ВАСИЛЬ. У бордель?

ДЖЕК. Ну, бардачок по-вашому. А для цього у нас поліція... Вона горобців на Манхеттені не розганяє. А преса? А податкова? У цьому світі все в гармонії — від горобця до поліцейського. Людство цю гармонію виробляло віками, Василю. Веррі велл?

ВАСИЛЬ. Веррі вел. Добре, що Клара не чує...

ДЖЕК. Гроші отримаєш і мчи в Україну за новою партією, поки там наших ще понад сорок мільйонів. Вибір широкий і українки в дефіциті. Тут у нас дефолту не буде. Клару поки що можеш тут залишити. (Дивиться на Клару, яка порається на кухні). Звичайно, якщо вона погодиться...

ВАСИЛЬ. Ні за які гроші я тут Клару не залишу.

ДЖЕК. Василю, ми ще не такі багаті, щоб подружжям туди і назад їздити. Хай побуде, адаптується...

ВАСИЛЬ. До чого?

ДЖЕК. До клімату... Мову підучить... Може їй сподобається... Вона ж хоче... (Обертається, гукає до Клари). Так, Кларо?..

КЛАРА. Ви про що? Я нічого не чую. Чайник свистить...

ВАСИЛЬ. Джек хоче, щоб я тебе в Америці залишив.

КЛАРА (гукає). Я не проти.

ВАСИЛЬ (дивиться на Джека). Залишати на тебе?

ДЖЕК. Ти ж сам казав — ми брати. А вона сестра. А в українців між сестрами і братами... Ну, сам розумієш... Нічого не може бути.

ВАСИЛЬ. Так воно то так... Але ж і ти знаєш, і я знаю, і Клара знає, що так воно, та не так...

ДЖЕК. Ну, це тобі вирішувати... Якщо зайві гроші є, то...

ВАСИЛЬ. Та я не про це думаю...

ДЖЕК. А про що ж ти думаєш?..

ВАСИЛЬ. Та про віки... Століття, Джеку, помінялись... Колись жінки свою честь з молоду до старості берегли... Лицарі не переводилися... Я читав... Ну, я при Кларі цього сказати не можу...

ДЖЕК. Клара ж на кухні... Обід нам готує. Говори... Що ти хотів сказати?..

ВАСИЛЬ. А сміятися не будеш?..

ДЖЕК. Та ми ж брати...

ВАСИЛЬ. І нікому не скажеш?

ДЖЕК. Вважай, я — індійська могила.

ВАСИЛЬ. В Америці усе ж є?

ДЖЕК. Усе. Майже, як в Греції...[1]

ВАСИЛЬ. Сміятися не будеш? Тільки чесно?

ДЖЕК. Чесно. Я вже сказав...

ВАСИЛЬ. Може як в епоху середньовіччя, їй купити труси?..

ДЖЕК (здивовано). Які труси?

ВАСИЛЬ. Ну як тобі сказати?...

ДЖЕК. Від Версаччі?

ВАСИЛЬ. Та ні... Ти ж казав — сміятися не будеш...

ДЖЕК. Я тільки уточнюю...

ВАСИЛЬ. Труси вірності і... честі... Я в одному маркеті рекламу бачив: «У магазин надійшли американські "труси вірності" англійського походження»... Ну такі, як кольчуги у рицарів середньовіччя. З замочком... Замочок на ній, а ключ від трусів — у мене... То я тоді згоден... Я її залишу... Трохи зекономимо... Не виключено — відсотків на десять... Вони не так і дорого коштують.

ДЖЕК. Схвалюю. Це по-бізнесовому... Але ж ти сам казав: «Епоха не та. Тепер же закон діє...»

ВАСИЛЬ. Який закон?

ДЖЕК. Про права людини.

ВАСИЛЬ. Так хіба на жінок він теж поширюється?

ДЖЕК. А ти як гадаєш?.. Та й не відомо, чи Клара погодиться... Труси, як не кажи, металеві... Щось натерти можуть, поки ти приїдеш... Доведеться лікаря викликати... А ти знаєш, яка тут дорога медицина...

ВАСИЛЬ. Але мені сказали, що там усе хутром, ну... натуральним обшито?

ДЖЕК. Нікуди не дінешся. Так природа створила.

ВАСИЛЬ. Та я про труси.

ДЖЕК. А якщо алергія? До хутра... То ж, мабуть, не натуральне. Натуральне дорого коштує...

ВАСИЛЬ. От про це я й не подумав... І ця моя ідея відпадає... А всі кажуть, що я генератор ідей. Що ж, будь, що буде... Що ти, Джеку, скажеш братові Васі?

ДЖЕК. Це вже тобі вирішувати.

ВАСИЛЬ. А як ти гадаєш, її хтось ще візьме?

ДЖЕК. А чого?.. Ти ж узяв!

ВАСИЛЬ. Та коли то було?!

ДЖЕК. На всякий товар є свій покупець. Ти, Василю, не переживай. Якщо треба... Сам казав, що її б і даром віддав. І ще б своїх десять відсотків доплатив. Аби її хтось тільки забрав від тебе.

