КЛАРА. Не мацайте, а щипайте, а то я ще не прокинулася.
ДЖЕК. Я не мацаю. Я щипаю.
КЛАРА. І це ви брат Васі?
ДЖЕК. Брат Васі.
КЛАРА. І щипаєтесь?
ДЖЕК. Може я не все так роблю. Я ж старий парубок. У мене досвіду нема. Може приляжете.
КЛАРА. А як Вася прийде?
ДЖЕК. Так це не надовго...
КЛАРА. Якщо не надовго, то чого його ото й лягати?
ДЖЕК. Вася так скоро не прийде. Він у стриптиз-клуб побіг... Ми встигнемо.
КЛАРА. Що «встигнемо»? Ущипніть мене ще раз. О Господи. А ти куди дивишся? (Вона дивиться на ікону. Хреститься). Ви хоч ікону поверніть до стіни очима. Він же на нас дивиться. Гляньте, які в нього очі. Який погляд. Це ж гріх. О Господи!.. Не дивіться так. Я ще для себе нічого не вирішила. Хай він спочатку скаже. Дайте мені води. Кров ударила в голову. О Боже, не дивіться так на мене. Я ще не грішниця. Ніколи не думала, що під час цього Бог може так на тебе дивитися і не відвертати від тебе очей...
ДЖЕК (подає їй склянку води). Випийте, моя солоденька.
Клара п'є, хоче тремтячою рукою повернути йому склянку. Вона падає. Розбивається.
КЛАРА. От лихо...
ДЖЕК. Це на щастя, моя зозулько. На щастя...
КЛАРА. Може й на щастя...Тільки це ж моя іменна склянка. Вася на день народження подарував. Подивіться, що з Клари залишилося. Руїна.
ДЖЕК. Нічого подібного, зіронько ви моя, ви гарно збереглися.
КЛАРА. Я про склянку кажу. Там же Вася написав: «Вася плюс Клара. Навіки разом». А тепер що — розрив, як Україна з Росією.
ДЖЕК. А я про конфігурацію подумав.
КЛАРА. Яку конфігурацію?
ДЖЕК. Вибачте, про вашу фігуру.
КЛАРА. А що з моєю фігурою? Вона уже й вам не подобається... Ви насміхаєтеся з мене...
ДЖЕК. Що ви, зозулько моя!.. У вас фігура, як тумба...
КЛАРА (пополотніла). Що?
ДЖЕК. Як золота тумба в овальному залі Білого дому...
КЛАРА. Так я вам і повірила...
Джек підходить, намагається її обійняти.
КЛАРА. Не треба... І руки прийміть... Вася казав: «Головне, не звикай до чужих рук».
ДЖЕК. Але ці руки можуть стати вашими руками, солоденька ви моя. В обмін на серце.
КЛАРА. Що? Моє серце на оці ваші руки? Гадаєте, якщо я фіктивно розлучилася, то вже насміхатися наді мною можна?!
ДЖЕК. Я ж не насміхаюся, кохана ви моя. То я від хвилювання. У мене зараз таке хвилювання, неначе я божеволію.
КЛАРА. Так одружіться на мені...
ДЖЕК. Так я ж сказав, що тільки божеволію. Але ще не зовсім божевільний.
КЛАРА. Я це помітила. Були б божевільним, то... одружилися б.
ДЖЕК. Таке хвилювання, таке хвилювання... До божевілля доходить...
КЛАРА. У мене також хвилювання.
ДЖЕК. Яке там у вас?.. У вас тільки склянка розбилася. А в мене серце розбите... Ще тоді, на Манхеттені... Як тільки я побачив вашу фотографію. Міс ви моя, Україна... Де та склянка?.. Хай і я втамую свою спрагу.
КЛАРА. На що ви натякаєте? Яку ще спрагу? Ви гадаєте, що вам ось так легко упаде манна з неба? Це вам хіба пустеля Мойсея? І не смійте навіть думати про це...
ДЖЕК. Але, люба ви моя, який мужчина, коли залишається сам на сам з жінкою, думає про щось інше, ... крім манни небесної?.. А особливо, коли він голодний...
КЛАРА. Я теж голодна. Але ж терплю.
ДЖЕК. Я десь читав, що жінки від природи терплячіші.
КЛАРА. То може підігріти вам українського борщу? Він утамує голод.
ДЖЕК. Венера ви моя. Я не про борщ думаю. Я борщ і сам підігрію. А ви зараз підігріли моє охололе за десять років перебування на кам'яному Манхеттені колись гаряче серце. Воно там стало, як камінь... А тепер, коли я побачив вас, воно ожило. Як оживає людина після, здавалося б, смертельної автомобільної аварії.
КЛАРА. Ви вже забалакуєтесь. Відхиляєтесь, як колись нас учили в школі, від генеральної лінії партії.
