КЛАРА. Я про Венеру кажу... Мілоську. Вона без рук...

ДЖЕК. Але ви з руками? У вас такі гарні руки. Пальчики з ямочками. Усмішечки під колінцями. (Знову намагається її обійняти). Зіронько ви моя. Ранкова!..

КЛАРА. Перестаньте, Джеку. Не забувайте — ви ж брат Васі... Що ви собі надумали?!

ДЖЕК. Кажіть на мене просто: Діма, Дмитро. Я ж не американець. Я тільки вдаю з себе такого.

КЛАРА. Як не американець?

ДЖЕК. Це тільки для вас, сонечко моє. Тільки для вас. Я сам недавно з Крижополя по грін-карті у той Нью-Йорк приїхав. А тут лист. Від Васі. Дай, думаємо, зі своїм напарником Волтером відгукнемося на лист брата Васі. Закрутимо українсько-американський бізнес. Усі в цьому світі якось вижити хочуть.

КЛАРА. А я оце все слухаю вас і все гадаю, а де ото від вас «сорті» поділося, «пліз», «екскузьмі», «веррі вел»?..

ДЖЕК. Сонечко ви моє...

КЛАРА. Не кажіть так. А то я зараз заплачу. Я вже двадцять років не чую від свого собаки таких слів. Все ступа і ступа, а найласкавіше у нього (як гарний настрій) — каналізаційна труба.

ДЖЕК. Зоря ви моя ранкова!.. Авророчка. Венера Мілоська...

КЛАРА. Я Клара. А за паспортом Віра. Кажіть: Віра, Вірочка. Як Вася у молодості. Коли залицявся. А потім на Клару перейменував. Каже, хай по-городському буде.

ДЖЕК. Ви моя Віра, Надія і Любов. Як Господь Бог. У трьох лицях.

КЛАРА. Ви залицяєтесь до мене? О Господи... А я гадала, ви такий вихований... Ну, й чоловіки! Всі в цілому світі чоловіки однакові... Рідний чоловік за поріг, а він уже до жінки руки простягає...

ДЖЕК. Я ж з любов'ю. Кохання ви моє...

КЛАРА. Не треба. Ви ж Василю дали слово, що ви його брат. А він, знаєте, у мене язичник. Убив собі в голову, щоб Бог не один, а багато. І всі біди у нас від того, що ми, українці, від своїх богів відмовилися, а тепер молимося чужому і нас так усіх трясе. Як оце вас. Чого ви й справді так труситесь?..

ДЖЕК. Трясе мене, зіронько ви моя ранкова, не від богів якихось там язичників, а від вас, моя богине ранкова... Авророчко, Венерочко Мілоська...

КЛАРА. Називайте мене по-нашому. Воно зручніше і лагідніше. Не так слух ріже. Ве-не-роч-ко!.. (Перекривлює). У мене тоді всякі неприємні асоціації в голові.

ДЖЕК. Які саме?

КЛАРА. Вам ще скажи... Ми так у селі корів називали: Венера, Аврора. А потім голова райкому заборонив. Сказав, що Венерою корову можна називати, а Авророю — зась. Бо то совєтський символ... Від її пострілу совєтська влада пішла.

ДЖЕК. Якого пострілу?

КЛАРА. Аврориного. Вона якраз чогось такого наїлася...

ДЖЕК. Люба ви моя...

КЛАРА. Ще не ваша... Ще не ваша... Тільки без рук!.. Я вас прошу. (Джек її цілує в щоку). Ну, ви й нахаба! Ви ж брат Васі...

ДЖЕК. Не брат я йому, не брат... Тільки ж ви не відвертайте від мене свого гарненького личка. (Знову цілує).

КЛАРА. Почекайте... Не поспішайте так. Дайте я хоч умиюся.

ДЖЕК. Ви мені і не вмита подобаєтесь... Я не простягатиму рук... Витягніть тільки губи... Заплющте свої голубі оченятка... Не дивіться так на мене.

КЛАРА. Як же я із заплющеними оченятками бачитиму ваші губи і витягуватиму свої?..

ДЖЕК. Віронько ви моя! Голубонько... Ось так, ось так... Я тут. (Притягує її ще ближче до себе).

КЛАРА. Тільки без рук... Я вам сказала — без рук. Мені Вася наказав: «Головне — не звикай до чужих рук». От я й боюся звикнути... А що як до кінця не збожеволієте і не візьмете?

ДЖЕК. Візьму... Ви тільки дозвольте. Він же вас не кохає?

КЛАРА. А ви вже кохаєте?.. Ви вже кохаєте? З першого погляду?

ДЖЕК. Чому з першого? Уже з другого... Перший раз мені брат Вася не дозволив... Нагадав — у нас, мовляв, українців — традиції, звички... І ми маємо про них твердо пам'ятати...

КЛАРА. От бачите... А ви мене за повію маєте... Я і з другого разу не віддамся. Так і знайте.

ДЖЕК. А з третього?

КЛАРА. І з третього ще подумаю... Все залежить від вашої поведінки...

ДЖЕК. У мене поведінка буде стовідсотковою... Хіба ви зараз уже цього не відчуваєте? (Обіймає). Люба ви моя! Голубонько! Аврора ранкова...

