Думаєте, послухали? Не послухали. І це добре? Погано. А поки я чергу встановлював – трамвай поїхав. Хіба це порядок? Безпорядок. Довелося в місто пішки йти.
Або візьміть таке діло: продають, скажімо, мадаполам чи шевйот. Одним словом, щось дефіцитне. Приходжу в крамницю, дивлюсь – страх. Люди стоять, як кому заманеться. Анархія. Попереду, ось не гріх, що забожусь, хлопчик від землі один вершок, за ним отакий довготелесий вергелес-жираф, слідуючий дідусь, потім бабуся, далі знову дідусь, далі знову бабуся, а посередині, як на зло, один – страус, інший – пінгвін, а по боках – низенький і високий, один гладкий, а другий худий. Дивлюсь – і, повірте, очі ріже ця строкатість. Ніякої тобі симетрії. Я й пропоную довгошийому, поки розвантажать машину з товарами, мовляв, ти ставай першим, трохи нижчий – другим і так далі і так далі – по ранжиру. А вони:
– А це по якій-такій причині він повинен першим стояти? Хто такі порядки придумав?
– Я, громадянине, придумав. Не хвилюйтесь, усім вистачить! Свідомість! У першу чергу свідомість!
– А ви, – питається, – хто такий?
– Спокійно, товариші, спокійно. Охороняйте порядок, – заспокоюю. Думаєте, заспокоїлись? Звиняйте, дідька лисого заспокоїлись. Хтось назвав мене ще й недоумкуватим. Так, так. Не посміхайтесь. Саме недоумкуватим, і вивели мене з крамниці. А це порядок? Безпорядок.
А візьміть громадське харчування. Ви знаєте, скільки уваги цьому приділяє партія і уряд? А вони що роблять – одурюють громадськість, і це на третьому місяці другого року п'ятирічки, От якось днями зумисне зайшов до їдальні, замовив шашлик. Правду кажучи, ніколи не їв, взяв просто так, для інтересу. І що ви думаєте – в ньому отакенна дерев'яна тріска – сантиметрів 20--25. Ви уявляєте, що було 6, коли я її ненароком проковтнув би?! І це її я витяг з цього самого шашлика, Це, по-вашому, порядок? Безпорядок. А мені ще замовляють зуби: «Дорогий товаришу. Це ж шашлик – національна кавказька страва, і без такої палички аж ніяк не можна, В зразкових їдальнях навіть залізні шпички встромляють». Ви чули? Це вона мені каже. А я вам кажу – брехня. Це те саме окозамилювання. Кавказька страва!.. Та хай вона навіть буде собі турецька. Хіба в цьому справа? Хто дає право, питається, в місцях громадського харчування в шашлики всувати патики завдовжки 20-25 сантиметрів? Тоді краще їх вистругувати по 50 сантиметрів, щоб видно було. А то дивись, ще й проковтнути можна, І після цього набираються нахабства заявляти, що це порядок. Це безпорядок, товариші, і з цим теж боротись потрібно.
Сан Санич – на пенсії
Скажи, де це бачено, щоб жити в одному дворі з сусідами без паркана і на двір курчат отак випускати? Не знаєш, що зробити. Все життя зі мною прожила і ще не навчилась? Он посивіла вже... І від чого ти сивієш? Наріж мотузочків і кожному перев'язуй ніжки, а тоді випускай. Розв'язуються? Так і кажи. Одну хвилиночку. А де ж вона? Я ж табличку вчора писав: «Закінчив розмову по телефону, положи трубку на апарат». Де ж вона? Не «хто» вона, а «що» вона. Скільки тебе вчити. Баночка червоної туші. На етажерці ж поставив. Ага, ось вона, за табличкою «Кожному предметові – своє місце».
Так от, візьми оцю туш, збери курчат і пофарбуй їм голівки. Тоді не переплутаєш своїх із чужими. І ще одне – я тебе просив купити мені загальний зошит для скарг і відповідей на них. Чому ти не купила? Забула? Переглянь календарик. Ось біля нього табличка «Не забудь відірвати листок». Відірвала, а там наперед все написано. От іди сюди. Ні, ти йди. Поглянь. 17 червня – «Налити в бочку води, розсохлася». 20 червня – «Заштопай сірі шкарпетки і пополощи піжаму». 21 червня – «Чи не забула протерти пилюку?» Бачила? А ось «Купи зошит для скарг і відповідей». Потім приходять оці твої племіннички. Вони читали «Перш ніж переступити поріг – витри ноги». Що, витерли? Глянь, ніби на острові Робінзона, сліди позалишали, Танцювали тут, чи що? А 17 травня в моїй кімнаті до 3 годин 48 хвилин світилась настільна лампа. Для кого ж я писав: «Не забудь вимкнути світло».