ВАСИЛЬ. Та ти що? Та я Клару... Ніколи... Не те, що за десять. За двадцять відсотків не віддам.

ДЖЕК. А казав же, що віддасиш даром.

ВАСИЛЬ. То це я в ті хвилини, коли вона мене собакою називала.

ДЖЕК. Нічого не поробиш. Рік Собаки. Як ще тебе називати?.. Та й собака — друг людини. Це в усіх книжках пишуть. А як собакою називає — це, кажуть, на щастя. Дружина від чоловіка відганяє сук і злих духів із тебе. Аби тобі нічого поганого в голову не лізло.

ВАСИЛЬ. Окей... Хай сама вирішує... Вона вже доросла... Але ти не забув, що вона моя сестра?..

ДЖЕК. Та ти що?.. Я це добре пам'ятаю.

ВАСИЛЬ. А ти мій брат?..

ДЖЕК. І це не забув...

ВАСИЛЬ. Тоді дивись мені... А я завтра, мабуть, вилечу... Клич Клару... Хай уже їсти дає... (Джек піднімається, запрошує до кімнати Клару).

КЛАРА. Ну що ви вирішили, бізнесмени?

ВАСИЛЬ. На твій розсуд, Кларо... Залишаю тебе на брата Дмитра... Погуляй... Подивись на Манхеттен... Нью-Йорк... У центральний парк сходи. Тільки ж дивись... Не сама... Тут тобі не Україна... З Джеком...

КЛАРА. Як скажеш, Василю...

ВАСИЛЬ. Джеку, хай! (Подає Джекові руку, обнімаються). Скільки літ, скільки зим!

ДЖЕК. Хеллоу, Василю, брате!..

ВАСИЛЬ. Слухай, що це за нора?

ДЖЕК. Моя нова хата у Бронксі. Манхеттен не на мою фінансову кишеню...

ВАСИЛЬ. Я привіз нову групу дівчат.

ДЖЕК. Дуцик, Круцик, Пуцик?

ВАСИЛЬ. Не смійся... Як Вольтер каже — веррі велл і веррі гуд... Супер. 90 на 60 і знову 90. Тільки одна 98 знизу. Секс-бомба... Спец- замовлення. Спеціально для Вольтера. Він у захопленні. Ну, а як ти тут без мене? До речі, а де моя Клара? (Оглядається).

ДЖЕК (удавано здивовано). Клара?!

ВАСИЛЬ. Так, Клара. Вона на кухні? У ванні?

ДЖЕК (заперечливо хитає головою). Ноу.

ВАСИЛЬ. Що «ноу»? Ти сам?

ДЖЕК. Сам?

ВАСИЛЬ. А де моя Клара?

ДЖЕК. Вона з моїм братом Ешлі поїхала...

ВАСИЛЬ. Куди поїхала, з яким Ешлі?..

ДЖЕК. З моїм старшим братом.

ВАСИЛЬ. І скільки років твоєму старшому братові?

ДЖЕК. Вісімдесят п'ять.

ВАСИЛЬ. Вісімдесят п'ять?.. То що ж це виходить: як їй через тридцять вісім років стукне сімдесят шість, то йому сто дев'яносто?..

ДЖЕК. Але він добре зберігся... Та й яких у світі чудес не буває?!

ВАСИЛЬ. І що він тобі сказав?

ДЖЕК. Сказав, що раніше він боявся, щоб йому жінка, борони Боже, не сказала «ні»...

ВАСИЛЬ. А тепер?

ДЖЕК. А тепер боїться, щоб не сказала «так».

ВАСИЛЬ. Він так і сказав?

ДЖЕК. Так і сказав. Він же священик. Тож передай, мовляв, Василеві, нашому брату, що тепер його сестра в церкві стане матушкою.

ВАСИЛЬ. Якою матушкою?

ДЖЕК. Церковною.

ВАСИЛЬ. А що я робитиму?

ДЖЕК. Він сказав, що Василь ще молодий, і може тим часом зайнятися бізнесом. А йому бізнесом займатися пізно. Тож він хоче зайнятися Кларою.

ВАСИЛЬ. У вісімдесят п'ять років?

ДЖЕК. Ну а що тут такого? Він уже дорослий.

ВАСИЛЬ. І вона за такого вийшла заміж?

ДЖЕК. А де ти бачив жінку, яка б відмовилася вийти заміж за мільйонера?

ВАСИЛЬ. То твій брат і справді мільйонер?

ДЖЕК. Так, Ешлі — мільйонер.

ВАСИЛЬ. І Ешлі твій брат?

ДЖЕК. Авжеж.

ВАСИЛЬ. А чого ж ти досі мовчав про це? Чому ти мене з ним не познайомив?

ДЖЕК. Я тебе знайомив. На Манхеттені. Він стояв згорблений поруч Волтера. Ти просто забув. Я тоді говорив. Може англійською. А ти мене, певно, не зрозумів. Тепер ти відчув, як корисно знати іноземні мови... Чим більше мов, тим ти багатший.

ВАСИЛЬ. Ти мені зуби не заговорюй. Вони у мене не болять. У мене вже болить серце!.. І куди вони поїхали?