Відповідала на низенькі поклони, але майже незначно, бо ще в своїм почуванню із-за напрасної зміни свого становища не могла мати певності, чи ті поклони не кпини, не глум і не шутка гаремової служби, – хоч розум говорив їй, що ні.

Весь час, як ішла коридорами гаремліку, мала вражіння, що весь гарем не спить і не спав сеї ночі ні хвилинки. Раз у раз ніби припадкове відхилялися котари й занавіси кімнат і будуарів по обох боках коридорів та виглядали з них сильно зацікавлені обличчя то її товаришок-невольниць, то одалісок у дорогих шатах, то навіть жінок султанських. Останнім кланялася по припису, як перед тим. Чула на собі погляди їх здивованих очей – то повні цікавості й зависті, то навіть нетаєної ненависті… І чула, як гарячка підходила їй до очей. І чула роздразнення в кождім нерві. А передовсім – збентеження. Не знала, як іти, що робити з власними руками, як держати голову. Так ішла, мов між двома рядами огнів і різок. Насилу здержувала слези в очах.

А як знайшлася перед входом до своєї службової кімнатки, побачила самого Кізляр-агу в ранзі великого везира з трьома групами гаремових слуг: в одній стояло окремо кілька євнухів з лектикою, в другій кілька білих, а в третій – чорних невольниць з зовсім іншого крила гарему, бо не знала нікого з них.

Мимохіть склонилася перед Кізляр-агою. Але він поклонився їй ще нижче і сказав до неї: «О, хатун!».[72] А разом з ним глибоко вклонилися перед нею всі три групи гаремових слуг.

Знала, що титул «хатун» не належався їй, бо була невольницею і щодо увільнення треба було формального акту. Знов мала легке вражіння глуму. Але Кізляр-ага, чоловік серйозний, промовив до неї поважно:

– Благословенне хай буде ім’я твоє, хатун, і нехай Аллаг внесе через тебе добро і ласку свою в ясний дім падишаха! Отеє слуги твої! А зараз запровадимо тебе до твого будуару, бо не годиться, щоб ти оставала в малій кімнатці хочби хвилю довше від часу, коли взяв тебе за руку великий султан Османів.

Рухом руки показав закриту лектику на знак, що може всідати. Збентежена в найвищій мірі, звернулася Настя мовчки по свої убогі річі. Але Кізляр-ага вмить додумався того і сказав:

– Всі твої річі, хатун, вже в лектиці…

Рада була всісти в неї, щоб укритися перед очима здовж коридорів. Але якийсь дивний сором вчерашньої невольниці відпихав її від шовкових занавіс лектики. Воліла вже йти, ніж датися нести.

Пішла в товпі євнухів довгими коридорами гаремліку в товаристві Кізляр-аги, вся запаленіла на обличчі. Не пам’ятала опісля нічого, що бачила по дорозі. Пригадувала собі тільки, що перед відходом хотіла ще попрощатися зі своєю панею, котра не була для неї зла. Але досвідчений Кізляр-ага і сего доміркувався та й шепнув їй:

– Найлучше іншим разом…

Коли знайшлася в призначенім для себе будуарі, глибоко відітхнула і кинула оком на ряд своїх кімнат. Були ще краще уряджені, ніж у її дотеперішньої пані. Чудовий запах ладану нісся злегка по них. Подумала, що завдячує все те тільки довгій розмові з падишахом, а може, його збуреному по відході виглядові, котрий мусіла запримітити служба.

– Коли сі кімнати не сподобаються тобі, о хатун, можеш одержати інші, – сказав поважно Кізляр-ага.

– О, се прекрасно дібрані кімнати, – відповіла і глянула у вікно. Там уже сіріло, і зачиналося лящіння ранніх птиць у садах сераю.

– Спасибіг за перше добре слово, хатун! – сказав задоволений достойник. – Маю добру волю старатися, щоб задоволені були завше уподобання твої.

Дав знак євнухам і слугам – і всі вийшли, за виїмком двох невольниць, призначених до розбирання нової пані. Опісля сам серед уклонів і бажань вийшов з будуару.

Одна біла й одна чорна невольниці заметушились і принесли своїй пані нічний одяг. Але Настя була така втомлена переживаннями сеї ночі, що не хотіла зміняти одягу. Сказавши їм, щоб вийшли, сама скинула з себе свій верхній одяг, і в невольницькій сорочці поклалася на чудовий перський диван, і затягнула над собою прекрасну котару з Кашміру.

Щойно тепер почулася лучше.

