ВАСИЛЬ. Замовкни. Читаю: «Дорогий брате по татовій лінії і моєму дідусеві по кузині з Отави...» Ти чула?.. У нас ще й в Отаві є родичі. Це ж Канада. Онтаріо, Вінніпег, Квебек... Що я там ще знаю? А Монреаль. Вони пишуть Монтреаль..
КЛАРА. Читай, не коментуй. О Господи. Знову запалився. Скільки в тебе тієї сонячної енергії. Ці овени мене зі світу зженуть. Читай уже вголос. Уголос. Мені ж також цікаво.
ВАСИЛЬ. Ти коментуєш і ображаєш мене. Начебто Овен у твоїх очах не що інше, як баран.
КЛАРА. О Господи, з ким я свою долю зв'язала? Дай адресу цього манхеттинця. Може й він у такому ж критичному віці, як я. Вийду за нього заміж, аби тільки тебе вже не бачити...
ВАСИЛЬ. А чого, це ідея!..
КЛАРА. А ти думав! Українки на сьогоднішній день користуються великим попитом не тільки в арабів чи ізраїльтян, а й на дикому Заході. Преса пише: вони вродливі, роботящі, слухняні...
ВАСИЛЬ. Ну, це вже чорта з два... Це пише той, який з українкою ніколи не одружувався і не нюхав її пороху в порохівниці.
КЛАРА. Перестань коментувати. Читай далі. Що він там ще хоче?
ВАСИЛЬ. Завтра прилітає. Рейсом Нью-Йорк-Київ. Пише: «рідний, зустрічай».
КЛАРА. І чого він так раптово до нас прилітає?
ВАСИЛЬ. Може неодружений чоловік. Жінку хоче. І не просту, а українку. Знає, там у них за них добрі гроші дають.
Клара деякій час мовчить, взявшись у боки.
КЛАРА. Він що, ... того?.. (Крутить вказівним пальцем біля скроні). Ні, таки він і справді Марченко. Яке їхало, таке й здибало. Собака.
ВАСИЛЬ. Не обзивай, не треба. Все-таки як-не-як, а родич.
КЛАРА. Так це ж він твій родич. І як ти собі уявляєш ту жінку?
ВАСИЛЬ. Яку жінку?
КЛАРА. Ну, ту, що ти повезеш йому на продаж...
ВАСИЛЬ. Чому одразу на продаж? На показ. Товар спочатку треба показати. Лицем. А тоді вже продавати. Як сподобається, купить, не сподобається — продасть іншому.
КЛАРА. Може так ти і мене продаси?
ВАСИЛЬ. А чому б ні? Може хоч у рік Собаки собакою не називатимеш.
КЛАРА. І це ти мені кажеш?
ВАСИЛЬ. Я йому скажу. Хай подивиться зблизька, що таке українка. Він ще справжньої українки в очі не бачив і не нюхав.
КЛАРА. Ах ти, собако!..
ВАСИЛЬ. А ти — ступа квадратна...
Картина п’ята
Клара (по-святковому вдягнена) прогулюється біля будиночка з собачкою. На собачці рожевий бантик. Поглядає на годинник. Потім песика бере на руки. Цілує...
КЛАРА. Віднині ти вже не Джеком, а Барбосиком називатимешся. Запам'ятав, Барбосику?.. Ми тобі й паспорт випишемо... І в п'яту графу... Ні, графи не буде. Верховна Рада заборонила... Причепимо ідентифікаційний код. До хвоста...
Почувши незнайоме слово песик раптом закрутив хвостиком.
КЛАРА. Розумненький. Зрозумів. Ми тобі на хвості той код повісимо... І ти зрадів... Молодець... Бо без цього коду ми з тобою і кроку не ступимо... Ах, ти не радієш? (Клара підняла голову). А я вже думала... Ти хазяїна побачив. (Клара відпускає Барбосика від себе. Той біжить назустріч Василеві і якомусь незнайомому чоловікові).
ВАСИЛЬ. Джек, ко мнє...
КЛАРА. Не Джек, а Барбосик.
ВАСИЛЬ. Вибач, Джеку, це я від радощів. Все про тебе думаю. Ну, це ж треба — родич приїхав. Кларо, знайомся. Це Джек. Наш Джек. По-нашому — Дмитро.
КЛАРА. (Клара подає руку). Клара... (Пригинається й робить щось на зразок кніксена).
ДЖЕК. Дуже приємно... Я вас такою і уявляв...
КЛАРА. Можна подумати, що ви колись мене бачили...
ДЖЕК. А як же — бачив.
КЛАРА. Хіба що в сні.
ДЖЕК. Чому вві сні?..
ВАСИЛЬ (намагається перебити їх, поплескує себе по коліну, кличе собачку). Барбос, ко мнє...
ДЖЕК. Соррі.., екскузьмі... А чого це ви до собачки по-московськи?
ВАСИЛЬ. А він у нас російську школу кінчав.
ДЖЕК. А хіба в Україні нема вже українських шкіл?
