ДЖЕК. Соррі, пліз... Молодшого. Буша-молодшого.
КЛАРА. Не перебивайте, коли українка говорить. Буша маленького... Так вона його у свої труси запхне і не подивиться, чи вони від Берлусконі...
ДЖЕК. Соррі... Від Версаччі...
ВАСИЛЬ. Колюньчику, вийди й скажи, що на цьому прийом закінчено.
КОЛЮНЬЧИК. Фути-нути... Збожеволіти з цими бабами можна. (Виходить. Василь встає, розглядає офіс).
ВАСИЛЬ. І офіс, як офіс...
ДЖЕК. А жінки!.. Соррі... Помилуй і спаси!..
ВАСИЛЬ. Українки ж! Ти ще хочеш українок?
ДЖЕК. Ноу, ноу!
ВАСИЛЬ. Може й правильно, що ту графу Верховна рада ліквідувала. Я їх тепер без п'ятої графи визначатиму. На око. Ну, й мадами. Громи з блискавкою...
ДЖЕК. Козачки. Веррі велл... Демократки...
ВАСИЛЬ. Усі поголовно. Гени козацькі. Козаки на війні воювали, а ці вдома командували. Підростаюче покоління виховували. Такі нікому спуску не дадуть. По своїй знаю.
КЛАРА (замахується віником). Ану помовч, собако...
ДЖЕК. Суцільний тоталітаризм! (Сміється, упавши в крісло).
ВАСИЛЬ. Демократія. Демократія — це жахливо. Вона розділяє народи і сім'ї на партії і блоки.
ДЖЕК. Так світовий уряд вимагає... Права людини... захищає.
ВАСИЛЬ. Цікаво, а хто захищатиме право нації? Ти випадково, Джеку, не знаєш? Що там твоя Америка каже?
ДЖЕК. Америка, як і Росія, каже — розділяй і владарюй.
ВАСИЛЬ. То може українок не братимемо?
ДЖЕК. Тобі, Васіл, видніше. Соррі... Це ти з України, а не я...
ВАСИЛЬ. А може їм той ваш демократичний клімат і підійде? Треба висадити...
ДЖЕК. Що висадити?
ВАСИЛЬ. Ну, не картоплю ж. Десант...
ДЖЕК. Який десант?
ВАСИЛЬ. Десант українських жінок на Американському континенті.
ДЖЕК. А-а, ну що ж, давай... Спробуємо, повоюємо.
КЛАРА. Бачу, підібрали легіон, десантники?
ВАСИЛЬ. Підібрали. На чолі з тобою.
КЛАРА. А чого, я покомандую. Вас у сердюки візьму.
ВАСИЛЬ. А я що казав?
КЛАРА. Знову, собако, щось погане про мене?
ВАСИЛЬ. От бачиш?.. (До Джека). Інакше не назве. Я вже не кажу, як Колюньчик, що в мене також є ім'я.
КЛАРА. Колись було. А тепер не ім'я, а нова професія — бізнесмен. Так що тепер і я їду з вами.
ВАСИЛЬ. Хто це вирішив?
КЛАРА. Я вирішила... Ми, слава Богу, також живемо у вільній і ні від кого не залежній країні. Кого мені ще питати?
ВАСИЛЬ. Тільки через розлучення.
КЛАРА. А я й не заперечую. Такого Васька, як ти, і в Америці знайду.
ВАСИЛЬ. В Америці Васьків нема.
КЛАРА (дивиться на Джека). Знаю — на Джеків перехрестилися.
ВАСИЛЬ. Ти чув, Джеку?
ДЖЕК. Та чув. Не глухий. Це натяк на мене?
КЛАРА (до Василя). То що, чоловіче? Заява за тобою.
ВАСИЛЬ. Яка заява?
КЛАРА. Паперова. Або береш мене в Америку, або гуд бай і дівоче прізвище...
ВАСИЛЬ. Хіба що фіктивно. А там побачимо.
КЛАРА. А чого це фіктивно? Ти ж сам казав: «Хто тебе там, ступо квадратна, візьме?» А як візьме, то ти ще тому, доплатиш 10 відсотків. Цікаво, з яких прибутків? Хіба що з трусів від цього... Берлусконі.
ДЖЕК. Соррі... Від Версаччі.
КЛАРА. Я вже вам казала, щоб хоч мені не морочили голови. Вони такі від Версаччі, як я від Берлусконі. То що — розлучаємося?
ВАСИЛЬ. Я сказав — фіктивно. А ти що, Джеку, скажеш?
ДЖЕК. А я що? Вам видніше. Самі розбирайтесь.
КЛАРА. Між ступою і собакою. Так, Джеку? Ви це хотіли сказати?
ДЖЕК. Я хотів сказати, що справді, якщо вже у вас не склалося... То може на певний період і варто розлучитися... Хоча б фіктивно... А там...
ВАСИЛЬ. Де там?
ДЖЕК. Ну, в Америці... Поживете, адаптуєтесь і там побачите.
