ДЖЕК. Ієс, Васіл... Ієс.

КЛАРА. А в українок ти вважаєш, що їх нема?

ВАСИЛЬ. Кого їх?

КЛАРА. Традицій, звичаїв...

ВАСИЛЬ. Я цього не казав.

КЛАРА. Тож на що ти натякав, коли казав: «поживеш з ним, тоді побачиш»?

ВАСИЛЬ. Ноу, ієс.

КЛАРА. О Господи... Поліглота вдома тримаю.

ДЖЕК. Хто є, соррі, екскузьмі, поліглот?..

КЛАРА. Оцей собака мій...

ДЖЕК. Поліглот, соррі, собака? Дог?

КЛАРА. Ноу, собака-дог. Поліглот ієс — чоловік.

ВАСИЛЬ. Я чую і ти вже поліглотка?

КЛАРА. Що ти цим хочеш сказати?

ВАСИЛЬ. А те, що вже мене мої закордонні родичі собакою називають. (Василь звертається до Джека). Ти б, Джеку, краще про свої плани розповів.

ДЖЕК. Окей. Мої плани знайти, пліз, дружину. Українку. Заповідав фатхер, соррі, батько.

ВАСИЛЬ. А на такій, як я взяв, не боїшся одружитися? Собакою весь час називатиме.

КЛАРА. Ти ж сам казав — рік Собаки. Собака приносить щастя... Я тобі щастя бажаю.

ДЖЕК. Ноу, українки ієс — гарні, є працьовиті, ієс...

ВАСИЛЬ. Ти так думаєш?

КЛАРА. Кінь думає. У нього голова велика...

ВАСИЛЬ. Замовкни!

ДЖЕК. Айм, соррі... Я...

КЛАРА. Ноу, ви... Він. (Клара показує на Василя, а тоді докірливо каже йому). Чоловік щось збирався гарне сказати. А ти перебиваєш. Хай чоловік говорить.

ДЖЕК. Я не є чоловік. Я джентльмен...

КЛАРА. О Господи... Ще цього не вистачало. (Обурюється. Повертається у бік глядачів). Джентльмен. Одного «джентльмена» вже маю. (До Джека). А я вже розмірялась. А ви тільки джентльмен...

ВАСИЛЬ. Тобі що на умі? Дай чоловікові висловитися.

КЛАРА. Він уже висловився. Він джентльмен... Ти джентльмен.

ДЖЕК. Так, айм ... я... ієс... джентльмен.

КЛАРА (до глядачів). О Господи... Знайшов чим хвалитися. І скільки раз це можна підкреслювати?! Чи це може він для мого каже. Боїться. Чи боїться, що мій Махтей з дому не поїде? Та він через свій бізнес і Атлантичний океан вплав перепливе і не втопиться. (До Джека прихильно). Джеку, говоріть, не слухайте його, собаку.

ДЖЕК. Що є собака? Собака є дог?

КЛАРА. Дог, дог.

ДЖЕК (поплескує Василя по плечу). Гуд дог. Ти гарний дог!

ВАСИЛЬ. Це не про мене. Дог є собака.

ДЖЕК. Айм ... соррі... Я розумію. Великий собака. Гарний собака.

ВАСИЛЬ (до Клави). Догавкалася. Казав, не гавкай при чужих людях. Не слухала. Тепер сама йому поясни, що й до чого.

КЛАРА. Я по-твоєму гавкаю? То я вже собака... А якщо я собака і не чоловічого роду, то хто я по-твоєму?

ВАСИЛЬ. При чім тут граматика? Нас із Джеком бізнес цікавить. Не сунь свого носа хоч у наш бізнес... Біжи краще Джеку кави приготуй. Він каву любить. З молоком...

КЛАРА. Може ту каву йому ще й у ліжко подати?..

ДЖЕК. Ноу, ноу, в ліжко... Спочатку бізнес, а тоді, соррі, ... кохання...

ВАСИЛЬ. Догавкалася... Оце твій язичок...

КЛАРА. Та сідайте вже, Джеку, бо в ногах правди нема... Я вам каву зараз принесу...

ВАСИЛЬ. Почнемо, Джеку, з бізнесу...

ДЖЕК. Окей... Веррі гут... (Заходять до кімнати-офісу. Джек зупиняється біля купи трусів).

ДЖЕК. Соррі, екскузьмі... Що то є?

ВАСИЛЬ. Бізнес...

КЛАРА. Який у біса бізнес?!.. Труси від Мадонни...

ДЖЕК. Ноу... Соррі... від Мадонни?.. Соррі... Тепер у моді подібні товари від Версаччі... Ім'я, фірма, популізм, стиль... Все... окей?...

ВАСИЛЬ. Можна і від Версаччі...

КЛАРА (подає Джекові каву). А чому не від Берлусконі?

ДЖЕК. Ноу від Берлусконі... Хто такий, соррі, ... Берлусконі?

КЛАРА. Також італієць...

ДЖЕК. Версаччі є кутюр'є... Стиль... Мода... Фірма... (Робить наголос на другому складі у слові «фірма»).

