– А що на те відповіли учені улеми?

– Сиділи як остовпілі. Перший промовив Мугієддін Сірек.

– І що ж промовив Мугієддін Сірек?

– Він сказав отсі слова: «Четверта сура[95] Корану, об’явлена в Медині».

– А вчений Пашасаде?

– Учений Пашасаде, як луна, повторив його слова: «Четверта сура Корану, об’явлена в Медині…» І знов мовчали учені улеми. Перший промовив Кемаль Пашасаде.

– І що ж промовив Кемаль Пашасаде?

– Кемаль Пашасаде промовив недорічні слова, хоч він дуже мудрий.

– Які ж недорічні слова промовив дуже мудрий муфті Кемаль Пашасаде?

– Мудрий муфті Кемаль Пашасаде промовив отсі слова: «Благословенне хай буде ім’я твоє, хатун! Ти не боятимешся ніколи і нічого, бо при тобі буде серце найбільшого з султанів!»

– Чому ж ти сі слова називаєш недорічними?

– Бо таку відповідь дала на них наша пані: «Коли небо розколеться, і коли звізди розсипляться, і коли води змішаються гіркі з солодкими, і коли гроби обернуться, тоді знає душа, що вона (зле) зробила і що (добре) занедбала, і в тім дні одна душа не зможе помогти другій, бо дня того рішатиме Аллаг!»

– А що на те відповіли улеми?

– Сиділи як остовпілі. Перший промовив Мугієддін Сірек.

– І що ж промовив Мугієддін Сірек?

– Він сказав з подивом отсі слова: «Вісімдесята і друга сура Корану, об’явлена в Мецці».

– А вчений Пашасаде?

– Учений Пашасаде, як луна, повторив його слова: «Вісімдесята і друга сура Корану, об’явлена в Мецці». А наша пані додала: «В ім’я Аллага, милостивого, милосердного, пана у судний день!» А потому довго мовчали учені улеми. Нарешті промовив Кемаль Пашасаде.

– І що ж промовив Кемаль Пашасаде?

– Кемаль Пашасаде промовив отсі слова: «О велика хатун! Благословенне хай буде ім’я твоє, як ім’я Хадіжі, жінки Пророка! Ти знаєш, що вибрав тебе на жінку найбільший з володарів османських. І, певно, примінишся до звичаю жінок його закривати обличчя перед чужими, о хатун!»

– А що відповіла мудра Хуррем хатун?

– Мудра хатун Хуррем відповіла отсі слова: «О мудрий муфті Пашасаде! Чи ти зустрічав у Корані наказ, що жінки мають закривати обличчя? Бо я читала уважно кожду стрічку св. читанки Пророка і не бачила того…» А вчений муфті Кемаль Пашасаде відповів: «Але чи бачила ти, о хатун, таємничі знаки в Корані?»

– А що відповіла мудра хатун Хуррем?

– Мудра хатун Хуррем відповіла отсі слова: «Я бачила таємничі знаки в Корані, о мудрий муфті Пашасаде. Навіть великий учений Мугієддін Сірек говорить про тебе, що всі науки зійдуть до гробу з тобою, жий вічно! Але чи ти можеш, о муфті, з чистою совістю запевнити, що в тих знаках, яких ніхто не відчитав досі, єсть наказ, щоб жінки закривали обличчя? Чи ж міг Пророк дати такий наказ, коли Аллаг не наказав квітам закривати білих і червоних платків обличчя їх?[96]»

– А що на те відповів мудрий Кемаль Пашасаде?

– Мудрий Кемаль Пашасаде відповів по правді отсі слова: «Я не можу з чистою совістю запевнити, що в тих знаках єсть наказ Пророка, щоб жінки закривали обличчя». А Мугієддін Сірек, як луна, повторив його слова. І довго мовчали учені улеми…

Між зібраними теж запанувала довша мовчанка. Кождий з них обдумував можливі наслідки впливу такої султанки на уряд і своє становище.

Перший промовив Капу-ага:

– Тепер треба нам ще тільки знати, чи Мугієддін і Пашасаде вірно повторили падишахові свою розмову з нашою панею. І що додали? І що на все те сказав великий султан?

– Се напевно знає спритний Ібрагім-паша, – сказав Кізляр-агасі.

– Може, і знає, але не скаже, – відповів розумний грек, що був у великих ласках в султана.

– Чому? – загуло з усіх боків. – Адже Кізляр-агасі сказав, що знав! І ти також слухав!

– Не скажу, бо з султаном нема жартів!

– Певно! Але тут не в жартах діло!

– А я тобі кажу, що з такою султанкою ще більше нема жартів! – докинув Кізляр-агасі, що бачив уже не одну жінку в гаремі.

