– На третє, – голосом розчарованого скептика, який, одначе, ще не втратив надії на обіцяних 10 карбованців, сказав я, – хрустики з слонячого вуха з полтавськими пампушками на часнику.
– Пробачте, з вуха якого слона: індійського чи африканського? – за хвилину примчав робот.
– Африканського.
– Але з вуха самця чи самки?
– Самки.
– Не сердьтесь, будьте ласкаві, я забув вас запитати, з якого саме вуха: лівого чи правого?
– Правого, – лагідно відповів я, впевнений, що десять карбованців у моїй правій кишені.
За п'ять хвилин переді мною виріс шеф-повар. Цього разу не робот.
– Слухай, ти! Візьми свої десять карбованців і котися звідси, щоб я й духу твого не чув, – по-моєму, трохи брутально почав він. – Часнику і полтавських пампушок у нашому ресторані не було і немає.
Вона була ніжна, ніжна...
Новела
Я вперше її зустрів на узбережжі моря. Вона лежала на розпеченому піску майже гола і плакала. Я не міг відірвати своїх очей від її тендітного тіла. Вона була ніжна, прозора і така м'яка, як тісто в діжі. Я несміливо торкнувся її своїм мозолистим пальчиком. Вона здригнулася, як в передсмертній агонії.
– Хто цей негідник? – запитав я. – Хто в наш час так підло вчинив з тобою? – кричав я на все узбережжя, і від того крику чайки падали в море. Без пам'яті.
А вона мовчала, не відриваючи очей від пінястих бурунів, які, здається, як і я, бачила востаннє. Тоді я не витримав, сміливо взяв її на руки, ніжно заглянув в її прозорі, як чорноморська вода, очі і викинув у море.
Медуза не ворухнулась. Вона була мертва.
Твори пережили автора
Некролог
Жахлива смерть передчасно вирвала з наших лав одного з найвідоміших письменників епохи. Багато є письменників, які ще за життя вважаються покійниками. Але є й такі, які живуть і після своєї смерті. Саме до таких письменників належить той, кого сьогодні оплакує вся Україна і світ. Це справді був великий сатирик нашого часу. Єдиний, який мав державні премії.
З-під його невмирущого пера вийшло понад тисячу фейлетонів, гуморесок, сатиресок, десятки сатиричних повістей і романів. Останні ще не надруковані, але чекають на свого дослідника і безсмертя по смерті, як всякого генія.
Його межи нас немає. Він помер. І ми сумуємо, що більше не зможемо побачити цього вічно радісного, з добрими і лагідними очима, майже з дівочим обличчям, дотепника за нашим столом.
Він помер. І тепер ми твердо впевнені: він більше не повернеться. Але його вічно пам'ятатимуть ті, кому він був дорогий і незабутній. Дізнавшись про його смерть, не одна посивіла голова. Він пішов від нас великим боржником. Так і не віддав людям того, що заборгував. Ще більше сліз проллється завтра, коли вийде цей некролог. Плакатимуть друзі, плакатимуть знайомі, плакатимуть читачі, які ніколи не пробачать йому цієї передчасної смерті. Море сліз заллє вулиці, провулки, майдани. Ручаї виллються в одну вселюдську ріку горя і печалі.
Автор помер. Але твори його живуть. Їх і досі ви можете побачити на полицях будь-якого книжкового магазину. І можна вже зараз сказати: вони пережили автора. Він пішов від нас повний сил, енергії і задумів. Пішов у розквіті творчих сил. На зорі свого другого полудня. Спи вічним сном, чарівник веселого слова, влучного жарту і дотепу.
۞
Примітки
Як я пишу. Побачило світ у книжці «Морський порядок» (1986) та авторській збірці «Я хочу до моря» (1991). Тут публікується за виданням: Олег Чорногуз. Я хочу до моря. Видавництво «Молодь», Київ, 1991.
Портрет ідеалу. Написано на початку 60-х років минулого століття і вийшло з друку 1964 року в однойменній збірці творів. Тут публікується за виданням: Олег Чорногуз. Портрет ідеалу. Видавництво «Молодь». Київ, 1964.
