— Та я й без того вірю, бо бачив «Люцифер» під час військового параду. Галасу й безладдя він тоді наробив чимало. Я навіть погоджуся, що в його появі було чимало доброго, бо Сивий Капітан дією свого «Люцифера» скомпрометував військову силу фалангістів… і це має неабияке значення…
— От, ви ж самі кажете, що…
— Так, кажу, що «Люцифер» дуже непогана машина. Мабуть, навіть надзвичайний витвір техніки. Все це так. Але це все ж таки тільки машина. А хіба машина сама може вирішити те, до чого, як ти сказав, прагне Сивий Капітан, хіба вона може визволити народ з-під ярма фалангістів… так само, як і одна людина, хоч би вона й мала в своєму розпорядженні отаку надзвичайну машину? Ти, юначе, сказав мені, що ти — комсомолець. Так от, що ти скажеш про це як комсомолець?
Запитання було поставлене дуже серйозно. Олесь завагався. Він відчував, як запитливо дивиться на нього Марта, як чекає вона від нього переконливої відповіді: адже вони з нею стільки говорили про це після останньої розмови з Сивим Капітаном, коли він вперше ясно сказав про свою мету… Але відповіді не було, Олесь розумів це…
— Мовчиш? — продовжував Фредо Вікторе так само спокійно, немовби у ваганнях Олеся не було для нього нічого несподіваного, немовби інакше юнак і не міг поводитися. — Ну от, як тобі здається, товаришу комсомолець, чи може взагалі щось зробити одна людина проти цілого державного ладу? Чи матиме така людина рацію, якщо вирішить вийти на бій сама з цілим ладом?
— Ні, — чесно визнав Олесь. Совість і гідність комсомольця не дозволяли йому дати іншої відповіді. Але тут-таки він додав: — Проте Сивий Капітан не один! У нього є помічники, його команда. І він має в своєму розпорядженні, крім того, ще й "Люцифер"!
Та хіба ж можна скидати з рахівниці цю надзвичайну машину! Олесь немов знов почув голос Сивого Капітана, що пояснював йому дивовижні властивості "Люцифера".
Але Фредо Вікторе тільки недбало махнув рукою:
— Команда — це всього кілька чоловік. «Люцифер» — усього-на-всього добре задумана і вдосконалена машина. А лад, державний лад — це велетенська сила. І боротися проти нього можна лише за допомогою великої маси людей, натхнених патріотичними почуттями. Так робимо ми, патріоти, що в підпіллі готуємося до вирішальної боротьби з фалангістським режимом, з його поліцією, жандармерією і навіть військом… хоч заздалегідь знаємо, що переважна більшість солдатів буде з нами, коли настане грізний час, бо вони — теж прості люди, хіба що зодягнені у військову форму… Ми готуємося, наполегливо готуємося, щоб, коли настане той час, вийти справді грізною для фалангістів, непереможною силою, разом з усіма робітниками, усіма чесними людьми країни. І тому ми віримо в нашу майбутню перемогу, впевнені в ній. А Сивий Капітан…
Фредо Вікторе зітхнув:
— Я вірю, що Сивий Капітан має найкращі наміри, що він також чесна людина. Але те, що він хоче зробити, неможливо, доки він залишається один. Уряд, державний лад завжди будуть сильнішими за нього. Людина, хай і найталановитіша, не може нічого зробити сама, без підтримки, без допомоги народу. Оцього, мені здається, ваш Сивий Капітан не враховує. Він воліє провадити якусь самостійну боротьбу. Але така боротьба самотужки не завжди приносить користь загальній справі. Іноді — і навіть часто! — вона може, навпаки, зашкодити… Як би не трапилося так і з Сивим Капітаном, от чого я побоююся, друзі мої…
Олесь мовчав. У ньому боролися два почуття. Звісно, він і сам добре знав те, про що говорив цей непоказний чоловік з вдумливими ясними очима. Хіба ж не знав Олесь Гайдуков законів класової боротьби? Але, з другого боку, Олесь був захоплений чудовим витвором Ернана Раміро і Анхело Альвареса, їх «Люцифером», який нічого не боявся: ні нападу людей, ні свинцевої зливи куль. Хіба ж може щось протистояти невразливому "Люциферові"? І хіба не має права розраховувати на перемогу людина, талант якої допоміг їй збудувати таке технічне чудо? Людина з такою залізною волею, з такою непохитною рішучістю, як Сивий Капітан?.. Кому ж тоді й вести боротьбу з фалангістським ладом, якщо не такій людині?.. Так, почуття Олеся були цілком на боці Сивого Капітана. А розум? Розум нагадував, що існують незалежні від романтичних почуттів закони класової боротьби. І ті закони стверджують, що одинаки, якими б героїчними вони не були, ніколи не можуть досягти вирішальних успіхів у боротьбі з цілим державним ладом. Закони класової боротьби доводять, що тільки великі маси трудящих, тільки організований народ може здійснити революцію…
Думки роздвоювалися, Олесь не міг знайти для себе відповіді на них. Сумніви оволоділи ним, і він розгубився остаточно. Серцем він лишався цілком з Сивим Капітаном, а розумом схилявся до тверезих і переконливих міркувань Фредо Вікторе, який тим часом говорив далі:
— Мені не доводилося бачити Сивого Капітана. Лише раз я бачив його «Люцифер». Добра, добра машина, нічого не скажеш!.. І один раз мені довелося почути його голос. То було на Авеню-дель-Прадо, коли «Люцифер» уперше з’явився в столиці. І голос, слід відзначити, у Сивого Капітана приємний, мужній, упевнений. Проте ніяк не можу сказати, що мене задовольнив зміст його промови… Ще тоді не задовольнив. А тепер, коли я вислухав твою розповідь, Марто, мені стало й зовсім сумно.
