ДЖЕК. І далеко?

КЛАРА. Хоч на той світ.

ДЖЕК. Я зрозумів — до Америки!.. Авроро ви моя ранковая...

КЛАРА. Я вже вам казала — я не Аврора. Аврора — то наша колишня корова. Це у вас, мабуть, на тому Манхеттені не одна Аврора завелась, бо ви весь час її ім'я повторюєте і заїкаєтесь. Не називайте мене так. Називайте українською. Пестливо... Я вже стільки років таких слів як сонечко, зіронько, рибонько, голубонько не чула. Хіба є на світі краща мова, ніж наша?..

ДЖЕК. Немає, голубонько, зозуленько, сонечко, зіронька ви моя вечірняя, рибонько моя ріднесенька.

КЛАРА. Тільки без цих двох слів — «зіронька вечірняя». Чи ви гадаєте, що я вже стара для цього?

ДЖЕК. Сонечко ви моє, ранкове...

КЛАРА. Вийду за вас заміж, тоді так і називатиме... А зараз не смійте... О Господи... Це ж треба!.. Усе життя так... Як тільки на щось уже остаточно наважишся — Василь тут я тут.

ДЖЕК. Де ви того Василя бачите?..

КЛАРА. Я його чую... На відстані... Он у двері шкрябається...

ДЖЕК. Він що — напився?

КЛАРА. Я ключ встромила у замок... З цього боку дверей... Побіжу... О Господи, дожилась! Хоч ключа вийму зі щілини...

ВАСИЛЬ (підозріло дивиться на дружину). А чого це ви на ключ закрилися?

КЛАРА. А я боялася, коли б мене хтось не вкрав.

ВАСИЛЬ. Кому ти, стара ступо, потрібна? Хто тепер у тобі щось товкти буде?..

КЛАРА. Ну, ти, собако, колись і догавкаєшся!.. Як вирвусь, то ти мене і в Америці не знайдеш...

ВАСИЛЬ. Не дуже розкочуй губу... Ще треба для цього візу отримати.

КЛАРА. А якщо я там вийду заміж? (Дивиться на Джека).

КЛАРА. За кого?

КЛАРА. За тебе... Вдруге...

ВАСИЛЬ. Це вже я мав би стати ще раз стовідсотковим дурнем?..

КЛАРА. Жаль, що я тоді сліпа була і цього з першого разу не помітила... То може мене хоч продаси?.. Разом зі своїм живим товаром? За десять відсотків?

ВАСИЛЬ. Якби знайшовся якийсь дурень, то я тебе безкоштовно відав би.

КЛАРА. А ти гадаєш, що тих дурнів в Америці менше, ніж у нас?

ДЖЕК. А що, пліз, це ідея! Соррі... Віра має рацію... В Америці...

ВАСИЛЬ (підозріло). Яка Віра? А ти звідки знаєш, що вона Віра?..

КЛАРА. Я йому сказала... Хіба ж це військова таємниця?.. Брат має усе знати...

ВАСИЛЬ. Але ж не до такої глибини.

КЛАРА. А ми ще нікуди й не пірнали...

ВАСИЛЬ. Брат — не кум, а Джек — не брат...

ДЖЕК. То ти мене, Василю, вже не визнаєш за брата?

ВАСИЛЬ. Та ні, Джеку, я так — до слова. Вона ж весь час свого імені соромилася...

КЛАРА. Я? Хіба ти мені не казав, що воно сільське?.. (Передражнює). «Давай по-городському... Клара, Клара...» А сам за паспортом Махтей.

ВАСИЛЬ. Ану перестань!

КЛАРА. Не перестану! Хай і це брат знає.

ДЖЕК. Мені хоч горшком називайте, аби ж люди гарні.

ВАСИЛЬ. А це?.. З якого такого дива ти розповідаєш американцям про наші імена?

КЛАРА. А хіба ці імена мають якесь стратегічне значення?

ВАСИЛЬ. Я тебе питаю, хто тобі дав право розповідати незнайомим, як нас насправді звати?

КЛАРА. Васю, вибач.

ВАСИЛЬ. Не вибачу!.. Ніколи не вибачу...

КЛАРА. Васю, послухай...

ВАСИЛЬ. Не послухаю!..

ДЖЕК. Соррі, Васіл... Я теж, ... пліз, не... Джек. У мене в паспорті Дмитро записано. І це не американська таємниця. Давай по руках?.. (Подає руку).

ВАСИЛЬ. Вибач, почав заговорюватися. Нерви здають. А я вже думав, гадав... (Дивиться на Джека, тоді переводить погляд на Клару). А чого ти так на Віру дивишся?

ДЖЕК. Соррі... Екскузьмі... Як так?

ВАСИЛЬ. А от так!.. В окулярах від Версаччі. Скинь їх і дивись нормально.

ДЖЕК. Так боюсь осліпнути.

ВАСИЛЬ. Уже нема від чого.

КЛАРА. Ах ти, собако! А ще зовсім недавно казав мені: «Я від твоєї, Віронько, вроди на очах сліпну!..»