Відітхнула кілька разів глибоко і примкнула повіки. Але заснути не могла. Кров, мов молотками, стукала їй у висках, а перед очима повторялися картини подій, які пережила від вчера, – від хвилі, коли муедзини скінчили співати п’ятий азан на вежах струнких мінаретів.

«Десь тепер, може, дзвонять на утренню в Рогатині», – подумала і клякла на м’ягкім дивані. Схилилася так, що головою діткнула його, закрила обличчя обома руками і розплакалася в молитві до Бога свого. Мала певність, що Бог вислухав її молитви в ніч перед проданням її на Авретбазарі і що дасть їй через знакомство з султаном можність повернути додому. Горячо дякувала Богу.

Потому втома зробила своє, і сон зморив її.

А в часі, коли вона, плачучи, молилася, до найдальших крил і кімнат гарему дійшла вже дивна вістка, що, напевно, справдиться старе передання турків і при десятім падишаху Османів царствувати буде могутня султанка Місафір…

Настуня пробудилася по короткім сні і скоро зірвалася з дивану. Хвилинку стояла перед ложем, протираючи очі, бо думала, що спить…

Над її ложем висіли прекрасні, дорогі котари… Відхилила їх… Вона була в величавій кімнаті, а не в спальні невольниць… І ніхто не взивав її, щоб одягалася…

Ще раз кліпнула очима по міцнім сні і пригадала собі, з ким вчера говорила і як опісля сам Кізляр-ага запровадив її в отсі кімнати та призначив їй окрему прислугу. Чи все те дійсно сталося?..

Але якраз із-за котари сусідньої кімнати виглянула одна з призначених їй білих невольниць і, низько кланяючись, запитала, чи хатун хоче одягатися.

Кивнула несміло головою на знак згоди і не знала, що з собою почати. Миттю вступили в її спальню дві інші невольниці і глибоко склонилися. Одна з них запитала, чи хатун хоче скупатися. Знов притакнула несміло, бо по тім як іще вчера сама послугувала, було їй прикро вживати послуги інших, її нові невольниці одягнули її тим часом і завели в гарну купальню.

Настя мовчки купалася, а серце її билося майже так, як учера, коли вперве побачила Сулеймана. По купелі завели її слуги в її одягальню, де побачила прекрасні посудини з дорогими парфумами, ще красшими, ніж були у її попередньої пані.

Чого там не було!

На малих столичках з чорного гебану стояли пахощі з Гіндостану і прегарні красила: вогкий, чудовий сандал і темна аняна, і блідо-рожева паталя, і ясно-червона бімба, і міцно пахучі парфуми пріянгу та чорний альоес, і чудна масть з червоної живиці з лякки… Оподалік у кутку незначно горіло пахуче коріння нарду.

А під вікнами цвіли прегарні лотоси, і пахуча бакуля, і білі «квіти сміху» кетакі, і ще більші кандалі, і дивний манго з квітом, як кров червоним, і гарна карнікара.

Деякі з тих парфум і квітів бачила у своєї бувшої пані, але не всі. Не знала, як забиратися до того всего, хоч недавно сама помагала при тім своїй пані. Слуги робили з нею, що хотіли. На всі їх питання лише потакувала.

Тільки при одяганню вже показувала, які одяги і яких красок хоче.

Відітхнула, коли скінчили її одягати і завели до їдальні, де вже був накритий столик для неї з ріжними присмаками й овочами. Сказала їм, щоб оставили її саму.

Оглянулася, впала на коліна й довго молилася. Щира молитва успокоїла її. Сіла до столу і несміло зачала коштувати присмаки з султанської кухні, думаючи про Сулеймана…

А молодий Сулейман встав з думкою про чужинку-невольницю. Чогось подібного ще не переживав. Був мов п’яний. У нім дрижали всі нерви.

Йому, панові трьох частей світу, оперлася його власна невольниця… І ще до того покликуючись на свою віру!.. Щось нечуване в його роді!..

Думки його бігали безладно. І всі кружляли коло тої невольниці, яку вчера перший раз побачив. Пробував відвернути від неї свої думки. Не міг. Раз у раз вертали.

Образ молодої чужинки таки стояв перед ним. Ось-ось стоїть мов жива: волосся золотисте, очі легко сині. Личко біле як сніг з таким відтінком, як у першого пупінка рози, а таке лагідне, як у його матері, що все боїться за нього. І притім так само енергійне!.. Очі Сулеймана почервоніли ще більше, ніж вчера.