Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

4. МИ ДІЗНАЄМОСЯ ПРО ВСЕ!

Потяглися довгі дні ув’язнення. Найважчим для Раміро і Альвареса була відсутність звичної любимої праці. Ніхто, звісно, не заважав дослідникам думати; але їм не давали ні шматка паперу, ні олівця. Регулярно через кожні два-три дні їх викликали на допити. І це теж було вкрай одноманітним, бо весь допит щоразу крутився навколо одного й того ж: у чому полягала робота дослідників і де сховані записи. Раміро і Альварес трималися стійко, повторюючи попередні відповіді.

Ернан Раміро твердо знав: його можуть розіп’ясти, але він не віддасть у брудні лапи насильників-фалангістів наслідки своєї багаторічної праці! Він був певен, що й Анхело не скориться.

Та ось друзів розлучили, перевели в окремі камери. Перед розлукою вони стиснули один одного в обіймах:

— Тримайся, Анхело!

— Прощай, Ернан!

І знов — хіба міг Ернан Раміро знати, що й справді Анхело Альварес прощався з ним назавжди, що ніколи в житті він не побачить уже свого відданого друга?..

Вже на третій день після того Ернана Раміро викликали на черговий допит. Слідчий одразу сказав йому:

— Немає рації далі відмовчуватися, Раміро. Ми знаємо все. Нам відомий не тільки напрямок вашої роботи, а й мета.

Ернан Раміро здивовано поглянув на слідчого. Той спокійно продовжував:

— Ваш друг Анхело Альварес розповів нам усе.

— Ви брешете! — вихопилось в інженера.

— Подивіться.

Слідчий показав йому верхню частину протоколу. Рукою Анхело там було написано:

"Вважаючи, що дальший опір недоцільний, я вирішив розповісти тут усе, що складало зміст моєї спільної праці з Ернаном Раміро. Нашою метою було…"

Дальші рядки закривала рука слідчого, який спокійно спитав інженера:

— Сподіваюсь, ви впізнаєте почерк Альвареса?

Раміро мовчав, безпорадно дивлячись на протокол. Так, безумовно, це був почерк Анхело Альвареса, він не міг не впізнати його! Але як же сталося, що друг…

— Гадаю, тепер ви розумієте, наскільки недоцільне ваше мовчання? — вів далі слідчий. — Тим часом вам досить лише підтвердити свідчення Альвареса й ознайомити спеціалістів, яких ми призначимо, з наявним станом роботи в лабораторії, і всім цим неприємностям, — слідчий обвів широким помахом руки навколо, що, очевидно, мусило означати в’язницю, — буде кінець. Подумайте, Раміро! Вас чекає слава, загальне визнання, особиста подяка каудільйо — слава йому! — найкращі умови подальшої праці, ордени і відзнаки… Все буде до ваших послуг!

Ернан Раміро слухав слідчого, а в мозку його билася одна думка, одна-єдина: "Анхело, Анхело, як міг ти скоритися, зрадити, віддати їм нашу таємницю!.. О Анхело, я так вірив тобі!.."

Слідчий нахилився через стіл до Раміро:

— Вам навіть нічого зараз не треба писати, — продовжував він умовляти інженера. — Це все формальності. Тільки скажіть нам, де саме ви сховали рисунки й наукові записи…

І тоді Ернан Раміро випростався. Наче вогонь виблиснув у його очах. Він зрозумів! О Анхело, як міг я сумніватися в тобі, мій друже, мій брате!

— Досить, пане слідчий, не витрачайте марно часу, — мовив він презирливо. — Все ясно. Вам не пощастить обдурити мене цією фальшивкою, — вказав він на протокол, ніби написаний рукою Анхело Альвареса. — Заберіть її геть і можете далі не вмовляти мене, бо все одно я нічого вам не скажу!

Слідчий люто глянув на нього. Мабуть, він уже вважав, що виграв складну гру, і тому тепер йому було особливо досадно.

— Це ваше останнє слово? — спитав він іще.

— Останнє.

— Що ж, побачимо. В нас є ще деякі засоби, — загрозливо процідив слідчий і натиснув кнопку дзвінка, викликаючи охорону. — Ми ще побачимося, Раміро, — кинув слідчий, коли Ернана виводили.

Але чомусь слідчий не поспішав з новим викликом Ернана Раміро на допит. Минали дні, — тоскні, одноманітні, заповнені самими думками, тривожними і плутаними. Так, слідчий зірвався останнього разу, коли, пригнічений повідомленням про несподівану зраду Альвареса, Ернан і справді вже міг скоритися. Слідчий видав себе, запитуючи Раміро про місце схованки рисунків і записів! Коли б Анхело розповів насправді, то він сказав би й про це. Значить, протокол його допиту був фальшивкою, за допомогою якої слідчий хотів зламати опір Ернана!

