СЕСІЛІЯ: Рожевий?

РОЗАЛІНДА (за сценою): Так!

СЕСІЛІЯ: Дуже модний?

РОЗАЛІНДА: Так!

СЕСІЛІЯ: Я знайшла його!

(Вона бачить себе в дзеркалі туалетного столика і починає виконувати танець на носочках прямо на килимі).

РОЗАЛІНДА (ззовні): Що ти робиш?

(Сесілія припиняє танцювати й виходить, несучи одяг на правому плечі. З інших дверей входить Алек Коннедж, близько двадцяти трьох, стрункий і добре одягнений. Він підходить до центру кімнати й гучним голосом кричить.)

АЛЕК: Мамо!

(З сусідніх дверей лунає хор голосів, що протестують, і він починає рухатись туди, але його зупиняє інший хор).

АЛЕК: Так ось ти де! Еморі Блейн приїхав.

СЕСІЛІЯ (швидко): Нехай залишається внизу.

АЛЕК: О, так він і є внизу.

МІСІС КОННЕДЖ: Ну, ви можете показати йому, де знаходиться його кімната. Скажи йому, що мені шкода, що я зараз не можу зустрітися з ним.

АЛЕК: Він багато чув про вас усіх. Поспішіть. Батько розповідає йому все про війну, і він неспокійний. Він такий собі темпераментний.

(Останнього достатньо, щоб заманити Сесілію в кімнату).

СЕСІЛІЯ (сідає на спідню білизну): Як саме темпераментний?

АЛЕК: Ну, він письменник.

СЕСІЛІЯ: Він грає на фортепіано?

АЛЕК: Я не знаю. Він схожий на привида … іноді вас лякає на смерть… знаєш всі ці богемні справи?

СЕСІЛІЯ (зацікавлено): Випиває?

АЛЕК: Так, для нього це не дивно.

СЕСІЛІЯ: Як щодо грошей?

АЛЕК: Господи милосердний, запитай його сама. Ні, не впевнений. Хоча він був у Принстоні, коли я був у Нью-Хейвені. Він повинен мати хоч якісь гроші.

МІСІС КОННЕДЖ (входить): Алек, звичайно ми раді будь-яким твоїм друзям, але ти мусиш визнати, що час незручний, і йому не буде приділено достатньо часу. Це тиждень Розалінди. Коли дівчина вперше виходить у світ, їй потрібна вся увага.

РОЗАЛІНДА (ззовні): Ну тоді доведи це. Іди сюди та допоможи мені із застібками плаття.

(Місіс Коннедж виходить).

АЛЕК: Розалінда ані трохи не змінилася.

СЕСІЛІЯ (тихо): Вона жахливо зіпсована

АЛЕК: Ну, вона зустрінеться зі своєю парою сьогодні ввечері.

СЕСІЛІЯ: З ким — з містером Еморі Блейном?

(Алек киває)

Ну, Розалінда ще має зустрітися з чоловіком, якого вона не зможе переграти. Чесно кажучи, Алек, вона ставиться до чоловіків жахливо. Вона зловживає ними, зраджує їх, не з’являється на побачення і позіхає їм в обличчя, — а вони повертаються і просять ще.

АЛЕК: Їм це подобається.

СЕСІЛІЯ: Вони ненавидять це. Вона якась вампірка, я вважаю, — і вона може змусити дівчат робити те, що зазвичай хоче, — тільки вона ненавидить дівчат.

АЛЕК: Це характерна риса нашої родини.

СЕСІЛІЯ (стримано): Я здогадуюсь, що вона закінчилася ще до мене.

АЛЕК: Розалінда поводиться добре?

СЕСІЛІЯ: Не дуже добре. Ну, як завжди, — курить іноді, п’є пунш, часто цілується… А так… загальновідоме… один із наслідків війни, знаєш.

(Входить місіс Коннедж).

МІСІС КОННЕДЖ: Розалінда майже готова, і я можу спуститися і зустрітися з твоїм другом.

(Алек та його мати виходять).

РОЗАЛІНДА (ззовні): Ну, мама…

СЕСІЛІЯ: Мати пішла.

Входить Розалінда, повністю одягнена — за винятком її розпущеного волосся. Розалінда — безперечно, красива. Шкіра, що сяє, з двома рожевими плямами зникомого кольору на щоках, і обличчя з одним із тих класичних ротів, яким володіє лише одна з кожних п’ятдесяти красунь. Він чуттєвий, трохи замаленький, але красиво окреслений. Якби Розалінда була менш розумною, її «зіпсований» вираз можна було б назвати мерзенним, але вона, схоже, виросла без тієї незрілості, яку мають під собою «надуті губи». У неї чудова статура, відразу помічаєш, що вона струнка та атлетична, але без надмірності. Її голос, трохи мелодійний, схожий на альт та сповнений яскравої особистості.