ДЖЕК. А я про що? Я теж про партію. Коли ми будемо удвох, складемо таку партію, що всі скажуть: оце справжні партнери!.. Красунечко ви моя незрівнянна!..
КЛАРА. Ви знов насміхаєтеся з мене?..
ДЖЕК. Ви ж писана красуня. Такої Ван-Гог і той же Гоген не намалюють. Таку тільки створити природа може.
КЛАРА. Ви це серйозно кажете?
ДЖЕК. Я це серйозно кажу... Ви як у Ботічеллі... «Народження весни»... Так у нього картина називається... Красунечко, ви моя!
КЛАРА. О Господи... Доведете ви мене до гріха... Невже все це серйозно?
ДЖЕК. Більше, ніж серйозно. Вродливиця ви моя...
КЛАРА. А він же мені, собака, каже, що я вже на ступу схожа...
ДЖЕК. Неправда. Повірте моєму слову. Слову джентльмена...
КЛАРА. Він мені вбиває в голову, що десять років тому була кубинською гітарою, а тепер — українська ступа. Так і каже: «Ти глянь на себе в дзеркало. Де твоя талія? Де твій корсет? Ти — ступа квадратна!» Хіба я можу більше терпіти?
ДЖЕК. І я так само... І в мене вже терпець уривається... Зозулечко ви моя... Ви мені сьогодні навіть у сні приснилися...
КЛАРА. Не повірю, якщо ви мене не переконаєте...
ДЖЕК. І що я маю робити?
КЛАРА. Одружіться на мені.
ДЖЕК. А якщо я це зроблю, то що буде?
КЛАРА. Василь збожеволіє від ревнощів.
ДЖЕК. І що це вам дасть?
КЛАРА. Він захоче знову зі мною одружитися і вдруге полюбить. Так мені казав один вчений-психолог.
ДЖЕК. А чому він на вас не одружився?
КЛАРА. Хто?
ДЖЕК. Отой психолог? Заради експерименту.
КЛАРА. Так він же теоретик. А я практика шукаю.
ДЖЕК. Але я вас майже не знаю. Мені треба перед цим серйозним кроком у моєму житті трохи пожити, придивитися, зважити.
КЛАРА. Так тоді ви на мені й не одружитися. Якщо будете так довго думати. Та ще й зважувати... А хіба не бачите й так, яка я працьовита?..
ДЖЕК. Я це помітив ще по приїзду з Нью-Йорку... А Василь ще й відчув. Ви постійно з віником...
КЛАРА. Тож тепер, я зрозуміла, і ви хочете відчути?
ДЖЕК. Так, серденько... Але не віник... Для цього є голова студента і плечі Василя.
Джек падає перед нею на коліна, обіймає її за стан.
КЛАРА. Я бачу — чоловіки всі однакові... Щойно просив моєї руки, а як я йому її подаю, він вже хапає мене за ноги.
ДЖЕК. Це правда, зозулечко ви моя. Я й сам не знаю, чому чоловіків такими створив Господь Бог — побачать у жінки ноги і одразу хапають її руками і... просять... її серце...
КЛАРА. Мабуть, бояться продешевити. Серце ж значно дорожче ніг.
ДЖЕК. Це правда.
КЛАРА. А жінки зовсім інші...
ДЖЕК. Я знаю... Вони менш вибагливі, якщо в чоловіка, крім ніг, ще є гроші...
КЛАРА. Я не заради ваших грошей...
ДЖЕК. Я відчуваю. Бо у мене їх нема...
КЛАРА. Але я ж цього не знала...
ДЖЕК. Тому я вас одразу попереджаю...
КЛАРА. Ви надзвичайно чесний. А мій Махтей не такий...
ДЖЕК. Який Махтей?..
КЛАРА. Як злюсь, то я так Василя називаю...
ДЖЕК. І що?
КЛАРА. Він брехун з брехунів. Як захотів мене взяти, то казав, що дуже багатий.
ДЖЕК. То ви хочете, щоб і я це сказав?
КЛАРА. Я хочу сказати, що насправді він голий, як бубон.
ДЖЕК. Це ззовні, але в нього дуже душа багата. На різні ідеї.
КЛАРА. Ви це теж помітили?
ДЖЕК. Неозброєним оком.
КЛАРА. А я тоді була сліпа.
ДЖЕК. Значить, по-справжньому кохали... Ви мені саме за це, серденько, і подобаєтесь.
КЛАРА. Не треба. Я вже окуляри ношу.
ДЖЕК. Так ви їх на хвильку зніміть. Вони нам тільки заважатимуть.
КЛАРА. Чорта з два!.. Я двічі підряд не збираюся сліпнути.
ДЖЕК. Ви мені не вірите, моя незрівнянна. Аврора ви моя ранкова!.. (Намагається схопити її за талію). Венера Мілоська...
КЛАРА. Тільки без рук...
ДЖЕК. Як же без рук можна?..