ВАСИЛЬ. Тепер нема. Раніше ще за Совєтської влади трохи було. Українська незалежна держава ліквідувала...
ДЖЕК. Соррі... Усі до одної?
КЛАРА. Усі. До одної. Поки ми його прилаштували... Весь Київ оббігали...
ДЖЕК. А де ж патріоти?
ВАСИЛЬ. Майже всі за кордон виїхали.
ДЖЕК. Тож у столиці України жодної української школи?
КЛАРА. Жодної. Може десь на периферії якимось дивом ще й збереглася.
ДЖЕК. Соррі... Ви б церковні запровадили. Он мій брат — Ешлі, має дві ортодоксальні церкви. При обох церквах є недільні школи... Усі вчать українську мову. А як же... Щоб не забути.
КЛАРА (дивується). Як недільні? При церкві? Ви туди собак водите?
ДЖЕК. Соррі... Чому собак? Парафіяни дітей водять. Хочуть, щоб діти пам'ятали мову. Нема мови — нема нації.
КЛАРА. Так ви не про собачу школу?
ДЖЕК. Ноу...
ВАСИЛЬ. А ми ж про собачу. У нас собачої школи — жодної на все тримільйонне місто.
ДЖЕК. Соррі... Так ви тому з ним, екскузьмі, по-московськи?
КЛАРА. Ну, звичайно... Він іншої не розуміє...
ВАСИЛЬ. У школі йому сказали: «гаварі по-чєловєчєскі»..
ДЖЕК. Соррі, екскузьмі, і він заговорив?
ВАСИЛЬ. Та ні, я заговорив.
ДЖЕК. А Барбос?
КЛАРА. Барбос поки що вивчає... Але уже всі слова розуміє...
ДЖЕК. Окей, Барбосе, вивчиш, мене навчиш... (Гладить собачку, песик загрозливо вишкіряється у відповідь).
КЛАРА. Тепер цю мову в нас усі вчать... Москва наполягає і якась п'ята колона. Кажуть, у нас московська мова в Україні стане міжнаціональною. Європейська хартія так вимагає...
ВАСИЛЬ. Може зайшли б до хати? З дороги ж... Пообідали б...
ДЖЕК. Ноу... Пообідав. Я в літаку, знаєте, ... сервіс — супер!.. Вино, горілка, ром, закуски — рибні, м'ясні. Веррі велл... Україна — веррі гуд.
КЛАРА. Я бачу, ви добре розмовляєте українською. Отже, мені не доведеться запрошувати перекладача?!
ВАСИЛЬ. Перекладачки.
КЛАРА. Яка різниця? Один любить попа, інший — попадю. Не поправляй мене. Це колись було. А тепер так, як я сказала.
ВАСИЛЬ. О, ці українки, Джеку...
ДЖЕК. Окей... Я знаю. Я є вдівець.
КЛАРА. Вдівець?
ДЖЕК. Ноу, пліз, чоловік, соррі, без дружини. Сенк'ю.
КЛАРА. Слава Богу. А я вже гадала, що ваша дружина вмерла, чи ви її, не доведи Господи, як в американському кіно показують, пробачте, вбили або зарізали. Під вигідну страховку. Там у вас, у Нью-Йорку...
ДЖЕК. Ноу, ноу!.. Не вбив. Соррі, не зарізав.
КЛАРА. Повісили?
ДЖЕК. Ноу, ноу. Соррі... Не повісив.
КЛАРА. Що ж ви з нею зробили? В ополонці втопили?
ДЖЕК. Ноу, ноу. Я... Її просто, екскузьмі, у мене не існувало....
КЛАРА. А-а, ви просто її не любили?..
ДЖЕК. Ноу. Соррі...
КЛАРА. А як же ви з нею жили?
ВАСИЛЬ. Що ти пристала до чоловіка? Так, як ми з тобою.
КЛАРА. А ти, собако, помовч. Не тебе ж питаю. Американця!.. Вас, Джеку. Мені цікаво, невже й американці так зі своїми дружинами живуть, як кішка з собакою?
ДЖЕК. Ноу. Тобто ... ієс...
КЛАРА. То як же ви з нею жили?
ВАСИЛЬ. Не муч гостя. Жив, як усі живуть. Своїх не люблять. Чужих кохають.
КЛАРА. Замовкни. Я не тебе розбещеного питаю, а Джека.
ДЖЕК. Ай-м, ... соррі.. Я дружини... Ну, як вам українською спік ... сказати ... ніколи не мав. У мене бізнес.
КЛАРА. Зрозуміло. Ви їх продавали. Покористуєтесь і продаєте. Чисто по-американськи.
ДЖЕК. Ноу, соррі ... не продавав...
КЛАРА. Тоді я нічого не розумію.
ВАСИЛЬ. Поживеш з ним. Він трохи українську підучить — розберешся.
КЛАРА. На що ти натякаєш? Ти ж мені весь час кажеш, що в українців традиції. Звичаї.
ВАСИЛЬ. Так то в українців, а він стовідсотковий американець. Українець у третьому коліні. Може він цього не знає... Так, Джеку?