– Ібрагім-паша боїться! – дразнили його.

– Злочинця все пізнати по трусості його! – приповідкою вколов хтось міцно Ібрагіма, ніби шепотом, але так, що всі чули.

– Скажу, – рішився Ібрагім. – Тільки не оповім, як я довідався про се.

– Того ми не потребуємо!

– Догадуємося!

– Ну, кажи вже раз!

– Мугієддін Сірек і Кемаль Пашасаде оповіли султанові все і не скрили нічого…

– А-а-а-а! – крикнув здивовано Капу-ага.

– І чого ти дивуєшся? – загули з круга.

– Вони ж люде чесні!

– Не всі такі скриті, як Ібрагім!

Ібрагім удав, що не чув дотинку, й оповідав дальше:

– Султан уважно слухав їх оповідання. Уважніше, ніж ради Великого Дивану, – віддячився Ібрагім дотинком декому з присутніх.

– Все залежить від того, хто говорить, що говорить і як говорить, – пробував відтинатися оден з членів Дивану.

– Тихо! не про Диван бесіда! нехай оповідає далі!

– Султан звернув увагу на четверту суру Корану і кілька разів повертав до неї в розмові з улемами.

– А як султан звернув увагу на четверту суру Корану?

– Султан звернув увагу на четверту суру Корану так, що питав улемів, чи нема в ній укритої погрози, так укритої, казав, як укрите терня під пахучою розою в огороді падишаха…

– А що відповіли учені улеми?

– Мугієддін Сірек відповів: «Із-за одної правдивої рози зносить огородник багато колючок». А Кемаль Пашасаде сказав: «Тільки птиця сороката зверха, а людина сороката внутрі».

– А що розумів під тим мудрий муфті Кемаль Пашасаде?

– Мудрий муфті Кемаль Пашасаде розумів під тим, що всякі заміри має внутрі людина. Але навіть зі слів її, які виходять наверх, мов пара з горшка, не можна пізнати її нутра.

– Мудрий муфті Кемаль Пашасаде сказав «птиця» – замість «звірюка», як говориться у приповідці.

– Бо не хотів дразнити падишаха навіть словом, яке протиставив натурі Хуррем.

– І розумно зробив муфті Пашасаде, бо сказано: «Навіть як маєш муравля ворогом, то все-таки будь обережний».

– А що відповів султан?

– Султан відповів те, що такий, як він, султан повинен був відповісти: «Я знаю, – сказав, – що говорять старі мудрці про людей. Бо вчив мене старий муфті Алі Джемалі, який був уже муфті за діда мого Баязеда і справував той високий уряд за весь час правління батька мого, Селіма, – нехай Аллаг простить всім трьом! Але ні старий Алі Джемалі, ні ніхто інший зі старих мудрців не говорив з хатуною Хуррем і не бачив її…»

– А що на се відповіли учені улеми?

– Учені улеми мовчали довго, дуже довго. І не перервав їх мовчанки великий Сулейман. Нарешті промовив мудрий муфті Кемаль Пашасаде.

– І що ж промовив мудрий муфті Кемаль Пашасаде?

– Мудрий муфті Кемаль Пашасаде отворив серце й уста і промовив так: «Ти правильно сказав нам, що рільник є на те, щоб орав і засівав землю, коваль на те, щоб підкував коня, котрого приведуть до нього, жовнір на те, щоб боровся і погиб, коли треба, моряк на те, щоби пливав по морю, а учений на те, щоб висказував свої думки на основі своєї вченості й ума свого. Бо в тім вартість і ціна кождого з них. І ми скажемо тобі по совісті своїй і умінню свому: прегарна хатун Хуррем має ум високий і душу, що так уміє лучити святі думки Корану зі своїми думками, як лучить великий будівничий Сінан благородні мармори з червоним порфіром. Та яке серце має велика хатун Хуррем, отверте чи скрите, лагідне чи остре, – сього ми не знаємо». – «Але я знаю, – перервав султан… – Вона має добре серце, і тому має радість в очах і в обличчі!»

– А що на те сказав Мугієддін Сірек?

– Мугієддін Сірек, як луна, повторив слова Пашасаде і доповнив їх так: «Як від хлібороба не вимагають, щоб більше сіяв насіння, ніж має у мішку, так від ученого не вимагають, щоби сказав більше, ніж має в умі своїм. Онде під парком палати твоєї блищить-сміється море, спокійне і веселе. Але не можна знати, чи попри синопський беріг не йде вже вихор Чорним морем і чи не збурить він до дна Босфору, і Золотого Рогу, і моря Мармара і чи не вдарить сильно в Серай Бурун».