на всю швидкість. Як і раніше, захоплений юнак з неприхованим інтересом стежив за всім, що відбувалося в цій чудесній машині.

Мабуть, саме обличчя його досить красномовно говорило про характер і напрям думок, бо Сивий Капітан, поглянувши, мов ненароком, на Олеся, ледве помітно посміхнувся і сказав:

— Мені здається, Олесю, що в тебе назбиралося вже чимало запитань до мене. Воно й зрозуміло, бо ти побачив тут багато нового для себе. Так?

Олесь мовчки кивнув головою: звісно, так.

— Я навіть скажу тобі, що тебе зараз найбільше цікавить, — вів далі Капітан, уже не ховаючи посмішки, яка так рідко з’являлася на його суворому і рішучому обличчі.— Ти хотів би довідатися про те, як влаштований «Люцифер». Я не помилився? Ну, тоді запитуй.

Юнак був вражений. Звідки Сивий Капітан міг догадатися про його таємні думки й бажання? Олесь набрав повні груди повітря і одразу ж спитав:

— Яка сила рухає «Люцифер»? Адже це не бензин, я певен. Бо хіба ж він може давати таку потужність? Та й скільки його було б потрібно…

— Бачу, що ти вже задумувався над цим і дійшов сам деяких висновків, — схвально мовив Сивий Капітан. — Я справді використовую в "Люцифері" не бензин, а інше, незрівнянно могутніше джерело енергії. Будемо сподіватися, що ти зрозумієш мої пояснення, хоч я певен, що все це здається тобі складним і… дещо фантастичним. Таким самим фантастичним, як це здавалося багатьом моїм друзям, коли я ще тільки мріяв збудувати «Люцифер»… Власне, я прагнув тоді створити душу й серце його, винайти джерела потужної енергії для нього… а сам «Люцифер» як досконалу машину, його будову розробляв мій друг…

— Анхело Альварес! — не стримав вигуку Олесь. О, він добре пам’ятав хвилюючу розповідь Валенто Клаудо про інженера Ернана Раміро і його вірного друга Анхело Альвареса!

— Так, Анхело Альварес, — сумно повторив Капітан. Похмура тінь пробігла по його обличчю, коли він по паузі заговорив знов. — Коли б не конструкторський талант Анхело, «Люцифер» не існував би. Тільки завдяки його детальним і точним кресленням та блискучим технічним розрахункам мені вдалося втілити в життя сміливу ідею створення такої складної й досконалої машини. Я тільки здійснив його задум…

— Але ж для цього потрібне було те джерело могутньої енергії, яке ви винайшли? — зауважив несміливо Олесь.

— Так, воно було потрібне. І воно знайшлося. Чи знаєш ти щось про внутрішньоатомну енергію, Олесю? Чув про це?

— Звичайно, чув! — радісно ствердив юнак. Ще б йому не знати про це! Велетенська енергія, яка звільняється при руйнуванні атомного ядра, енергія, що її можна використати для страшних атомних бомб, які несуть загибель усьому існуючому. Але ту саму енергію можна використати і для мирних потреб, якщо звільняти її поступово і підкорити потребам людини в атомних реакторах, одержуючи за її допомогою електрику… Еге, це Олесь добре знав! — Так ви використовуєте для «Люцифера» внутрішньоатомну енергію, руйнуючи атомне ядро? — збуджено заговорив він, охоплений бажанням виявити свою обізнаність. — Як у атомному реакторі, так? Тоді я все розумію!

— Стривай, Олесю, — м’яко, хоч і трошки насмішкувато, пролунав голос Сивого Капітана, — не поспішай. Я нічого не говорив тобі про руйнування атомного ядра. Я сказав лише про атомну енергію.

— Та хіба це не все одно?

— Ні. Я ж кажу тобі, не поспішай. І не червоній так. Це ж не твоя провина, що про руйнування атомного ядра писалося й пишеться багато, а про інший, зворотний процес, навпаки, дуже мало.

Голова Олеся немовби паморочилася: який то зворотний процес? Складання атомного ядра, чи що?

— Отже, слухай уважно. Я спробую пояснити це якнайпростіше. Ти знаєш, що всі елементи складаються з атомів. Але й атоми в свою чергу складаються з найпростіших і найлегших атомів водню. Руйнуючи атомне ядро, фізики розщеплюють ядро складного, важчого елементу — і таким чином перетворюють його на ядра менш складних, легших. При цьому виділяється певна кількість енергії. Коли б ми з тобою поступово руйнували і далі одержані елементи, перетворюючи їх на легші й легші, то дійшли б зрештою до водню. Це зрозуміло тобі? Не надто складно?

Олесь ствердно кивнув головою: він вирішив тепер більше мовчати, так буде безпечніше.

— Такий один процес, руйнування атомного ядра, — вів далі Сивий Капітан. Він поглянув на пульт управління машиною, де спалахнула яскрава червона лампочка якогось індикатора, швидким рухом перевів праворуч маленьку рукоятку, від чого червона лампочка одразу згасла, а замість неї спокійним світлом засвітилася зелена. — Але є й другий процес, зворотний. Скажи, Олесю, як ти гадаєш, що сталося, коли б ми знайшли спосіб складати, сполучати два чи чотири атоми якогось легкого елемента? Як тобі здається?

Тепер уже треба було відповідати. І юнак непевно сказав:

— Мабуть, утворився б важчий елемент. І все.

— В тому-то й річ, що далеко не все, — ледве помітно за своєю звичкою посміхнувся Сивий Капітан. — Розрахунки вчених давно показали, що в такому разі вага новоствореного елемента не була б точною сумою ваг складових елементів. Виникає якась різниця. Новий, важчий елемент був би трохи легшим, ніж загальна вага тих ядер, з яких його складено. Куди ж поділася різниця? Адже саме про неї і йде мова. Вона при складанні атомів виділяється як вільна енергія — і досить велика. Тепер ти розумієш, що я мав на увазі, говорячи про складання атомів?

— Ви вмієте це робити?

— О, не тільки я! Отаке складання атомів водню з одночасним виділенням велетенської енергії науці досить відоме, воно має назву термоядерної реакції. На цьому явищі побудовано страшні водневі бомби, набагато сильніші за атомні. Атомні реактори, де використовується енергія від руйнування атомного ядра, існують. Цю енергію наука приборкала, — не цілком, правда, але все ж таки дещо опанувала її. А термоядерну енергію ще ні. Бо весь час вважалося, що для здійснення термоядерної реакції, для складання атомних ядер потрібні дуже високі температури, приблизно такі, як на Сонці. Мені пощастило встановити і довести, що це не так. € інші способи, які не потребують високих температур. Користуючись таким способом, відомим тільки мені, я можу провадити термоядерну реакцію повільно — і керувати тією велетенською енергією, яку вона дає. Оце й є джерело енергії, якою живиться мій «Люцифер» г всі його механізми та прилади…

Олесь дивився на Сивого Капітана, широко розкривши від здивування очі. Це було щось справді фантастичне! Він чув про колосальну силу водневих бомб, у яких діє термоядерна реакція, під час якої виділяється нечувана кількість енергії, дикої і свавільної. Він чув, що наука тільки мріяла про те, що колись поступово опановуватиме ту гігантську енергію для мирних потреб. А Сивий Капітан, який так просто говорить про все це, уже знайшов такий спосіб… Так от у чому полягав винахід інженера Ернана Раміро! Ось чому фалангістський уряд так уперто намагався захопити цей винахід у свої руки!