Янічка. Входить до циклу «Іронічні оповіді за чашкою кави» і вперше надруковано в книжечці «Морський порядок» (Бібліотека «Перця» № 312, 1986 р.). Друкувалося вдруге в книзі «Я хочу до моря» (1991). Тут подається за виданням: Олег Чорногуз. Я хочу до моря. Видавництво «Радянський письменник», Київ, 1991.
Алконавти. Оповідання із циклу «Іронічні оповіді за чашкою кави». Вперше з'явилося в збірнику оповідань українських письменників у 1984 р. Також виходило в книжках «Морський порядок» (1986) та «Я хочу до моря» (1991). Тут друкується за виданням: Олег Чорногуз. Я хочу до моря. Видавництво «Радянський письменник», Київ, 1991.
«А от японці!» Із циклу «Іронічні оповіді за чашкою кави». Побачило світ у книзі «Я хочу до моря» (1991). Тут публікація за виданням: Олег Чорногуз. Я хочу до моря. Видавництво «Радянський письменник», Київ, 1991.
Кошик з цибулею. Оповідка з циклу «Іронічні оповіді за чашкою кави». Вперше надруковано 1991 р. Тут подається за виданням: Олег Чорногуз. Я хочу до моря. Видавництво «Радянський письменник», Київ, 1991.
Морський порядок. Із циклу «Іронічні оповіді за чашкою кави». Надруковано в однойменній книжечці (Бібліотека «Перця» № 312, 1986 р.). Перевидавалося в 1991 р. Тут друкується: Олег Чорногуз. Я хочу до моря. Видавництво «Радянський письменник», Київ, 1991.
Стара діва і Дон-Жуан. Ця дотепна оповідка з циклу «Не тільки гумор» з'явилася вперше у книзі «Я хочу до моря» (1991). Тут подається за виданням: Олег Чорногуз. Я хочу до моря. Видавництво «Радянський письменник», Київ, 1991.
Портрет. Оповідка з циклу «Не тільки гумор». Побачило світ у книзі «Я хочу до моря» в 1991 р. Тут публікується за виданням: Олег Чорногуз. Я хочу до моря. Видавництво «Радянський письменник», Київ, 1991.
Загадка Везувію. Оповідання з циклу «Не тільки гумор» ввійшло до книги «Я хочу до моря» (1991). Тут публікація за виданням: Олег Чорногуз. Я хочу до моря. Видавництво «Радянський письменник», Київ, 1991.
Миша. Входить до циклу «Не тільки гумор» і вперше надруковано в книжці «Морський порядок» (1986). Тут друкується за виданням: Олег Чорногуз. Я хочу до моря. Видавництво «Радянський письменник», Київ, 1991.
Подумаєш, наука! Оповідання з циклу «Не тільки гумор». Виходило в книзі «Я хочу до моря» (1991). Тут подається за виданням: Олег Чорногуз. Я хочу до моря. Видавництво «Радянський письменник», Київ, 1991.
На дачу. Входить до циклу «Не тільки гумор» з книжок «Морський порядок» (1986) та «Я хочу до моря» (1991). Тут публікація за виданням: Олег Чорногуз. Я хочу до моря. Видавництво «Радянський письменник», Київ, 1991.
Дитинство. Веселу оповідку, присвячену світлій пам'яті Остапа Вишні, написано 1959 року і вперше надруковано в періодиці. Входила в авторські збірки «Моральна підтримка» (1962), «Між нами кажучи» (1972) та двотомник автора (1986). Тут публікується за виданням: Олег Чорногуз. Твори в двох томах. Том перший. Видавництво «Дніпро». Київ, 1986.
Кішечка. Ввійшло до циклу «Не тільки гумор» і побачило світ у книзі «Я хочу до моря» (1991). Тут друкується за виданням: Олег Чорногуз. Я хочу до моря. Видавництво «Радянський письменник», Київ, 1991.