КЛАРА. Яка різниця?.. Берлусконі чи Версаччі?.. Вони такі Вер саччі, як і Берлусконі. Їх все одно на Борщагівці шиють. Кустарним способом. А продають як американську «гуманітарну».

ДЖЕК. Соррі... Від Версаччі — веррі гуд... Це зараз модно... Вся багата Америка від Версаччі носить...

ВАСИЛЬ. А чого — це ідея!.. Був оце на базарі, так усі кажуть: від Версаччі... Сорочки, майки, окуляри... Треба подумати...

ДЖЕК. Екскузьмі... А чого тут думати? Пліз... Штампувати треба...

КЛАРА. Там уже нема місця... Вони їх заштампували знизу догори... Тут листоноша приходив... Від вас телеграму приносив... Казав, що не труси, а ціла Третьяковська галерея... Музей Західного мистецтва...

ВАСИЛЬ. Треба нашого Гогена викликати... Той десь присобачить...

КЛАРА. Може на спині у того вогненного собаки?..

ВАСИЛЬ. Тобі все собаки в голові...

КЛАРА. Тоді на васильку.

ВАСИЛЬ. Не вмер Данило, так болячка задавила... Хай художник думає — у нього голова студентська... (Витягує мобілку, телефонує). Колюньчику, любий, кидай в біса ту науку... Теорія грошей не дає. Дає практика... Вилітай з пари зі швидкістю паровоза і дуй сюди... Є ідея... Американець придумав... Димить... Вибач, горить... Одна нога на парі, друга біля трусів... Біля пончиків не затримуйся... У нас тут обід... Для гостя приготували. А він у літаку поїв. (Показує Кларі на торбинку). У мікрохвильовій підігріємо. (До Джека повертає голову). Студент голодний... З третьої пари тікає...

СТУДЕНТ. Фути-нути... Ледь вирвався з пари... Парую весь...

ВАСИЛЬ (до Джека). Джеку, знайомся — це наш український Гоген.

СТУДЕНТ. Ван-Гог... (Подає руку Джекові).

ВАСИЛЬ. Правильно — Ван-Гог. А це Джек... Ван-Гог, є робота. Доведеться ще ці труси поштампувати.

КЛАРА. І де ви збираєтеся штампувати?

ВАСИЛЬ. У кімнаті. Не на вулиці ж? Це ж секрет фірми.

КЛАРА. Я маю на увазі, де ви того Берлусконі збираєтесь пришпандьорити?

ДЖЕК. Соррі, пліз, Версаччі...

КЛАРА (сердито відмахуючись). Яка різниця?!. Але де?

ВАСИЛЬ. На тильній стороні.

КЛАРА. Тобто на сідницях? Там же собака в окулярах хапає труси і стягує з дами... Місця ж нема.

ВАСИЛЬ. Студент молодий і винахідливий. Він те місце знайде.

СТУДЕНТ (ображено сопе). Пане Василю, у мене є ім'я.

ВАСИЛЬ. Не ображайся, Колюньчику, коли бізнесом займаєшся, ніколи думати. Весь наш час на бізнес іде. А час це — гроші. Мені це й у голові.

КЛАРА. Краще б у тебе десь в іншому місці щось було...

ВАСИЛЬ. А ти тільки про своє, ступо квадратна. Кому що болить... Колюньчику, а може якогось кольорового метелика від Версаччі?

КЛАРА (огризається). Від скаженої собаки чую. Намалюйте краще василька. Жінкам це більше сподобається. Тільки не з опущеною, як у воду, головою. А щоб налитий був, як колосок жита. А поміж житом — свіжий васильок. Як у студента.

СТУДЕНТ. Фути-нути. Знову за своє... Не ображайте мене. У мене є ім'я.

КЛАРА. Не ображайся, Колюньчику. Не можу ж я порекомендувати таке, як у Василя...

ВАСИЛЬ. Не звертай на неї уваги. Намалюй кольорового метелика...

КЛАРА. Що сідає на веселого василька.

ВАСИЛЬ. Ти що і справді знущаєшся з мене?

КЛАРА. А чого тут знущатися чи насміхатися? У моєму становищі чи вдови, а чи покинутої, плакати треба. Усю енергію в чоловіка бізнес висмоктав.

ВАСИЛЬ. Джеку, не звертай на неї увагу. Що ти на неї вилупився? Краще скажи, чого ти мовчиш? Скажи своє вагоме американське слово.

ДЖЕК (знітився). Окей...

ВАСИЛЬ. Це добре сказано. Я також так гадаю, що бізнес вимагає ідей... Пошуків... Натхнення.

КЛАРА. А я думаю, хай студент малює.

ВАСИЛЬ. А я про що? Хай малює. Тільки без зів'ялого василька.

КЛАРА (обурюється). Я ж не кажу про зів'ялого, а про такого, що природнім соком наливається. Поміж пшеницею чи житом виглядає на білий світ веселий васильок... Яка жінка не купить такі труси? Чи не так, студенте?

СТУДЕНТ. Ну, фути-нути... Не називайте мене студентом...