КСЕНОФОНТ СПИРИДОНОВИЧ БРЮШКІН — головний бухгалтер. В окулярах.
ЦЕЗАР ЮЛІЙОВИЧ ХВОСТЕЦЬКИЙ-ЩУКІН — старший реєстратор №19, без окулярів.
ТЬОТЯ ВАРЯ — прибиральниця, 54 роки.
НЕЗНАЙОМЕЦЬ ІКС-ПЛЮС-ІГРЕК — він же Петро Петрович.
Армія друкарок, секретарів, плановиків, економістів, завгоспів, вантажників, кур'єрів і т. д. і т. п...
ДІЯ І
Картина I
Коридор дуже солідної установи, дуже просторий і дуже довгий. На підлозі килими, по боках величезні фікуси і пальми. На дверях багато-багато табличок. Радісні службовці вибігають з бухгалтерії. Заглядають у вікна. Біля під'їздів установи армія вантажників розвантажує автомашини з папером і чорнилом у бочках. Армія завгоспів керує. Завгоспи задоволено вигукують: «На цей раз на півмісяця вистачить!»
Службовці, почувши це, з криком «Ура-а!» біжать далі. В руках — новенькі купюри. Сонячні промені світять яскравіше звичайного.
Картина II
Кабінет головного бухгалтера Ксенофонта Спиридоновича Брюшкіна. Поруч з бухгалтером — Кіра Кнольц. Вона ставить напівзігнуту ніжку на стілець, підв'язує нейлонову панчішку вище коліна. Рука Ксенофонта Спиридоновича раптово повисає над рахівницею. Він кудись дивиться поверх окулярів.
КНОЛЬЦ (нахиляється до вуха Брюшкіна). А він пішов, не кажучи ні слова. Він щез, як сон (пауза), як на зорі туман.
БРЮШКІН (знизує плечима, розтягує слова. Дивиться туди ж. Вже без окулярів). Не зна-ю-ю, душечко, не знаю-ю. Його, напевне, за...
КНОЛЬЦ (перебиває. Вигукує ствердно). Брехня! Я знаю їхні викрутаси. Мене ніхто в житті не проведе.
Вибігає в коридор, назустріч – Хвостецький-Щукін.
КНОЛЬЦ (шепоче, чути окремі слова). Міністром, кажуть, буде він тепер! І взагалі – великим чоловіком!
ХВОСТЕЦЬКИЙ-ЩУКІН (тихо ойкнув). Не чув! Оце від вас, шановна, дізнався. Яке щастя! Господи, оце квартиру відхватить!
КНОЛЬЦ. Вже відхватив і тиждень в ній живе!
ХВОСТЕЦЬКИЙ-ЩУКІН (здивовано). Але я його вчора бачив!
КНОЛЬЦ (сердито). Так що ж, по-вашому, я плітки розпускаю?
Біжить далі.
ХВОСТЕЦЬКИЙ-ЩУКІН. Боронь вас Боже, шановна. Це мені здалось. Куди ж ви? Ще одне питання. (Про себе). А де ж портфель? Портфель де?
ДІЯ II
Картина I
Кабінет. У лівому кутку сидить Фартушок, у правому — Каблучок. Вбігає Кнольц.
КНОЛЬЦ. Приїхали на ЗіЛові за ним. І прямо в Київ тим авто повезли!
ФАРТУШОК. І везе ж, голубонько, людям! Неодмінно трикімнатну квартиру матиме.
КНОЛЬЦ (тихо). Він має вже, Йому потрібна дача. (Біжить до Каблучка. Слів не чути).
КАБЛУЧОК. Щасливчик! Йому, душечко, неодмінно газик проведуть і дві плити поставлять.
КНОЛЬЦ (незадоволено). Це вже йому не потрібне. Тепер купує «волгу» він для себе.
Каблучок і Фартушок вибігають. На порозі стукаються лобами.
До Кнольц підбігає заввідділом № 1. Вона щось шепоче йому на вухо.
ЗАВВІДДІЛОМ № 1 (затримує її, схопивши за руку). Нікому. Прошу вас, — нікому.
КНОЛЬЦ (заплющує очі). Даю вам слово жінки й взагалі, що більш ніхто не знатиме про це.
Заввідділом № 1 вибігає в ті ж двері, що й Фартушок і Каблучок. З протилежних дверей вбігає заввідділом № 2.
ЗАВВІДДІЛОМ № 2. Нікому ні слова. Дуже прошу вас.
КНОЛЬЦ (прикладає до грудей руку). Даю вам слово, це між нами. Помру я швидше, ніж скажу комусь.
Заввідділом № 2 вибігає в ті ж двері, що й Фартушок, Каблучок і заввідділом № 1. Вбігає заввідділом № 3.
ЗАВВІДДІЛОМ № 3 (змушує її сісти на стілець). І більше нікому. Чуєте, Кіро Самійлівно, ні словечка. На колінах прошу вас.
КНОЛЬЦ (прикладає до грудей руки). Даю вам слово, це між нами. Помру я швидше, ніж скажу комусь.
Заввідділом № 3 вибігає в ті ж двері, що й Фартушок, Каблучок, заввідділами № 1, № 2. Вбігає № 4 і так аж 28 заввідділами.
ДІЯ III
Картина I
В кабінеті Фартушок і Каблучок.
КАБЛУЧОК (до Фартушка). У мене є свої підстави. Я точно знаю. Він, душечко, весь час дзвонив кудись по телефону.
ФАРТУШОК (до Каблучка). По секрету скажу вам, я бачив, голубонько, як він брав квиток до Києва. Літаком літав.
Фартушок вибігає. Вскакує, захекавшись, Хвостецький-Щукін.
ХВОСТЕЦЬКИЙ-ЩУКІН (глянув на двері. Тривожно, півголосом). Нікому ні слова, і я вам розповім секрет. (Шепоче). На власні очі бачив, як він у літак сідав.
Каблучок вибігає. Вскакує Крок-Ценденбаум, притримуючи руками спідничку.
КРОК-ЦЕНДЕНБАУМ (підходить навшпиньках). Вже купив дачу і автомобіль. І хто б міг подумати? «Волгу».
Хвостецький-Щукін вибігає. На порозі про себе: «А де ж портфель?» В цей час вбігають один за одним всі 28 заввідділами. Вони розмахують руками і щезають в одному напрямку. Кожний про себе вимовляє слово «портфель».
ДІЯ IV
Картина I
БРЮШКІН (знімає з носа окуляри, сердито). Окозамилювання, фікція-мікція і ніякого балансу. Судити їх. Вже всі знають, а я, як завжди, останнім дізнаюсь... (Кидає об підлогу арифмометром. Вбігає Кнольц,). Кіро Самійлівно, ви маєте рацію. Я, старий дурень, ніколи не вірив вам. Мене обдурили. Він справді — міністр. Має квартиру, дачу, автомобіль, гараж і фонтан за голубим парканом. А був таким телепнем.
КНОЛЬЦ (здивовано). Невже це правда? Може, я оглухла?!
БРЮШКІН (важно). Тепер всі так кажуть.
КНОЛЬЦ. Я це давно помітила, скажу вам.
БРЮШКІН (б'є себе по лисині кулаком). Чого ж ми стоїмо? Точніше – чого я стою? (Про себе). Швидше, швидше! (Вибігає). За портфелем!
ДІЯ V