— Чому, дядю Фредо? — несміливо спитала дівчина, що поступово втрачала ту дещо нервову бадьорість, з якою вона прийшла сюди. Марта бачила вагання Олеся, його нерішучість, коли Фредо Вікторе спокійно і врівноважено викладав йому свої міркування. І хоч вона не читала ніколи політичних книжок, як Олесь, хоч розмови про закони класової боротьби були для неї малозрозумілі, але дочка звичайного іберійського робітника відчувала в словах Фредо Вікторе сувору правду. І це пригнічувало її, бо ж Сивий Капітан обіцяв звільнити її батька. А коли Фредо Вікторе має рацію, коли Сивий Капітан іде невірним шляхом, хто ж тоді допоможе їй, хто врятує батька?.. її вродливе обличчя зблідло, вона благально дивилася на Фредо Вікторе, наче заздалегідь боялася того, що він скаже.
— Чому? — повільно, мов міркуючи, повторив Вікторе. — А ось чому. Він надто багато бере на свої плечі, цей Сивий Капітан. Мабуть, він занадто самолюбивий, а може, й самозакоханий…
Цього Олесь уже не міг стерпіти. Він рішуче, заперечливо крутнув головою.
— Ви не знаєте його історії, його долі… — почав він.
— А це й не обов’язково, — спинив його Фредо Вікторе. — Яка б не була його доля, ми говоримо не про те, що було раніше, а про те, що відбувається тепер. Повторюю, Сивий Капітан, як на мою думку, надто самолюбивий, він чує тільки свій власний голос і керується лише ним. Такі люди легко збиваються з шляху — навіть тоді, коли вони натхнені найкращими намірами! — і іноді, не помічаючи того, стають такими самими, як і ті, з ким вони починали боротьбу. Бо вони відірвані від простих людей, від народних мас і до того ж самозакохані!.. Що з тобою, Марто? Тобі погано?..
Дівчина нервово стискала руки. її сполотніле обличчя було схвильоване. Губи беззвучно ворушилися, немов вона хотіла щось сказати — і не могла.
— Що з тобою, Марто? — стурбовано повторив Вікторе.
У відповідь Марта рвучко кинулася до нього і заговорила — палко і благально:
— Не треба так про Сивого Капітана, дядю Фредо, не треба! Він же обіцяв врятувати батька. А ви кажете таке, що мені страшно й подумати. Ніби Сивий Капітан буде такий, як і… ті, проти яких він зараз… ні, дядю Фредо, я не знаю, мабуть, я не розумію всього цього, але не кажіть так, не кажіть! Бо хто ж тоді допоможе моєму бідолашному батькові?.. Поліція замордує його, я ніколи більше не побачу мого татуся… Дядю Фредо, скажіть, що Сивий Капітан визволить його! Я ж вірю вам, дядю Фредо! Ви завжди говорили правду — і завжди все було так, як ви казали. Скажіть, що ви цього разу помилилися, що Сивий Капітан врятує тата!
Вона благала Фредо Вікторе, вона не зводила своїх глибоких темних очей з його зворушеного обличчя, — і в тих очах тремтіли гарячі, прозорі сльози, що великими краплинами падали на руки Фредо.
