ДЖЕК. У Кентуккі.
ВАСИЛЬ. У Кентуккі? Які Кентуккі?
ДЖЕК. Так штат американський називається. Столиця — Франкфорт.
ВАСИЛЬ. При чому тут столиця?
ДЖЕК. А вони там живуть.
ВАСИЛЬ. Як живуть?
ДЖЕК. А як живуть чоловік з дружиною?
ВАСИЛЬ. Як кіт з собакою.
ДЖЕК. Ну, в них до цього ще не дійшло. Вони всього тиждень як взяли шлюб...
ВАСИЛЬ. Який шлюб? Де?
ДЖЕК. У Лас-Вегасі. Вони там розписалися.
ВАСИЛЬ. Як розписалися?
ДЖЕК. Чорнилом. У присутності попа.
ВАСИЛЬ. Якого попа?
ДЖЕК. Ну священика по-вашому.
ВАСИЛЬ. А як же тепер я?
ДЖЕК. Я ж тобі, Василю, якось уже казав, що тобі купимо нову. За десять відсотків. У нас же бізнес по продажу жінок. Вибереш собі хоч «міс Америку», хоч «міс Україну». А сподобаються чорняві дівчата, то «міс Нову Гвінею» чи «міс Гонолулу»... Головне, щоб нова була. Ще не зіпсована, як ти кажеш, клімаксом. У тебе ж бізнес. Широкий асортимент. Вибереш собі гарну дівчину з гарними ногами, а попросиш у неї руки, за це віддаси їй своє серце. Так усі роблять. Чоловіки ж дурні — їм подобаються ноги, а вони просять руки.
ВАСИЛЬ. Я ж Кларі за її серце обіцяв колись половину земної кулі.
ДЖЕК (сміється). Тепер мій брат пообіцяв їй другу половину. Західну. Отже, в неї нині ціла земна куля під ногами...
ВАСИЛЬ. Як він міг на ній одружитися? Він же зовсім її не знає.
ДЖЕК. Аби знав, то, мабуть, не одружився б.
ВАСИЛЬ. Ти ж дав мені слово...
ДЖЕК. Я його дотримав... Тобі слово, а братові — сестру.
ВАСИЛЬ. Яку сестру? Вона ж моя дружина!..
ДЖЕК. Василю, ти ж мені сам радив, щоб я Клару усім рекомендував як твою сестру, і я так само сказав братові. Я ж не міг братові брехати — він же священик. Живе за Божими заповідями. Тепер Ешлі вважає, що ми всі справжні родичі.
ВАСИЛЬ. Але ти йому сказав, що в нас, українців, родичі між собою не одружуються.
ДЖЕК. Так, я йому сказав.
ВАСИЛЬ. А що він?
ДЖЕК. Він сказав, що це дуже добре. Він став твоїм родичем і спокійний за своє майбутнє.
ВАСИЛЬ. Слухай, Джеку, не жартуй зі мною. Що ти цим хочеш сказати?
ДЖЕК. Що вона тобі вже братова, а я їй нібито шурин.
ВАСИЛЬ. Яка братова?
ДЖЕК. Ну, мого брата Ешлі дружина.
ВАСИЛЬ. Моя Клара?
ДЖЕК. Чому твоя? Його Клара. Вже його. Вони в Лас-Вегасі без свідків розписалися. Там це робиться за одну годину. Це ж Техас...
ВАСИЛЬ. А я?
ДЖЕК. А що ти? Хочеш з кимсь розписатися? Ми тобі знайдемо тут українку. У Лас-Вегасі за годину й розпишемо. По всіх статтях.
ВАСИЛЬ. Ти збожеволів!.. Вона ж не моя сестра.
ДЖЕК. Я знаю. Але й ти не мій брат. Отже, ми не родичі. І все стає на свої місця. Чужі між собою можуть одружуватися.
ВАСИЛЬ. О Господи... Джеку... Собака!..
ДЖЕК. Яка собака?
ВАСИЛЬ. Це я про себе. Добре, що хоч свого Джека в Барбоса не перейменовував. Ні!.. Таки ти собака, Джеку. О Господи... Собака!..
ДЖЕК. Не собака. Ешлі — мільйонер. Тож не переживай так. Він заплатить належні тобі десять відсотків. Навіть без укладеного контракту. Він джентльмен. Ешлі має в Кентуккі дві ортодоксальні церкви.
ВАСИЛЬ. Які церкви?
ДЖЕК. Ортодоксальні. Так в Америці православні називаються. Він має свій мільйон і ти матимеш свої сто тисяч.
ВАСИЛЬ. Сто тисяч?
ДЖЕК. Так, це і є від мільйона десять відсотків. П'ять тобі, п'ять мені. Я з ним по-братськи домовився. Бач, ти її хотів даром віддати, а ми ще з тобою по п'ятдесят тисяч на ній заробили.
ВАСИЛЬ. А тобі за що?
ДЖЕК. Але ж це я Клару прилаштував. Як домовлялись. Вигідно видав заміж відповідно з нашою угодою. Продаємо за десять відсотків, і як співзасновники фірми суму прибутку ділимо пополам. А ти за неї більше хотів? Вона ж навіть не має вищої освіти. Це вигідна оборудка. Не знаю, як їй, а тобі пощастило.