З цього нічого не вийшло. Гаразд. Але тепер, напевне, слідчий намагатиметься таким самим способом вплинути на Анхело. Ернан уявляв собі, наче бачив на власні очі, як Альваресу теж показують протокол допиту його друга, як Анхело приголомшено дивиться на той протокол, написаний нібито справді рукою Ернана: адже фалангістські шантажисти й пройдисвіти вміють добре підроблювати почерки, Ернан уже пересвідчився в цьому. І тепер слідчий вдруге вже не зробить помилки… А що, як Анхело повірить фальшивому протоколу і скориться?.. Від самої думки про це Ернан Раміро зривався з місця й починав несамовито бігати по вузькій камері. Він ладен був битися головою об стіну, але що це дало б? Тоді, у слідчого, він засумнівався в своєму другові; чи ж не засумнівався й Анхело в ньому? І нічим, нічим він не може зарадити справі, не може повідомити Анхело, він безсилий у цій клятій кам’яній клітці!..

Слідчий кинув наприкінці розмови ту загрозливу фразу про якісь інші засоби. Що він мав на увазі?.. Та невже ж ці мерзотники, переконавшись, що Раміро і Альварес нічого не скажуть, вирішать заподіяти якесь лихо Хуаніті… чи маленькому Лорхе?.. Ні, ні, це неможливо, навіть у бездушних вбивць є якісь залишки совісті, існують межі, яких ніхто не може перейти! І все ж таки, — що мав на увазі слідчий, промовляючи ті свої останні слова, що звучали, як одверта погроза?..

Минуло ще кілька днів і кілька безсонних ночей. І нарешті Ернана Раміро знову викликали на допит.

— Чи не передумали ви, Раміро? Востаннє раджу вам облишити опір. І ми забудемо всі неприємності, — сказав йому слідчий.

Інженер уперто хитнув головою:

— Ні! Я нічого не скажу.

— Побачимо, побачимо, — майже співчутливо мовив слідчий. І від цієї несподіваної інтонації, яка звучала тут, у в’язниці, наче глузування, в Ернана Раміро похололо в душі. Ні, ні, не може бути, цього не може бути, ні!

Але це було так.

Слідчий натиснув кнопку дзвінка. Ввійшло два охоронники. Слідчий кивнув їм на Ернана. Охоронники стали позаду інженера й поклали йому на плечі міцні руки. Слідчий подзвонив іще раз.

Знову відчинилися двері. Ернан Раміро рвонувся з стільця, на якому сидів. Але важкі руки охоронників утримали його на місці. Глухий стогін, схожий на приглушене ридання, вихопився з грудей Ернана. Хуаніто, моя Хуаніто!..

Двоє фалангістів у чорних сорочках ввели до кімнати Хуаніту. Мабуть, їй самій важко було йти, бо вони тримали її під руки. Хуаніто, що вони зробили з тобою, моя любов, моє щастя!..

Хуаніта ледве стояла на ногах. Подерті рукави плаття не прикривали багрових синців на її ніжних руках. На схудлому обличчі застиг вираз страждання. Великі смутні очі спочатку ніби не бачили Ернана. Проте ось у них спалахнула радість. Хуаніта похитнулась, простягла вперед руки:

— Ернан!

Вона ледве не впала. Фалангісти підтримали її — і вона повисла на їх руках. Тільки великі очі, очі любої Хуаніти наче наблизилися до Ернана, вони горіли пристрасним почуттям, вони немов прагнули перелити в Ернана мужність і силу.

Наче крізь вату, Ернан Раміро почув розмірені слова слідчого, звернені до нього. Слідчий говорив:

— Як бачите, Раміро, ваша впертість привела до того, що ми змушені були арештувати вашу дружину й довідатися в неї про сховані вами креслення і записи…

— Але я нічого, нічого їм не сказала, Ернан! — вигукнула Хуаніта.

— Так, можу ствердити це, — озвався слідчий. — Ваша дружина відмовилася говорити щось про рисунки та записи, бо, очевидно, й досі перебуває під вашим впливом, Раміро. І ви бачите на власні очі, до чого це призвело. Адже ми з свого боку змушені були, хоч це й дуже прикро для нас, вжити деяких заходів впливу на неї. Щоправда…

26
{"b":"121516","o":1}