КЛАРА. Я згодна... Там справді побачимо. Так що доплюсовуй до свого «легіону» й мене. І по руках. Джеку, перебивайте. За свідка будете. (Подають один одному руки, Джек перебиває). Що, дочекався, собако?
ВАСИЛЬ. Не починай.
КЛАРА. А то що буде? Ступою квадратною обізвеш?
ВАСИЛЬ. Прошу, не починай.
КЛАРА. А я вже вільна.
ВАСИЛЬ. Будеш. Фіктивно.
КЛАРА. Ми всі фіктивно... вільні: і ти, і я, і він... (Показує на Джека).
ВАСИЛЬ. Я все зрозумів. Тоді я побіг. У стриптиз-клаб... (Вискакує на вулицю. Клара за ним).
КЛАРА. Ти мене, собако, залишаєш на цього американця?
ВАСИЛЬ. Ти ж вільна. А він — українець.
КЛАРА. Українець?
ВАСИЛЬ. Так, американець українського походження.
КЛАРА. Можливо, але він же мужик.
ВАСИЛЬ. Ти так гадаєш?
КЛАРА. А ти?
ВАСИЛЬ. А мені звідки знати? Я ж тобі не жінка-чоловік.
КЛАРА. Але я жінка.
ВАСИЛЬ. Ну й що з того?
КЛАРА. А як почне клеїтися?
ВАСИЛЬ. Нагадай йому про українські звичаї, традиції.
КЛАРА. Які саме? Їх багато...
ВАСИЛЬ. У нас брати до сестер у ліжко не лізуть.
КЛАРА. Але він брат по твоїй лінії! Моє дівоче прізвище не Марченко. А Ступченко...
ВАСИЛЬ. Так це ти знаєш, але він же не знає...
КЛАРА. А як поцікавиться? Я ж йому збрехати не зможу. Він як не як — наш гість...
ВАСИЛЬ. Але перш за все він мій брат.
КЛАРА. А якщо не подивиться на традиції, звичаї? У них же, американців, ніхто тих традицій не дотримується... Ти бачив, якими він очима дивився на мене?.. З-під тих окулярів... Від Берлусконі.
ВАСИЛЬ. Від Версаччі. Тоді нагадаєш йому, що він брат Васі. А я твій чоловік, і повторюю: в нас, українців, родичі до родичів не липнуть...
КЛАРА. А як скаже, що він тобі ніякий не родич...
ВАСИЛЬ. А віник у руках для чого?.. Скажи, що, мовляв, оголосимо... персона нон грата і нікакіх каков. Ну, я побіг... Маю угоду підписати. Зі стриптиз-клабом.
КЛАРА. Може зі стриптиз-клубом?
ВАСИЛЬ. Яка різниця?! Так Джек каже. Їм наші труси дуже сподобалися.
КЛАРА. Американські?
ВАСИЛЬ. А я що кажу?
КЛАРА. Ти кажеш: «наші».
ВАСИЛЬ. Я ж образно. Від Версаччі. Ну, я побіг... А ти мені тут дивись... (Біжить).
ДІЯ ДРУГА
Картина перша
Клара повертається до кімнати. Джек лежить на ліжку. Вдає, що читає газету. Побачивши Клару, схоплюється.
ДЖЕК. Соррі, екскузьмі... Я лежу, як у себе вдома...
КЛАРА. Нічого, нічого, Джеку. Лежіть, лежіть. Ви ж не гість, а можна сказати, родич. У вас такий важкий день був. А де студент?..
ДЖЕК. Ван-Гог? Колюньчик?.. Помчав у майстерню... Світло і тіні... Веррі вел...
КЛАРА. А ви лежите?
ДЖЕК. Лежу. (Дивиться на Клару поверх окулярів). Може б і ви, Кларонько, прилягли?!..
КЛАРА. Дякую. Я не так втомилася. Тільки слухала ваші теревені...
ДЖЕК. Може біля мене приляжете, сонечко ви наше?..
Клара несподівано зупинилася. Розтулила рота, почала ковтати повітря.
КЛАРА. О Господи... Це я чую, чи мені тільки почулося? Мабуть, щось нервове. Перевтомилася. Ці дві роботи і цей собака таки мене доведуть...
ДЖЕК. Перевтомилися, голубонько. Перевтомилися, зозулечко. Вам треба відпочити. Приляжте, моя люба. (Джек встає, підходить до Клари, бере її за стан. Вона здивовано дивиться йому в очі).
КЛАРА. Це ви?
ДЖЕК. Це я.
КЛАРА. З Америки?
ДЖЕК. З Америки.
КЛАРА. З Манхеттена?
ДЖЕК. З Манхеттена.
КЛАРА. Брат Васі?
ДЖЕК. Брат Васі.
КЛАРА. Ущипніть мене.
ДЖЕК. За що?
КЛАРА. За будь-що. Аби я прокинулася.
Джек її щипає за сідниці.
ДЖЕК. Отак?
КЛАРА. Ще раз ущипніть. Ще раз. (Джек продовжує щипати).