РОЗАЛІНДА: Чесно кажучи, у світі є лише два костюми, в яких мені дуже подобається перебувати (розчісує волосся за туалетним столиком) — плаття з криноліном та панталонами або купальний костюм. Я, безперечно, чарівна в обох.

СЕСІЛІЯ: Ти рада, що виходиш у світ?

РОЗАЛІНДА: У захваті.

СЕСІЛІЯ (цинічно): Тож ти можеш одружитися і жити на Лонг-Айленді разом з усіма типовими молодими парами? Хочеш, щоб життя було ланцюжком фліртів з чоловіком на кожній ланці.

РОЗАЛІНДА: «Хочеш»! Ти може маєш на увазі, що так воно і є?

СЕСІЛІЯ: Ха!

РОЗАЛІНДА: Сесілія, люба, ти не знаєш, яке це випробування — бути мною — я повинна тримати кам’яне обличчя на вулиці, щоб чоловіки не підморгували мені. Якщо я розсміюся з першого ряду в театрі, комік грає для мене решту вечора. Якщо я кажу щось пошепки, опускаю очі, зроню хустинку на танцях, то потім мій партнер щодня цілий тиждень телефонує мені.

СЕСІЛІЯ: Це, напевне, жахливе випробування.

РОЗАЛІНДА: Прикро те, що чоловіки, які мене взагалі цікавлять, є абсолютно непридатними. От якби я була бідна, я б пішла на сцену. Саме там моє місце.

СЕСІЛІЯ: Там ти можеш хоча б отримувати зарплатню, бо ти й так весь час граєш.

РОЗАЛІНДА: Іноді, коли я відчуваю себе особливо прекрасною, я думаю — навіщо все це витрачати лише на одну людину?

СЕСІЛІЯ: Часто, коли ти дуже не в настрої, я замислююся про те, чому всі твої жахливі емоції потрібно витрачати лише на одну сім’ю? (Встає.) Я думаю, що піду вниз і зустріну містера Еморі Блейна. Мені подобаються темпераментні чоловіки.

РОЗАЛІНДА: Дорога моя дівчинко, таких не існує. Чоловіки не знають, як бути насправді розлюченими чи по-справжньому щасливими, — а тих, які знають, вистачає ненадовго.

СЕСІЛІЯ: Я дуже рада, що не маю всіх твоїх турбот. Я заручена.

РОЗАЛІНДА (з презирливою усмішкою): Заручена? Ти зовсім дурненька! Якщо мати почує, що ти таке говориш, вона відправить тебе в інтернат, де тобі й місце.

СЕСІЛІЯ: Ти ж їй не скажеш, тому що я знаю речі, які я теж могла б їй розповісти про тебе, а ти занадто егоїстична.

РОЗАЛІНДА (трохи роздратовано): Йди собі, дівчинко!... З ким це ти заручена? З хлопцем, що привозить лід?... З хазяїном кондитерської?

СЕСІЛІЯ: Кмітливість так собі. До побачення, люба, побачимось пізніше.

РОЗАЛІНДА: О, будь впевнена, обов’язково — ти ж так допомагаєш!

Сесілія виходить. Розалінда закінчує поратись із зачіскою і підіймається, співаючи собі під ніс. Вона підходить до дзеркала і починає танцювати перед ним на м’якому килимі. Вона дивиться не на свої ноги, а на свої очі, — ніколи не випадково, а завжди навмисно, навіть коли посміхається.

Двері раптом відчиняються, а потім гримають за гарним молодим чоловіком із прямим романтичним профілем, який бачить її та миттєво впадає в розгубленість.

ВІН: О, вибачте, я подумав…

ВОНА (променисто посміхається): О, ви Еморі Блейн, чи не так?

ВІН (пильно дивлячись на неї): А ви — Розалінда?

ВОНА: Я буду звати вас Еморі… заходьте, все гаразд — мама скоро буде… (ледве чутно), на жаль.

ВІН (дивлячись навколо): Це щось зовсім нове для мене.

ВОНА: Це Невідома Земля

ВІН: Тут ви… ви… (збентежено).

ВОНА: Так, все це належить мені. (Вона переходить до бюро) Дивіться, ось мої рум’яна… олівці для очей.

ВІН: Я не знав, що ви така.

ВОНА: А що ви очікували?

ВІН: Я думав, що ви будете таке собі — безстатеве створіння; ви знаєте, ну, плавання та гра в гольф.

ВОНА: О, так, але не в робочий час.

ВІН: А коли у вас робочий час?

ВОНА: З шостої до другої… виключно.

ВІН: Я хотів би мати акції у вашій корпорації.

ВОНА: О, це не корпорація — це просто «Розалінда. Компанія з необмеженою відповідальністю». П’ятдесят один процент акцій, ім’я, добра воля і все це йде за 25 000 доларів на рік.

ВІН (не схвалюючи): Якась дуже холодна пропозиція.