КЛАРА. Чорта з два!.. Вдруге я не осліпну.

ДЖЕК. Але чому, серденько ви моє? Зоре моя ранковая!.. (Знову цілує). Аврора моя світанкова...

КЛАРА. У вас хіба інших слів нема для української жінки, окрім цієї Аврори? Вас що, заклинило? В одному місці... Та й стоїте ви якось так, наче вкопаний у землю...

ДЖЕК. А чим вам не подобаються такі імена як Аврора ранкова?

КЛАРА. Мій дідусь колись так корову називав...

ДЖЕК. І коли це було?

КЛАРА. У тридцять сьомому.

ДЖЕК. І що?

КЛАРА. Що-що?.. Забрали і корову, і дідуся... Без права листування...

ДЖЕК. Зіронько ви моя, зозулько лісова, я вас, як ніхто, розумію. У нас в сім'ї таке ж горе. Дідусь свого собаку Ріббентропом назвав. У тридцять дев'ятому. Так потім моєму дідусеві довго пояснювали, що він друг Молотова...

КЛАРА. Хто — собака?

ДЖЕК. Ні, Ріббентроп.

КЛАРА. То що ви цим хочете сказати? Щоб ми з вами підписали теж пакт про ненапад?

ДЖЕК. Боронь Боже!.. Ви ж до мене щоночі приходите в сни.

КЛАРА. А що ви у сні можете зі мною зробити?

ДЖЕК. У сні, люба моя, що завгодно.

КЛАРА. Ви — копія мого Василя. Недаром ви так швидко знайшли один одного. І де — той на Борщагівці, а цей — на Манхеттені...

ДЖЕК. Певно, через сон.

КЛАРА. Через сон, через сон... Йому й справді снилося, що ви йшли по Нью-Йорку в картатому костюмчику і до усіх жінок приставали...

ДЖЕК. Цього не може бути!.. Не до всіх, тільки до... одної...

КЛАРА. Я вас, чоловіків, взагалі не розумію. Мій Василь був такий самий. До одруження мені з цим питанням кроку не давав вільного ступити.

ДЖЕК. А тепер?

КЛАРА. А тепер я йому не даю...

ДЖЕК. А чому?

КЛАРА. Бо в нього на першому місці бізнес...

ДЖЕК. Ви знаєте, ми справді з ним брати — в мене на сьогоднішній день також.

КЛАРА. Так чого ж ви мені уже добру годину голову морочите?..

ДЖЕК. Не голову, не голову, люба ви моя... Я вас тільки хотів поцілувати.

КЛАРА. Тож чому вам цього не зробити б при Василеві?

ДЖЕК. Та я хотів так, як у сні...

КЛАРА. То ви ще й збоченець? А казали — не маю шкідливих звичок.

ДЖЕК. Справді не маю: не палю, не п'ю...

КЛАРА. І жінок, вже бачу, не любите?..

ДЖЕК. Жінок люблю.

КЛАРА. Так чого ж ви зупинилися? Передчасно кінчили?

ДЖЕК. Що кінчив?!

КЛАРА. Отак ніжно говорити: «зіронько ви моя», «зозуленько незрівнянная»... «Віра, надія, любов»...

ДЖЕК. Так Василя ж згадав. Згадав, що Вася мій брат.

КЛАРА. Але ж я йому не сестра!

ДЖЕК. Я знаю. До сестри я так би не приставав. Мені Василь нагадував, що в українців звичаї, традиції...

КЛАРА. Коли то було?!

ДЖЕК. Вчора, перед тим як збирався залишити нас удвох...

КЛАРА. І чого ж не залишив?

ДЖЕК. В останню хвилину щось на нього ніби найшло...

КЛАРА. Так, як оце зараз на вас?!

ДЖЕК. Точнісінько! Він сказав: «Джеку, ти мені там дивись і постійно пам'ятай, що я тобі брат. А рідний брат до братової жінки... Ну, ти сам розумієш?.. Ні за які гроші! Навіть за десять відсотків!»

КЛАРА. Так і сказав?

ДЖЕК. Егеж! Так і сказав.

КЛАРА. От собака! Як собака на сіні. І сам не гам, і другому не дам. То ви його й послухали?

ДЖЕК. Так, учора послухався...

КЛАРА. А сьогодні? Зараз?

ДЖЕК. А сьогодні він нічого мені про звичаї і традиції не нагадував... Сьогодні він думав тільки про бізнес і про труси...

КЛАРА. Які труси?

ДЖЕК. Для стриптиз-клубу.

КЛАРА. Так ви за нього подумали, що вже можна розпускати руки?..

ДЖЕК. От про руки якраз я не думав. А ви хіба так хочете за мене вийти заміж?

КЛАРА. Ще чого!.. Мені недостатньо одного божевільного...

ДЖЕК. Але ж ви... Чи я неправильно зрозумів?

КЛАРА. Звісно, неправильно. По-перше, я йому, собаці, хочу насолити... По-друге, якщо тут не можу насолити, то може хоча б утекти від того бізнесу і бізнесмена.