ВАСИЛЬ. От бачиш, яка в неї ще реакція.

КЛАРА. А тобі що до того? Хіба ти ще здатен ревнувати?

ВАСИЛЬ. Уже ні, але ще болісно реагую...

ДЖЕК. Соррі... А чого тут реагувати? Беремо Клару, пліз, і їдемо до Америки.

ВАСИЛЬ. Я Клару не збираюсь продавати.

ДЖЕК. Я хіба я казав, що ти хочеш її подарувати? Може віддати заміж?!

ВАСИЛЬ. Якщо її ще хтось візьме...

КЛАРА. Ах ти, собако!..

ВАСИЛЬ. Ша-а! Я вже це чув. Я жартую.

ДЖЕК. Соррі, Васіл... Забудь, пліз, про, екскузьмі, продаж. Ми, ... соррі, ... веземо жінок до Америки на працевлаштування.

ВАСИЛЬ. Я розумію... А Клара тут до чого?

ДЖЕК. Пліз, Васіл... Вона теж хоче побачити Америку.

КЛАРА. Так, хочу. Дуже хочу побачити... Манхеттен.

ВАСИЛЬ. Але не одразу ж. Спочатку треба на чужих жінках гроші заробити. Збити стартовий капітал, а тоді вже...

КЛАРА. Що тоді вже?

ВАСИЛЬ. На зароблені гроші зі своїх літаків тобі, Кларо, Атлантику показувати...

КЛАРА. Коли то буде?!.. І що ж ти пропонуєш?

ВАСИЛЬ. Поки що на чужих жінках гроші заробляти...

КЛАРА. З такими «красунями»? Ти бачив їхні пики?

ВАСИЛЬ. А хто на ті мармизи вночі дивиться? Для стриптиз- клубів ноги потрібні, стегна, фігурка... Нижній ракурс...

КЛАРА. Який ще ракурс?

ВАСИЛЬ. Нижній. Я щойно зі стриптиз-клубу. Мені там пояснювали... На стегна, на ноги, на бюст уся увага!.. Вони ж це у «Кантрі-клаб» демонструватимуть...

КЛАРА. У якому це «Кантрі-клаб»?..

ВАСИЛЬ. Ну, клубі по-вашому...

КЛАРА. Ти казав їм про працевлаштування... А ти продавати збираєшся. Сісти в тюрму хочеш?

ВАСИЛЬ. Я й зараз кажу. Будемо працевлаштовувати. Кого в бар, кого в ресторан, кого в «Кантрі-клаб»... Так, Джеку?

ДЖЕК. Ноу проблем! Окей. У мене, соррі, є один знайомий. Екскузьмі, ... українець на Манхеттені. Волтер... Він набирає співробітників...

КЛАРА. Співробітників?

ДЖЕК. Соррі. Співробітниць. В англійській мові, ... соррі, нема ж відмінків, родів... Як в українській. Це мова проста. Екскузьмі... Як ступа.

КЛАРА (з докором). І ви без ступи не можете?

ДЖЕК. Соррі... Я ж не на вас, Кларо. Пліз... Це я до слова...

КЛАРА (до Василя). Бач, собако, до чого ти догавкався?.. Вже мене й чужі люди ступою обзивають. Тепер ти в мене догавкаєшся.

ВАСИЛЬ. У тебе ж прізвище таке... Ступченко... Чого б ото я тоді злився?..

КЛАРА. Ти в мене догавкаєшся... Я тобі обіцяю.

ВАСИЛЬ. А що ти мені, ступо, зробиш?

КЛАРА. На ступі можуть раптом роги вирости. Та на такій ступі, якої ти в природі не бачив...

ВАСИЛЬ. То може ти мені покажеш?

КЛАРА. Можеш уже не сумніватися, якщо й далі обзиватимеш.

ДЖЕК. Екскузьмі! Ви поки що поговоріть між собою. По-сімейному, а я...

ВАСИЛЬ. А ти куди?

ДЖЕК. Соррі... На свіже повітря. Піду, ... пліз, прогуляюсь Києвом. Хочу стати, екскузьмі, ... довгожителем... Набратися повітря свіжого, а то у нас, на Манхеттені, смог, соррі, ... до десятого поверху.

КЛАРА. Купіть собі квартиру на двадцятому...

ДЖЕК. Обов'язково, як тільки бізнес піде. А поки що я пішов...

ВАСИЛЬ. Тепер признавайся... Тільки чесно... Він до тебе руки простягав?

КЛАРА. Чесно? Простягав.

ВАСИЛЬ. І що ти?

КЛАРА. Я йому нагадала, що він брат Васі. І в нас, мовляв, традиції, звички...

ВАСИЛЬ. А він що?

КЛАРА. Він мені нагадав, що американець, і в них таких поганих звичок нема.

ВАСИЛЬ. І почав простягати руки?

КЛАРА. Почав, та я взяла...

ВАСИЛЬ. Що взяла?

КЛАРА. Сковорідку. І сказала: «Будеш протягати руки — простягнеш ноги».