ВАСИЛЬ. Але вона не моя сестра.
ДЖЕК. Я знаю. Скільки разів ти це будеш повторювати? І чого ти так побиваєшся за чужою людиною? Аби вона була й справді твоя сестра, я просив би за неї двадцять відсотків.
ВАСИЛЬ. О Господи! І хто ж я тепер: вдівець чи покинутий, розлучений?
ДЖЕК. Швидше за все ощасливлений. Ти ж сам казав: «Я тебе, Кларо, безплатно віддав би, якщо тебе якийсь дурень взяв би». Цим дурнем виявився мій глибоко релігійний брат. Йому якраз потрібна сестра.
ВАСИЛЬ. Яка сестра?
ДЖЕК. Сестра во Христі. Я не точно висловився. Матушка.
ВАСИЛЬ. Клара — матушка... Баба з віником?
ДЖЕК. Ну, тепер ходитиме з панікадилом. Не переживай так, Василю. Ми ж є з тобою як-не-як бізнесмени. Бізнес, як карти — то виграв, то програв. Підуть справи у фірмі добре, ми тобі, повторююсь, нову купимо...
ВАСИЛЬ. Кого нову?
ДЖЕК. Дружину, Васю... І не бальзаківського, як ти казав, віку, а ще без клімаксу. Таку, що ще в роботі не була...
ВАСИЛЬ. У чому не була?
ДЖЕК. Ну, в роботі. Як автомашина. Тільки з конвеєра. З гарантією... Фірма гарантує.
ВАСИЛЬ. О Господи...
ДЖЕК. Невже ти й справді так за нею побиваєшся, що весь час її цитуєш? Як якогось класика.
ВАСИЛЬ. О Господи. Ти вже, як вона.
ДЖЕК. Ні, це ти, як вона. Я ж у свідки Господа постійно не кличу.
ВАСИЛЬ. А ж ти цьому своєму богомільному хоч казав, що я твій брат, а вона моя сестра і що в українців родичі між собою не одружуються? У нас, мовляв, традиції, звичаї...
ДЖЕК. Я йому все це спочатку відверто казав. Але мій брат, як ти кажеш, богомільний, запитав Клару, попередивши її, щоб не брехала... І вона йому не збрехала. Клара сказала, що вона тобі не сестра, а я тобі не брат. Вона все зробила по заповіді...
ВАСИЛЬ. По якій заповіді?
ДЖЕК. По заповіді Мойсея...
ВАСИЛЬ. Якого Мойсея? Що ти мені голову морочиш? У мене й так все запаморочилося в голові. Ти ж сам казав — у бізнесі все має бути чесно..
ДЖЕК. Я й зараз кажу чесно. Як заповідав Мойсей: не бреши своєму ближньому...
ВАСИЛЬ. Хто такий цей твій Мойсей? Брат, сват, партнер?
ДЖЕК. Мій брат казав, що це такий дуже розумний поводир був у євреїв. Він їх по пустелі пекучій водив.
ВАСИЛЬ. А вони хіба усі сліпі були?
ДЖЕК. Не знаю. Я з ними по пустелі не ходив. Брат розповідав, що той Мойсей тьму-тьмущу євреїв сорок років водив по пустелі, щоб вони потроху вимирали. Ніби він у такий спосіб з їхнього єства рабів вичавлював.
ВАСИЛЬ (спантеличено). Як вичавлював?
ДЖЕК. Гадаю, як сік з винограду... Я, Василю, не Мойсей. Що ти мені задаєш такі важкі питання? Я бізнесмен, як і ти. Мені так брат розповідав. А ще казав, що та пустеля була в довжину і в ширину трохи менша Манхеттена. Це ніби вчені довели.
ВАСИЛЬ. І як він таку масу народу водив такою маленькою територією?
ДЖЕК. По колу.
ВАСИЛЬ. Осліпнути можна. Це ж пустеля. Пісок і сонце.
ДЖЕК. От і я кажу. Вони, видно, сліпли і вмирали. А хто вижив у тому пеклі, тих він вивів на вулицю...
ВАСИЛЬ. На яку вулицю?
ДЖЕК. Соррі, я українець і вже американського походження. Тож трохи рідну мову, пліз, призабув. Він вивів їх на широку дорогу...
ВАСИЛЬ. Ти б так і сказав. І що було далі з тими євреями?
ДЖЕК. Ну, вони після того, як напекли голови в тій пустелі, всі від Мойсея розбіглися. Хто куди. Тепер їх Шарон[2] збирає по всьому світу. Назад хоче повернути у ту пустелю. Ніби вони там прописані були і коли розбігалися, не виписались. Словом, за усіма ними досі громадянство збереглось, де б вони не жили — в Америці чи Україні. Тепер та пустеля — земля обітована.
ВАСИЛЬ. І що ж далі?
ДЖЕК. Чого ти мене питаєш? Запитай он у Мойсея. Не я ж водив їх по пустелі?..
ВАСИЛЬ. Ти мене зараз водиш за носа. Не мороч мені голови і не забивай мені баки тим Мойсеєм. Хіба в мене нема вже свого клопоту? Я за твого брата питаю. Де моя рідна дружина? Ви її вкрали, вбили? Тільки не бреши.
ДЖЕК. Незабаром Волтер привезе...
ВАСИЛЬ. Що привезе?