Тепер, хто крутив радіолу? Адже ясно написано, вже не чорними, не фіолетовими, а червоними літерами: «Не допускайте до телевізора, радіоли дітей, які не вміють ними користуватися!» Не діти крутили? Ти? Все одно. Мені 6 сказала, сам би включив. А то ще раз лампочка перегорить.
Великий німецький філософ Іммануїл Кант був настільки точним, що в одні й ті ж хвилини відпочивав і прокидався. По його ранковій прогулянці о 7-ій годині ранку перевіряли годинник на міській ратуші. А ти о котрій годині подала мені склянку молока? О 17 годині і 37 хвилин, а слід? Будь ласка: «Пам'ятай! Підвечірок рівно о 17 год. 30 хв.».
А Ганні Семенівні так і скажи: «Не вмієш користуватись утюгом – не бери». Прийшла, бачила ж: «Закінчив прасувати – вимкни штепсель». А вона – вимкнула? Чорта з два. Так і залишила, а спіраль перегоріла в двох місцях.
Потім з газом. Це вже для тебе спеціально написав: «Не копайся сама в газових плитках – звертайся в бюро газремонту!» А ти хіба звертаєш на гасла увагу? І це в наш час. Коли гасла – це все. Говорив і ще раз скажу, що б не робила, завжди читай лозунги. Без них ні на крок: «Перевір, понюхай, чим це пахне». А ти в кухню заходиш і не нюхаєш. Тепер скажи – для чого тобі електрочайник? Треба? Добре. Але раз вже є, то виконуй усе, як написано: «Чайник без потреби не підігрівати». Та ні, кипить, буває, цілий день. Скільки не вчи тебе, читай гасла, а до тебе як до стінки. А ці на будинкові повішу – для сусідів – самі ж не догадаються:
«Громадяни! Додержуйтесь у житловому будинку елементарних правил пожежної безпеки. Не користуйтесь несправними печами. Цим ви попередите виникнення пожежі».
У нас печей, кажеш, нема? Є газові плитки, Хай насторожує людей і примушує задумуватись, бо «Справа охорони соціалістичної власності і особистого майна громадян від пожеж – священний обов'язок усіх трудящих нашої Вітчизни».
«Очищайте димарі від сажі». Єрунда, димарів немає? У нас такі сусіди, що проведуть. На всякий випадок не завадить і це гасло – залізнична ж колія поруч: «Машиніст! Закрий піддувало!» Як це для чого? Сам знаю, що електрички ходять. А що коли комусь захочеться паротяга пустить?..
Подай-но мені ще ось той. Ні, он той, що в куточку. Я його на брамі приб'ю: «Обережно! У дворі злий чорт». Як який чорт? Кімнатний. Аїди Борисівни. На її пуделя всі «чорт» кажуть. Шарик? Це для неї Шарик, а для нас чорт. «Державні інтереси завжди вище власних». Хай усі знають, бо я не егоїст – я ідеал, і мене за це поважають.
۞
Іронічні оповіді за чашкою кави
Янічка
О. Т. Йосипку присвячую.
– О чудовий, милий відбиток дамської ручки, сер! – вигукнув Олександр Тимофійович, коли я переступив поріг ранчо. – Я вас вітаю. У вашому віці, дорогий мій, одержувати такі міцні ляпаси... Це щось та означає. Ради таких ляпасів ще варто жити у такому віці. Чи ви іншої думки?
– Не може бути! – зашарівся я. – Олександре Тимофійовичу, носовичок і люстерко, – мовив я таким голосом, ніби збирався сказати – рукавичку і шпагу. Олександр Тимофійович, обійнявши мене за плечі, подав рушника і підвів до шафи, на внутрішньому боці якої висіло величезне дзеркало. Я глянув на своє відображення і обімлів.
– Неймовірне й невірогідне, – повернувся я до товариства. – Ви знаєте, скільки минуло часу, як я одержав ляпаса...
Товариші взялися за животи.
– Він зараз скаже, що не менше двох десятків років.
– Ну, не двох десятків, а принаймні двох років...